76 Західноукраїнські землі у повоєнні поки. Операція «вісла» -

Відновлення радянської влади в західних областях України супроводжувалося посиленням репресивного тиску на місцеве населення. Основною метою репресій було створення сприятливих умов для радянізації краю, експлуатації його демографічного та природного потенціалів; максимальне звуження соціальної бази збройного опору, очолюваного ОУН—УПА; остаточне утвердження на місцях органів радянської влади. Мали місце арешти, вбивства, конфіскації майна, масові депортації. Початком репресій стало розпорядження НКВС СРСР від 7 січня 1944р. про конфіскацію майна та заслання в Красноярський край всіх посібників на території України, зокрема сімей, у складі яких є або були оунівці. В період 1946-1948р. у східні райони СРСР було депортовано близько 500тис. західних українців. Це були члени сімей оунівців, куркулі, західноукраїнська інтелігенція, священики ГКЦ. Операція «Вісла» - це завершальний етап процесу переселення українського населення з території Закерзоння(Лемківщина, Посяння, Підляшшя, Холмщина). Початком цього стала угода 9 вересня 1944р. між Польщею на УРСР про добровільну міграцію українців з Закерзоння до УРСР. Цю міграцію можна поділити на 3 етапи. І етап – добровільне переселення – виїжджали переважно ті люди, господарство яких було знищено війною і ті, хто зазнав або боявся репресій. ІІ етап – насильницька депортація – з польської сторони був застосований відкритий терор. Спочатку формування Армій Крайової грабували та вбивали селян, а згодом їх присумово відселяли з 50-км крикордонної зони на території УРСР. ІІІ етап – операція «Вісла» - виселення українців і членів уркаїнсько-польських сімей у повертуні західні райони з обов’язковим розпорошенням серед польського населення.

77 Українська рср в системі міжнародних відносин після Другої світової війни

28 січня 1944 року почалась X сесія Верховної Ради СРСР, яка прийняла закон про перетворення Наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський, а вже 4 березня 1944 року Верховна Рада УРСР прийняла закон про утворення Народного комісаріату закордонних справ республіки. Незабаром Україна стала одним із засновників і перших членів Організації Об'єднаних Націй. Та ці дій були лише елементами пропагандистської акції, що мала переконати усіх в СРСР і за кордоном у реальності існування української держави та її суверенітету, мобілізувати сили українського народу на завершення війни. Сталін наполягав на приєднані Української та Білоруської РСР до ООН, а отже боротьба за голоси в ООН — одна з головних причин відновлення прав зовнішнього представництва України. На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну обрано до складу Економічної і соціальної ради, а в 1948— 1949 pp. вона була постійним членом головного органу ООН — Ради Безпеки. Молода українська дипломатія була досить активною. У липні 1946 р. вона бере участь у Паризькій мирній конференції, у лютому 1947 р. укладає мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією. Під час «холодної війни» представники УРСР увійшли до Всесвітньої Ради Миру. Та все таки на міжнародній арені Україна ніколи не відхилялася від позицій, які займав СРСР. Україні формально було надано право встановлення прямих міжнародних відносин, але відсутність реального суверенітету, справжньої державності республіки робили це право нездійсненним на практиці