23. Постать б.Хмельницького в українській історії. Оцінки діяльності.

Серед істориків ніколи не було єдності в оцінці діяльності й особи Б.Хмельницького.

Сучасники Б.Хмельницького оцінювали його як справжнього національного героя, про нього складали пісні та думи.

У XVIII-XIX ст. із посиленням залежності України від Росії Б.Хмельницькому почали давати більш стримані і неоднозначні оцінки. Так, Т.Г.Шевченко дорікає йому за те, шо віддав Україну під зверхність Росії:

“Амінь тобі, великий муже. Великий, славний! Та не дуже... ” — пише про гетьмана Кобзар.

П.Куліш критикує Б.Хмельницького за те, що той започаткував добу розрухи, смерті, культурного занепаду.

М.Грушевський, оцінюючи Б.Хмельницького як “великого діяча”, “героя української історії” вважає, шо, все ж таки, гетьману не вистачало здібностей “для розв’язання історичного вузла українського життя”.

Радянські історики, як правило, схвалювали Б.Хмельницького за те, що він возз’єднав Україну і Росію.

Більшість сучасних українських істориків дійшли висновку, що головна заслуга Б.Хмельницького полягає у відродженні української державності, і що без його діяльнос не постала б у новітні часи українська незалежна держави.

Зокрема, відомі українські історики В.Смолій та В.Степанков вважають, що Богдан Хмельницький:

• зміг об’єднати всі патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення;

•    спрямував енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності;

• першим виробив наріжні принципи національної державної ідеї, яка стала визначальною у визвольних змаганнях нації наступних сторіч;

•  приборкав анархічну стихію охлократії й отаманства старшини, взяв курс на встановлення спадкового гетьманату;

•    проявив себе блискучим полководцем, створив боєздатну й добре організовану національну армію, прийняв статут “Статті про устрій Війська Запорозького”, збагатив українське військове мистецтво;

• відіграв вирішальну роль у процесі становлення розвідки й контррозвідки української держави;

•    створив дипломатичну службу, що забезпечила прорив на шляху до визнання козацької України урядами інших країн як суб’єкта міжнародних відносин, виявив себе тонким і дуже вправним дипломатом.

24. Політика гетьмана Івана Виговського. Гадяцька угода.

Виговський, досвідчений і не позбавлений таланту державний діяч, припустився ряду серйозних політичних прорахунків, що спричинило різке загострення соціально-політичної боротьби в Україні.

По-перше, обрання його гетьманом відбулося спочатку не на Генеральній козацькій раді, а на старшинській, що викликало невдоволення простого козацтва.

По-друге, шляхтич за походженням, гетьман взяв курс на підтримку інтересів старшини і шляхти, нехтуючи інтереси козаків, селян і міщан. Відбувся вибух широкого опозиційного руху, який очолили полтавський полковник М. Гіушкар і кошовий отаман запорожців Я.Барабаш.

По-третє, помилковими і згубними для держави були спроби І.Виговського схилити Москву до боротьби з непокірними. До такого ж кроку вдалося і керівництво опозиції. Створювалися умови для втручання Москви у внутрішні справи України.

Зрештою, московський уряд, стурбований самостійною зовнішньою політикою І.Виговського і можливим його відходом від союзу з Московщиною, почав підтримувати М.Пушкаря.

По-четверте, для боротьби з опозицією І.Виговський скористався допомогою Кримського ханства. У травні-червні 1658 р. гетьманське і татарське військо здійснило похід на Полтавщину, де знаходився центр опозиційного руху. У бою під Полтавою опозиція зазнала поразки, М.Пушкар був убитий. Похід І.Виговського на Лівобережну Україну мав характер каральної експедиції, внаслідок якої загинуло майже 50 тис. чоловік.

Уперше в історії України татари залучались не для захисту від зовнішньої небезпеки, а для боротьби зі старшинською опо-Щ зицією і повсталим народом!

Союз із кримським ханом викликав обурення серед населення, відвернув від гетьмана багатьох із його оточення.

У протистоянні з Московщиною І.Виговський взяв курс на зближення з Річчю Посполитою і повернувся до ідеї входження козацької України до складу королівства.

У вересні 1658 р. між сторонами було укладено Гадяцький договір, за яким:

Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства утворювали Руське князівство на чолі з гетьманом і входили до складу Речі Посполитої на правах автономії. Визнавалася свобода релігійного віросповідання, зберігалися права і привілеї козаків, дозволялося відкриття

2-х академій і без обмежень числа — шкіл і друкарень;

 з іншого боку, передбачалося відновлення соціально-економічних відносин, що існували до цього, зменшувалася кількість козаків, Руське князівство позбавлялося права на самостійні міжнародні відносини.