101. Поняття норми права

Норма права – загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою, має формально-визначений характер, є офіційним засобом охорони, закріплення і розвитку суспільних відносин.

Елементами норми права є гіпотеза, диспозиція та санкція. Гіпотеза – це така частина норми права, в якій виражаються обставини та умови, при яких наступає реалізація юридичних прав та обов’язків, виникають юридичні факти та правовідносини. (“якщо”). Диспозиція - (від лат. розташовую, розміщую) – це така частина норми, в якій записано саме правило поведінки суб’єктів і виражається вона в юридичних правах і обов’язках. Вона описує, що суб’єкти можуть і зобов’язані робити, яка діяльність і поведінка заборонена. (“то”). Санкція - (від лат. непорушна постанова) – це частина норми права, в якій закріплюються заходи держ. примусу у випадку невиконання обов’язків або порушення диспозиції. Санкція наступає за правопорушення. (“інакше”).

 

102. Ознаки правової норми, що відрізняють її від інших різновидів соціальних норм.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює гру­пу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права.

Специфічні ознаки норми права:

1.  Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних від­носин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2.  Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права ви­ходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учас­ником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспіль­них відносин, норма має багаторазовість застосування (напри­клад, заборона хуліганства).

4.  Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру — норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну від­повідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на ін­ших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'я­зок Інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писа­них джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому поряд­ку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розроб­ка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасу­вання чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сфор­мульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони по­ведінки (вид і міру поведінки);

2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (норма­тивність, формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма має чітко виражену структуру, складається з елеме­нтів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Поряд із цим норма права має внутрішній зміст:

—  є мірою свободи і справедливості;

— є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних право­відносин, що виникають у громадянському суспільстві;

— має завжди загальний характер, тобто це таке розпоряд­ження, що адресоване безлічі індивідуально не визначе­них суб'єктів і розраховано на багатократність застосу­вання за певних життєвих обставин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№ 104. Структура норми права.

Структура, або внутрішня форма норми права – це внутрішня побудова норми права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов’язані між собою.

Норма права – загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою, має формально-визначений характер, є офіційним засобом охорони, закріплення і розвитку суспільних відносин.

Елементами норми права є гіпотеза, диспозиція та санкція. Гіпотеза – це така частина норми права, в якій виражаються обставини та умови, при яких наступає реалізація юридичних прав та обов’язків, виникають юридичні факти та правовідносини. (“якщо”). Диспозиція - (від лат. розташовую, розміщую) –це така частина норми, в якій записано саме правило поведінки суб’єктів і виражається вона в юридичних правах і обов’язках. Вона описує, що суб’єкти можуть і зобов’язані робити, яка діяльність і поведінка заборонена. (“то”). Санкція - (від лат. непорушна постанова) – це частина норми права, в якій закріплюються заходи держ. примусу у випадку невиконання обов’язків або порушення диспозиції. Санкція наступає за правопорушення. (“інакше”).

 

№ 105. Гіпотеза, диспозиція, санкція.

Гіпотеза надає рух юридичній нормі. За допомогою гіпотези абстрактний варіант поведінки

«пов’язується» до конкретного життєвого випадку, до конкретної людини, часу і місця. Призначення  гіпотези – визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції і правової норми.

Диспозиція – серцевина юридичної норми, яка вказує дозволену поведінку суб’єкта, (необхідну) або  заборонену (неприпустиму). Диспозиція – основний елемент норми права, у якому формується модель  самого правила поведінки, тобто міститься розпорядження про те, як слід діяти в ситуації, в  умовах, передбачених у гіпотезі даної норми.Санкція – частина правової норми, яка забезпечує  здійснення її диспозиції. У санкції виражається несхвальне ставлення суспільства, держави,  особистості до порушників правової норми (охоронна санкція). У санкції може виражатися  схвальне  ставлення у вигляді заохочення – премії, підвищення в посаді до осіб, що виконують диспозицію  (корисні варіанти поведінки) на рівні, що перевищує загальні вимоги (заохочувальна санкція). Ми  говоримо про санкції охоронного характеру.

