Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі

Факультет правознавства та міжнародних відносин

Кафедра суспільних наук

Реферат

на тему:

Теорії походження релігії

Виконав

Студент БДМВ 1-2

Голівець Роман Миколайовича

Перевірив

Остащук І.Б

Київ 2012

План

Вступ

1. Концепції релігії

2. Виникнення релігії

3. Основні теорії походження релігії

Висновок

Використана література

Вступ

Термін «релігія» як означення відношення «людина — Бог» був запроваджений у XV—XVI ст. Тоді його вживали тільки в теїстичному значенні, без урахування усіх особли­востей феномену, який він позначав. А перед тим мислите­лі вдавалися до понять «совість», «пошана», «страх» перед Богом. Осмислений погляд на релігію як особливий фено­мен був започаткований філософією Нового часу, в чому найбільша заслуга німецьких філософів Фрідріха-Іммануїла Канта (1724—1804), Ернста-Даніеля Шлейєрмахера (1768—1834), Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля (1770— 1831), Людвіга-Андреаса Фейербаха (1804—1872), Карла Маркса (1818—1883), Фрідріха Енгельса (1820—1895), французького Огюста Конта (1798—1857), англійського Дейвіда Юма (1711—1776).

Походить термін «релігія» з латини (religio — набож­ність), охоплюючи своїм змістом благочестя, святиню, пред­мет, що співвідноситься у житті людини з абсолютним, ви­щим, надлюдським — Богом, Божеством. Кожна релігія по-своєму іменує цю Вищу Силу. Однак було б некоректно тлумачити релігію лише як відображення зовнішніх що­до людини сил. Бо релігія є формою самовизначення лю­дини у світі, її причетності до явищ, що відбуваються під впливом Вищих Сил, а відповідно, до світу надприродно­го. Водночас релігія є не лише формою свідомості, а для багатьох людей реальним життям.

Релігія — духовний феномен, що постає як форма самовизначен­ня людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало — джере­ло буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.

Поняття «релігія» безпосередньо пов'язане з понят­тям «Бог». Бог, за релігійними уявленнями, є передусім Абсолю­том, вивищеним над людськими, природними силами, здіб­ностями, якостями та відносинами. Він розглядається як творець світу , хоч і не належить до нього.

Теологія (богослов'я) та її світоглядні опоненти віка­ми шукають доказів як «за», так і «проти» існування Бо­га. Але жодні аргументи нічого не доводять людині, яка не вірить, і непотрібні людині, яка вірує. Щодо цього І. Кант стверджував, що існування Бога не можна логічно ні до­вести, ні спростувати.

1. Концепції релігії

Намагання з'ясувати витоки і сутність релігії покли­кало до життя спеціальну галузь знань — релігієзнавст­во, яке разом з теологією є двома, хоч і відмінними між собою, формами осягнення феномену релігії. У лоні кож­ної з них розроблено відповідно до їх засадничих принци­пів концепції релігії: теологічні, філософські, соціологічні, біологічні, психологічні, етнологічні. Прагнучи з'ясувати особливості феномену релігії, кожна з них виходить зі своїх світоглядних орієнтацій. Водночас вони тісно взаємодіють між собою, користуючись дослідницьким інструментарі­єм одна одної, взаємозбагачуючись і взаємокоригуючись.

Богословсько-теологічні концепції. Теологія (teos — Бог, logos — вчення) — вчення про Бога і богослов'я — наука про уславлення Бога є історично першими формами вчення про релігію. Вони сформувалися внаслідок нама­гання пояснити, зрозуміти релігію «зсередини»; зробити доступними для віруючих загальні положення певної ре­лігії, образи, втілені у священних книгах, догматичні фор­мули. До них належать: догматика — системний виклад положень, які згідно з конкретною релігією вважаються істинними, екзегетика (грец. ezegeomai — витлумачую, по­яснюю) — тлумачення біблійних текстів, каноніка — тео­рія церковного права та ін.

Якщо теологія безпосередньо пов'язана з конкретним віросповіданням, вивчає релігію, різні форми релігійного життя з погляду їх практичного використання, то релігіє­знавство намагається порівняти різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів у історич­ному розвитку.

