11.Основні напрями і форми зовнішньої політики Русі та її наслідки.

Географічне положення Київської Русі зобов”язувало її бути у центрі політичних відносин тогочаного світу. В Руській політиці можна виділити чотири направлення: перший (і головний) – Візантія, другий – Зах. Європа, третій – Кочовий степ, четвертий – Варяги (Скандінавія).

Почнемо з Варяг, їх виділимо тому, що вони приймали беспосередню участь в утворенні державності слов”янських племен. Тіж самі Олег та Ігорь мали Скандинавське походження. Але надалі вони мали велике значення лише для північних слов”ян (торгівля, військова допомога). А Київ був торгівельним вузлом між Скандінавією та Візантією, що сприяло еномічному піднесенню та обміну культурними надбаннями. Головним вектором зовнішньої політики була Візантія (Східна частина колишньої римської імперії, столиця – сучаний Стамбул (ст. Турції)). У 860 і 866 князь Аскольд нападав на Константинополь(ст. Візантії) і змусив підписати між Візантією та К. Руссю союзницький договір. 10 ст. проходить під знаком війни між швидко прогресуючою Руссю та Візантією. Перший договір між цими країнами заключив князь Олег (879 - 914) в 911 році внаслідок перемоги над Візантією. Умови договору 1) Кнтрибуція, 2) Прави торгівлі без мита 3) установка норм торгівельних зносин Росії з Греками. Наступних поход зробив князь Ігор, але він був невдалим. Візантія використовувала Русь в боротьбі з Болгарами. Це була звичайна політикавізантійців нацьковувати одних Головним наслідком відносин з Візантією було прийняття християнства в 988р. Візатія надала допомогу священникам книгами та церковною утваррю. Найактивніших зносин Русь досягла під час правління Ярослава Другого. Для прикладу сам Ярослав був Одружений з Інгігердою (дочкою швелського короля) а потім з Анною (дочкою візантійського короля).А донька Ярослава Анна була францюзькою королевою. Норвезький королевич Гаральд одружується з дочкою Яростава – Єлизаветою. З Польшею та Угорщиною велась постійна боротьба за західні українські землі. Особливо вона загострилась під час міжусобних війн. Особливо велику участь в цьому брало Галицько-Волинське князівство. Князя Данила Галицького Папа риський зробив королем. З самого свого утворення київська Русь постійно войова з кочовниками (печеніги, хазари, половці, торки), які завдавали великої шкоди Русі, руйнуючи та грабуючи села, та вбиваючи цивілів. Та постійно відтягуавла військову силу на себе.

НАСЛІДКИ:

Сприяння утворенню Київської Русі варягами, хрещення Русі (Візантія), яке дало величезний поштовх культурному розвитку – збудовано муровані Золоті Ворота, грандіозний Софієвський собор, покладено початок Київо-Печерському монастирю, зосновано першу бібліотеку. Це дало змогу стати К. Русі в один рівен з найрозвинутішими європейськими державми. Але в той же час навала татаро-монголів призвела до загибелв К. Русі

12.Політичний устрій Київської Русі(10-13 ст).

Князь. Носієм державної влади, репрезентантом держави України-Руси був князь. Князем міг бути тільки член фамілії Володимира Великого. За весь час існування Української держави був один лише випадок, коли «вокняжився» в Галичі не член цього роду, а боярин, Владислав Кормильчич. У розумінні людей ХІ-ХІІІ століть Україною правив увесь рід князів, і кожен член цього роду мав право на владу Ця єдність княжого роду сприяла ідеї єдності Руської землі, України. Київська Русь не мала певного спадкового права. Спочатку правив сам Великий князь київський з допомогою своїх синів, які цілком підкорялися йому

Компетенція та влада князя були необмежені й залежали від його авторитетности та реальної сили, на яку вія спирався. Головним чином він був воєначальник, йому належала здебільшого ініціятива походів і їх організація. Походи проти половців підносили престиж князя, збільшували його авторитет.Головну військову силу князя являла його дружина, пов’язана особисто -з князем, яку він сам утримував

Боярська рада. Прибічна рада бояр, а спочатку — дружини князя, була невідмінним учасником княжої управи. Радитися з старшими членами дружини, а пізніше — з боярами, було моральним обов’язком князя. В цьому лежав також інтерес князя: дружина завжди могла відмовити йому послуху, якщо він надумав щось без поради з нею.Не зважаючи на моральну обов’язковість нарад, на фактичне існування їх, боярські ради не стали державною інституцією з окресленим складом, компетенцією, функціями, а ввесь час мали характер випадковий: бували на ній ті, кого запрошував князь, обговорювали питання, які стояли на черзі.

Віче. Віче являло собою орган влади старший, ніж князь. Ще Прокопій згадував про племінну самоуправу слов’ян. Згодом, з ростом влади князя, віча завмирають, і лише тоді, коли влада князів київських занепадає, — знову прокидається віче. У Києві перший натяк на віче подає літопис під 1024 роком: переможець Ярослава, Мстислав, не посів Київського престолу, бо кияни його не побажали. Року 1068 кияни — супроти всяких прав — обрали князем Всеслава Полоцького, з іншої династії. Року 1113 — знову всупереч праву — закликали Володимира Мономаха, і т, д. Року 1151 кияни не побажали мати князем Вячеслава, а визнали його братанича, Ізяслава: «ми его не хочем, ти наш князь». Коли обраний вже князем Ростислав 1154 року пішов у похід, не уклавши «ряду», йому нагадували бояри, що ліпше «утвердитися з людьми», і мали рацію, бо він утратив престол. Оглядаючи діяльність боярської ради та віча, можна зробити висновки, що за час Х-ХIIІ століть вони не набули парляментарних форм, не перетворилися на певні інституції і залишилися випадковими зібраннями

Органи управління. Призначення всіх урядовців залежало тільки від князя, і відповідали вони тільки перед ним. В разі незадоволення, віче скаржилося князеві на зловживання його урядовців. Перше місце в князівстві належало канцлерові-«печатникові», який не лише прикладав печать, але й виступав із складними дипломатичними дорученнями, а також виконував військові функції. Головним урядовцем князя був тисяцький. Під час відсутності князя були його заступниками. За тисяцькими йшли соцькі, десятські. Всі вони мали військово-адміністративний, а почасти й фінансовий характер.Судові функції виконували княжі тікши та посадники. Нижчі судові урядовці звалися вирниками, метальниками, мечниками, отроками.

Військо. Головну частину війська становила княжа дружина, початок якої треба шукати ще в часах варязьких князів. Дружина була зв’язана безпосередньо з князем, і він її утримував, забезпечуючи зброєю, кіньми, одягом. Старші дружинники діставали в нагороду землю, а дружина — пайку з військової здобичі. Другу частину війська становили «вої» — земське військо, головно із смердів, почасти призначуваних вічем, почасти — добровільців, що йшли з власною зброєю, на власних конях. На відтинку від дружини, вої часто вирушали в похід пішо. Суходільні війська поділялися на кінноту та піше військо. До першого роду належала княжа дружина. Кіннота поділялася на тяжкозбройну та легку. Піхота поділялася також на тяжкозбройну та легку. Тяжко збройна піхота була озброєна так само, як і кіннота: панцери, толоки, списи (копія), мечі. Зброю їх везли на возах. їх називали «колійники».