55. Поняття і визначення права.

Право – система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості  відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу.

Визначення права здійснюється через його специфічні ознаки, якими є:

1)вираження міри свободи, рівності і справедливості, яке означає, що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані в світовому співтоваристві. Право є мірою свободи та рівності людей, установленою державою таким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободи іншого. І цією мірою є справедливість.

2)Нормативність – виявляє сенс і призначення права. Нормативністю права до суспільного життя вносяться істотні елементи єдності, рівності, принципової однаковості – право виступає як загальний масштаб, міра поведінки людей. За допомогою норм право регулює різні суспільні відносини, є знаряддям втілення в життя політики держави, засобом організації її різнобічної управлінської та іншої діяльності.

3)Формальна визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, наказах, постановах тощо. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки.

4)Системність права полягає у тому, що право – це не просто сукупність приписів і норм, а їх система, де всі елементи пов”язані та узгоджені. Системність вноситься до права законодавством.

5)Вольовий характер права, вираження в ньому суспільних, групових та індивідуальних інтересів означає, що в праві проявляється і втілюється воля, змістом якої є інтерес. Право акумулює суспільну, групову та індивідуальну волю громадян у їх гармонічному поєднанні, злагоді та компромісах.

6)Загальнообов”язковість права виражається в тому, що встановлені правила поведінки є загальними та обов”язковими для всієї країни. Загальнообов”язковість, загальність праву надає те, що в ньому виражаються узгоджені інтереси учасників регульованих відносин, що воно має нормативний характер.

7)Державна забезпеченість, гарантованість права, аж до примусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визнаються державою правовими.

 

 

 

 

 

 

 

56.Право об”єктивне і суб”єктивне.

1.Правова норма виникає не випадково. Вона зумовлена обб”єктивними закономірностями : інтересами ,потребами, історичними умовами , економчним станом тощо, - а тому не залежить від бажань окремої особи, існує як незалежний від неї об”єктивний факт загальної поведінки людей. Право сприймається особою як об”єктивна реальність,як об”єктивна вимога додержання певних правил поведінки. В ньому закладено не лише об”єктивна сутність права, а й умова виконання його приписів собою. Право добровільно виконується тільки тому, що воно для особи є фактом об”єктивним . Таким чином, об”єктивне право – це право, що діє в державі як загальна об”єктивна закономірність необхідності регулювання суспільних відносин. Іншими словами , усі норми права в своїй сукупності створюють право в державі , яке і називають об”єктивним правом.

2. Суб”єктивне право – це закріплені правом певні юридичні можливості особи. Отже, суб”єктивне право набувається особою внаслідок дії права об”єктивного, яке закріплює за нею певні юридичні можливості, а держава гарантує захисст дій особи щодо реалізації наданих їй правових можливостей. Іншими словами, суб”єктивне право виглядає як правова  можливість, яку особа може реалізувати, а може й не реалізуватию, якщо для неї надані об”єктивним правом можливості або не вигідні, або непоотрібні.Тут особа діє на свій власний розсуд.

Таким чином, якщо  об”єктивне прааво – це система загальнообов”язкових, формально визначених норм, які забезпечуються державою і слу жать критерієм правомірної (дозволеної )і   неправомірної (недозволеної )поведінки особи, то суб”єктивне право – це прво на юридично можливу поведінку особи та право на звернення до держави за захистом своїх ююридичних можливостей.