Богословсько-теологічний підхід до релігії — це по­гляд на неї зсередини, з позиції самої релігії, відповідного релігійного досвіду. Основою його є релігійна віра. Збаг­нути релігію, вважають теологи, може тільки релігійна лю­дина, а невіруючим релігія недоступна. Віруючим влас­тивий особливий вид духовного пізнання — релігійний досвід — переживання, пов'язані з відчуттям присутнос­ті у житті Вищого начала. Реалізується він на основі ви­знання абсолютності релігійного віровчення.

Головне в богословсько-теологічному підході — об­ґрунтування та захист релігійного віровчення, визнан­ня вічної цінності релігії для кожної людини і людства загалом. Теологічні пояснення релігії наскрізь прони­зані ідеями, які відображають конфесійну належність їх авторів. Єднає їх визнання того, що релігія є особли­вим феноменом, результатом взаємопричетності Бога і людини.

У процесі становлення теологічних пояснень окреслило­ся два підходи у визначенні релігії: супранатуралізм та історична школа в теології. Супранатуралізм ґрунтується на визнанні існування надприродної, надрозумної субстан­ції, а релігію тлумачить як «надприродне одкровення», «нестворюваний феномен». Але такий погляд вступає в су­перечність із залежністю еволюції релігії від тенденцій суспільного розвитку. Саме на це звертали увагу представ­ники історичної школи в теологи. Найвідоміший серед них німецький теолог, філософ, соціолог Ернст Трельч (1865— 1923) стверджував, що релігія є водночас суб'єктивним став­ленням до Бога та об'єктивною історичною реальністю.

Згодом у теологічному релігієзнавстві заявили про се­бе роз'єднуюча та об'єднуюча тенденції. Стосувалися во­ни відносин суспільства і релігії. Представники роз'єдную­чої тенденції стверджували, що суспільство і релігія існу­ють як «самостійні величини», різняться між собою. Втілена у догматичному вченні суть релігії постає «вічни­ми істинами», «позачасовими принципами», «надісторич-ним зерном». Соціальними аспектами наділені лише яви­ща релігії, а також релігійні організації, установи. При­хильники об'єднуючої тенденції стверджують, що релігійні ідеї та принципи неухильно оволодівають світською сфе­рою, яка вже не є позарелігійною.

Теологічному підходові до релігії (погляду «зсереди­ни») протистоїть філософський метод розуміння її (погляд «ззовні»).

Філософський аналіз релігії. Розглядаючи релігію з пев­ної дистанції, філософія прагне з'ясувати загальні її прин­ципи та закономірності, пізнати їх сутність. Вона сповідує критичний підхід до всього, у тому числі й до релігії. Філо­софія є розгалуженою системою вчень, шкіл, течій, напря­мів. Однією з них є релігійна філософія, яка, вдаючись до філософської методології, досягає такої самої мети, що й богословсько-теологічний підхід до релігії. Одночасно з ре­лігійною філософією у XVII—XVIII ст. зароджується філо­софія релігії — розділ релігієзнавства, завдання якого полягає у пізнанні, осмисленні природи, сутності й сенсу релі­гійного феномену, ролі релігії у житті людини та суспіль­ства, її тлумачення релігії виходить за межі конкретного релігійного напряму, релігійних конфесій. Особливість фі­лософії релігії полягає і в тому, що вона, будучи методоло­гічною основою інших розділів літературознавства, водно­час синтезує, узагальнює результати їх досліджень.

Одним із перших зосередився на філософських аспек­тах релігії І. Кант, який вважав, що наукове знання про душу, Бога неможливе, але у своїй етичній концепції за­стосовував ідеї душі та Бога. Філософський аналіз релігії домінував до середини XIX ст., коли поряд з теологічним та філософським починає формуватися науковий підхід.

Наукові дослідження релігії. Відмінність між філо­софським і науковим підходами в дослідженні релігії виявляється як у предметній сфері, так і в методах дослі­дження. Предметною сферою філософії є дослідження дій­сності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філо­софія акцентує увагу на світоглядних аспектах релігії. Най­суттєвіше для неї — як вирішується у релігії проблема духовного й матеріального начал (що є первинним): чи Бог створив світ і людину, чи людина створила у своїй свідомості Бога. Наука вивчає релігію як одну зі сфер су­спільного життя у її взаємозв'язках та взаємодії: як фор­мується релігія; як певні релігійні системи пояснюють світ; які цінності, норми та моделі поведінки вони вироб­ляють у людей; як діють релігійні організації; які функ­ції виконує релігія в суспільстві.