15 Причини та наслідки розпаду Русі

Київська Русь або Давньоруська держава — середньовічна монархічна держава у Східній Європі з центром у місті Києві, що виникла в IX столітті в результаті об'єднання східнослов'янських племен під владою князів династії Рюриковичів. У період найвищого розквіту давньоруська держава займала територію від Таманського півострова на півдні, Дністра і верхів'їв Вісли на заході до верхів'їв Північної Двіни на півночі.

Після смерті Ярослава Мудрого (1054) Київська держава все більше ослаблювалася і роздроблювалася на мало пов’язані між собою князівства. Через Київську Русь проходили торгівельні шляхи і це давало змогу розвитку державі Кожен з синів Ярослава(Ізяслав - київський князь,Святослав – чернігівський князь, Всеволод - переяславськиф князь) намагався отримати як можна більше влади. Однією з причин її розпаду стало те, що КР була дуже великою державою : вона була найбільшою в Европі і до складу ії входили багато народів, об'єднаних владою спільної династії та Церкви. Постійні вторгнення кочовиків ще більше ускладняло ситуацію. Удільні князівства перетворювалися на політично незалежні від Києва території. Удільні князі видавали закони,карбували монети,чинили суд не залежно від київського князя. Також створювалися великі князівські дружини для охорони уділів та придушення виступів селян-смердів і підвладного населення. Все це призводило до падіння єдиного авторитету київського князя,та до зменшення його абсолютної влади на цих територіях.

Під час правління Ізяслава,Святослава та Всеволода було створено збірку законів «Правда Ярославичів». Кожен з князів намагався зміцнити свої володіння і в 1097 (Князівський з’їзд у Любечі) з метою припинень міжусобиць був підписаний Любецький мирний договір. Одними з пунктів цього договору були: рішення про спільну боротьбу проти половців, запровадження засад от чинності(від батька до сина)у володінні князівствами.

В удільних князівствах відбувався розвиток ремесел,торгівлі,переживало піднесення землеробство,розквітали міста,але все це було лише в окремих князівствах і тому не давало розвитку КР,як єдиної держави. Наслідки роздробленості КР були негативні:феодальні усобиці між князями,вторгнення в укр. землі кочовиків,загальне послаблення обороноздатності держави на передодні монголо-татарської навали. Також були позитивні наслідки:початок об`єднання удільних князівств у національні держави. Офіційно вважається, що дата розпаду КР збігається з датою смерті Ярослава Мудрого.

16.Галицько-Волинське князівство: особливості історичного розвитку.

Після розпаду староруської держави в 12 столітті на окремі регіональні формування у 1199 році всі ці землі об’єдналися в Галицько-Волинську державу під керівництвом галицького князя Романа, нащадка Володимира Мономаха. Зміцнення влади Галицько-Волинського князя відбувалося за мов постійної опозиції з боку бояр, яких підтримували закордонні покровителі: угорці та поляки. Після смерті Романа Мстиславича боярам вдалося відлучити від влади його синів, Данила та Василька. Відтоді почалася довготривала війна під проводом Данила Галицького та його брата Василька за повернення батьківського трону. Ця війна увійшла в історію як визвольна війна за відродження незалежності та територіальної єдності Галицько-Волинського князівства.

Наприкінці 1230-х рр. Данилу Галицькому вдалося встановити мирні стосунки з сусідами, одруживши свого сина з донькою, короля Угорщини. Князь доклав значних зусиль для захисту кордонів країни під час татаро-монгольської навали. В 1254-1255 р. йому також вдалося одержати кілька перемог над загонами Орди та відкинути їх подалі, за межі України.

Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі було поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. На рубежі XIII—XIV ст. відновилася єдність Галицько-волинської держави під владою наступника Лева — князя Юрія І. За період правління Юрія І стабілізувався суспільний розвиток, розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. Наступниками Юрія І стали його сини — Андрій та Лев II. Вони поділили територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, і тому розпаду єдиної держави не відбулося. Брати проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з

Польською державою та Тевтонським орденом. Після загибелі Андрія та Лева до влади знову прийшли бояри, що призвело до втручання іноземних держав у внутрішні справи держави. Цей період став періодом занепаду Галицько-Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі, більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве

населення наверталося до католицизму.

Отже, будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії