24. Основні етапи рз. Фіол. Укаїні

Українська філософія є невід'ємною частиною національної культури, виявом народного духу. Із зростанням духовної сили народу, його націона­льної самосвідомості, виникає потреба в осмисленні самого феномену укра­їнської духовності, а відтак - і в звернені до історії філософії України, до її філософської традиції.

Для розуміння української філософії потрібно починати з огляду тих етнічно-культурних підвалин, на яких ця філософія виростає. Ці підвалини можна назвати «народним світобаченням», «етнічною ментальністю», «ду­хом народу» тощо. На думку Чижевського, народний характер і світогляд «виявляється в тім, що цей народ в світі любить, чого в житті він уникає, що в людині найвище оцінює, до чого ставиться негативно». Ьезумовно, народний характер не є чимось незмінним. Тим не менше є пенні усталені елементи етнічної ментальності, які накладають свій відбиток на сам стилі, мислення, на спосіб філософування в певній культурі.

Особливості світобачення та духовності українського народу зумо­влені багатьма чинниками, серед яких можна назвати і природне середови­ще з його краєвидами, і геополітичне розташування України, і характер родинних стосунків зі специфічними рисами побуту, і драматичні події історії, і специфіку культурних процесів і т. ін. Весь комплекс різноманіт­них чинників зумовили неповторний характер української ментальності, сам тип українця та його культури.

Основною особливістю української філософії є її гуманістична, ан­тропологічна спрямованість. Проблеми людини, її внутрішнього, духов­ного світу, морально-етичні питання завжди були тут центром філософсь­кої проблематики. Гносеологічні проблеми, навіть в класичний період роз­витку української філософії ХУІІІ-ХІХ ст., не привертали особливої уваги.

У цьому вбачають недолік української філософської думки, оскільки філо­софія є, насамперед, раціональним способом вирішення світоглядних про­блем. Добре розроблена логіка і гносеологія - її неодмінна ознака.

Характерною рисою української філософської думки є релігійне забарв вЯ^е!*ня. належність переважної більшості вчень до релігійної філософії (Сковорода, Гоголь, Юркевич, представники Кирило-Мефодівського това­риства, традиції Київської релігійно-фідософської школи).

Важливою рисою української філософії є естетичний спосіб філософських пошуків і філософських ідей у формах, які торкаються не лише розуму, але й серця людини. Сполучення філософ­ських ідей з художньою виразністю, з символічно-образними формами бу­ло зумовлене високим рівнем філософічності всієї української культури і особливо - літератури.

Основні періоди розвитку філософії в Україні

Перший період розвитку української Філософії _а князівська доба. починаючи з часів християнизації Киніємсої Русі і закінчуючи втратою не­залежності Галицько-Волинським князівством (з XI до сер. XIV ст). Філософія у цей період ще не виокремилася як специфічна форма духовної культури, вона була включеною в єдиний культурний комплекс української духовності, що складався із сукупності релігійних (богословських), філо­софських, етичних, естетичних ідей

Другий період філософської думки в Україні охоплює часи козаччини (16 ст.1 Ш мак званий період бароко. Для бароко як явища культури, як певного художнього стилю характе­рним є декоративність, театральність, пишність; прагнення до комср^стів, до синтезу і сполучення часто протилежних стилів, жанрів, ідей, злам звич­них уявлень; перебільшення у виявах почуттів пафосність, метафоричністю, яскравою образністю. Ідеалом культури ба­рокко стає «героїчна особа»

Третій період української Філософії визначається як Філософія пе­ріоду романтизму (XIX - поч. XX ст.). Особливої ролі у філософії цього періоду набуває соціально-філософська проблематика, зокрема проблема співвідношення особистості і суспільства, людини і нації. Не менше зна­чення має у цей період і екзистенціально-антропологічна проблематика. Духовну атмосферу України цього періоду зумовили дві впливові європей­ські культурні традиції - просвітництво і романтизм, причому саме роман­тична течія стала домінуючою, оскільки вона найбільше відповідала самій сутності української духовності.

.

27. Філософія в Києво-Могилянській академії в XVIІ-XVIІІст. Ф. Прокопович.Києво-Могилянська академія виникає на базі Київської братської школи та школи Києво-Печерського монастиря, які були об'єднані зусиллями митрополита Петра Могили в 1632 році. Спочатку це був колегіум, а згодом (став академією, першим вищим навчальним закладом серед східних слов'ян. Тому Київська академія виконувала два призначення: по-перше, учбового закладу, по-друге, власне академії в сучасному розумінні цього слова, як об'єднання вчених цілого народу.Києво-Могилянська академія відіграла відчутну роль у розвитку та поширенню філософії не лише в Україні, але й у всьому слов'янському світі. Це виявилося в тому, що професори академії, в ті чи інші часи, були відомими діячами культури російської (Ф.Прокопович, С.Яворський та ін.), білоруської (Г.Кониський). • Всі без виключення професори академії при вирішенні проблем буття вихсЗдили із релігійних позицій. Тому для академії загальноприйнятоюбула точка зору, що Бог є началом і абсолютною основою існування Всесвіту. Разом з тим потрібно звернути увагу і на те, що відношення Бога і світу тлумачилося неоднаково. Одні професори притримувалися пантеїстичного розуміння зв'язку Бога і природи (Бог майже іманентний природі, розчинений у ній — Ф.Прокопович); інші виходили з деїстичної позиції (Бог створив природу і вклав в неї певні закони, але після акту творення більше не втручається в природні процеси — І.Пзель, Г.Кониський). В цьому ж руслі розглядалося і питання зв'язку Бога і людини.

Натурфілософія в академії розвивалося також в рамках теології. Однією із найважливіших проблем, які розроблялися професорами академії, була проблема матерії. Основні висновки, до котрих приходили Г.Кониський, Г.Щсрбацький, Ф.Прокопович та інші, були такі: 1) матерія в якийсь певний час була створена Богом; 2) вона с єдиний і універсальний субстрат всіх конкретних тіл; 3) матерії притаманна внутрішня активність, саморух; 4) матерія вічна, не народжується і не знищується після акту творіння; 5) земна і небесна матерія одноякісні, тобто небесні і земні тіла побудовані з однієї і тієї ж матерії;