59.Класове і загальносоціальне в сутності права.

Сутність права – внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин , який виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів через формальне (державне) заккріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Під сутністю права в радянські часи зазвичай роззумілася піднята до закону воля панівного класу , зміст якої визначався матеріальними умовами життя цього класу. В усіх визначеннях правапідкреслювався його класово-вольовий характер , причому він мав принципове методологічне значення для розуміння сутності експлуататорськогоправа як вираження інтересів і волі всього панівного класу, а для соціалістичного права – як вираження інтересів і волі трудящих на чолі з робітничим класом. При цьому класові трактування держави і права тісно змикалися.

Було б неслушним відривати один від одного класовий та соціальний аспекти сутності права. І той і інший аспекти складають єдину. Хоча й внутрішньо суперечливу сутність права якрегулятора суспільних відносин через державне закріплення міри свободи, рівності та справедливості. Поняттям права охоплюються два аспекти . які виражають його суутність:

-           цілісно-нормативний;

-           регулятивний.

Якщо з цілісно-нормативної точки зору право є мірою свободи, рівності та справедливості (правомірним порядком), то з регулятивної точки зору – спрямовано на впорядкування суспільних відносин (динамічний, регулятивний аспект). На різних етапах розвитку суспільства перший аспект мможе домінувати, впливати на загальну спрямованість правового регулювання, або відступати на другий план. Тоді він стає нібито приглушеним, виявляється у трансформованому стертому  вигляді. Так, при феодалізмі міра свободи, рівності та справедливості була однією для поміщика, іншою – для кріпака (несвобода, відсутність рівності – формальної і фактичної, тобто несправедливість). Діалектичний розвиток сутності права виражається, насамперед, у зміні співвідношення між класовими завданнями та загальними справами, розв”язуваними правом; між правом як мірою свободиі правом як регулятором суспільних відносин. У будь-якому суспільстві, яким би воно не було (класово-антагоністичним, соціально неоднорідним, але демократичним), сутність права залишається незмінною в тому , що право було, є ібуде владним нормативним регулятором суспільних відносин, поведінки людей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

60.Основні концепції праворозуміння: природно-правова, марксистська, нормативістська, психологічна, соціологічна, історична школа права.

  Починаючи з  виникнення права, дослідники багатьох століть  прагнули зрозуміти його природу, сформулювати поняття права, визначити  головне призначення правових норм. Історія знає безліч  теорій права. Основоположники і прихильники їх прагнули скласти власне уявлення про право як суспільному  явищі .

  Найбільш древньої  є  теорія суспільного права. Джерела  зародження цієї теорії беруть початок ще в державах древнього світу. ЇЇ суть полягає в тому твердженні , що крім позитивного права, тобто права, породженого  державою, у суспільстві  діє і природне право, що первинно стосовно   позитивного права і є  для нього основою. Поняття природного права виходить із твердження , що людина  з  народження здобуває  невід'ємні права людини і громадянина, такі, як право на життя, на волю, на особисту  недоторканність і т.д. Прихильниками природного права були  такі мислителі, як Локк, Руссо, Монтеск'є й інші .

  Історична школа права виходила з розуміння права як вираження  духу народу, що складався незалежно від поглядів і поглядів якого-небудь суспільного діяча, законодавчої влади  держави. На їхню думку, законодавець повинний  був фіксувати лише те, що вже склалося  в поводженні  людей, як право.

  Реалістична школа права виходила з того, що право розвивається під впливом зовнішніх факторів, в основі яких - інтереси людини, і під впливом яких він ставить перед собою мети  і здійснює їх  за допомогою права. Т.е. вони вважали, що право є  інтересом, що захищається державою і належить тим, хто користується цим правом.

Крім уже названих теорій існує цілий ряд інших, котрі  починають спробу дати розуміння природи права. До них відносяться: нормативистская теорія, соціологічна теорія, психологічна теорія й інші.

Природно-правова: вихідна форма буття прав - громадська свідомість; право – не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообов”язкові норми, права, обов”язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінності. При такому підході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту.

Нормативістська: вихідна форма буття права – норма права; право – норми, викладені в законах та інших нормативних актах. При такому підході відбувається ототожненя права і закону. Водночас нормативне праворозуміння орієнтує на такі властивості права, як формальна визначеність, точність, однозначність првового регулювання.

Соціологічна: вихідна форма буття права – правовідносини; право – порядок суспільних відносин, який проявляється у діях і поведінці людей. При такому підході правом визнається його функціонування, реалізація, його «дія» у житті – у сформованих і таких , що формуються, суспільних відносинах, а не  його створення правотворчими органами у формі закону та інших нормативно-правових актів. При усій цінності врахування “життя” права в суспільному середовищі, прихильники цього підходу плутали самостійні процеси правотворчості та застосування права, тоді як умовою   дотримання і забезпечення режиму законності може бути діяльність правозастосувальника в межах, встановлених законом.