 

 № 106. Способи викладу правових норм в нормативних актах.

За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють форми (способи):

 Повна – У статті містяться всі необхідні елементи норм права без посилань до інших статей.

  Відсильна – У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших статей   цього акта, якщо є недостатні відмінності. Бланкетна – У статті містяться посилання не на якесь    конкретне нормативне розпорядження данного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду    стаття є «бланком», що заповнюється іншим законом, джерелом права.Форми (способи) викладу норм    права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення:Казуїстична – зміст норми     розкривається індивідуалізованими поняттями, через певні факти, випадки,ознаки та інше.

     Абстрактна  - зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані      поняття.

 Способи викладу норм права в нормативних актів за рівнем узагальнення:

казуїстична — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, через певні факти, випадки, ознаки та ін.;

абстрактна — зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані поняття.

 

№ 110. Форми права: нормативний акт, правовий звичай, юридичний прецедент, нормативний договір.

Юридичні джерела (форми) права – вихідні від держави або визначені нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загально-обов’язкового значення. Нормативний акт – офіційний акт-документ компетентних органів, що містить норми права,  забезпечувані державою (конститут., закони, ук-зи през., постанови). Правовий звичай –   акт-документ, що містить норми-звичаї (права поведінки, які склалися в результаті багаторазового    повторення людьми певних дій), які санкціоновані державою і забезпечуються нею. Юридичний    прецедент – акт-документ, що містить нові норми права, в результаті вирішення конкретної    юридичної справи судовим або адміністративним органом, якій надається загально-обов’язкове    значення при вирішенні подібних справ у майбутньому. Нормативний договір – спільний    акт-документ, що містить нові норми права, які встановлюються  за взаємною домовленістю між    правотворчими суб’єктами із метою врегулювання певної життєвої ситуації, і забезпечуються   державою.

 

№ 112. Конституція. Закони: їх ознаки і види.

Конституція – основний закон громадянського суспільства і держави, який має вищу юридичну чинність,  через який (відповідно до багатовікового досвіду і прагнень народу) затверджуються основи  суспільного і державного ладу і механізми їх дії, спрямовані на зміцнення держави і забезпечення  прав і свобод громадян. Конституція має основний, установчий характер, всеосяжний об’єкт  регламентації та впливу, народний, гуманістичний, реальний, прогностичний, найстабільніший  характер. Конституція є актом найвищої юридичної сили (верховний акт), становить базу для  поточного законодавства і формування правової системи держави, містить норми прямої дії.

 Конституційні норми мають вищий ступінь нормативної концентрації та цінність орієнтації.   Вона має особливу процедуру ухвалення і зміни, складний дворівневий механізм власної реалізації.

 

№ 113. Підзаконні акти: їх ознаки і види.

Підзаконний нормативно-правовий акт – акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм. Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов’язковості.

 Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Залежно від характеру норм, що   приймаються, підзаконні нормативні акти центральних державних органів можна поділити: Такі,    що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання.

   Та такі, що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми,     приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

№ 114. Дія нормативних актів у часі, просторі і за колом осіб.

Закон, як і будь-який нормативно-правовий акт, має межі своєї дії в трьох «вимірах»

1) у часі, обмежений періодом дії, коли закон має юридичну чинність. Закони починають діяти:  а) З моменту ухвалення; б) З моменту опублікування; в) З часу, який позначено в самому законі;   г) З часу який зазначено в постанові про порядок введення закону в дію. 2) у просторі, на який   поширюється дія закону. Дія може бути територіальною і екстериторіальною. 3) за колом осіб, які    підпадають під вплив закону: на основі закону у них виникають юридичні права і обов’язки.

   Закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території дії і є суб’єктами відносин, на які   він розрахований. Бувають такі види законів у дії за колом осіб – загальні, спеціальні,      виняткові.