23.Перегляд традицій і принципів філософії нового часу. Раіоналізм і іраціоналізм.

Вже з другої половини XIX ст. у філософській думці Європи зростають «некласичні» тенденції. На перший план поступово виступають ірраціоналістичні концепції, але і в межах класичного раціоналізму з'являються вчення (мар­ксизм, позитивізм О. Конта), які проголошують розрив з попередньою фі­лософською традицією.

Характерною рисою сучасної філософії стає відмова від надмірних ам­біцій розуму, від віри у всевладність науки, від ідеї гарантованого соціаль­ного прогресу, тобто - перегляд традицій класичного раціоналізму. Критика цієї традиції здійснюється з двох боків: по-перше, з боку ірраціоналіз­му, по-друге, з позиції сучасного раціоналізму, що змінив свою форму і став більш скромним і обачливим.

Якщо класичну філософію можна назвати філософією розуму і пізнан­ня, то сучасна некласична Філософія стає Філософією людини і Філосо­фією мови. На перший план виходять проблеми людської суб'єктивності, духовного досвіду людини, світу її повсякденності, проблеми культури та історії, морально-етичні проблеми, проблеми мови та спілкування (комуні-кації).

При всій множинності філософських течій XX століття, їх можна роз­ділити на два основних опозиційних напрямки. До того чи іншого з них тяжіє більшість сучасних філософських систем. Це - ірраціоналістичний, екзистениійно-антропологічний напрям («філософія життя», екзистенці­алізм, філософія франкфуртської школи, психоаналітична філософія, пер­соналізм, філософська антропологія, герменевтика, феноменологія та ін.) і раціоналістичний, позитивістська орієнтований напрям, так звана «Філософія науки» (неопозитивізм, аналітична філософія, структуралізм тощо). Найбільш поширеними і впливовими вченнями у XX столітті стають ірраиіоналістичні вчення. Саме вони здійснили так званий «бунт проти розуму», відверто зреклися від раціоналізму та сцієнтизму'. У центрі їхньої уваги - проблеми людського існування. Розум, згідно концепції ірраціона­лізму, відіграє другорядну роль. Усі форми раціонального» свідомого у лю­дини проголошуються вторинними, похідними, а вирішальне значення у людському житті відводиться таким чинникам, як інстинкт, воля, підсвідо­ме, переживання, інтуїція, віра тощо. Своє завдання ірраціоналістична фі­лософія XX ст. вбачає не в пізнанні об'єктивних законів світу, (існування яких вона не визнає), не в пошуку об'єктивної істини, а у визначенні пев­них духовних орієнтирів, що допомагають людині осмислити власне життя. Питання про сенс людського існування постає тут особливо гостро, у зв'язку з чим згасає інтерес до природи і зростає інтерес до історії.

26.Роль Острозького культурно-освітнього центру і братських шкіл у формуванні філософської думки в Україні xviІст.

Формуванню Києво-Могилянської академії передувала діяльність братських шкіл, що виникають в Україні в XV ст. В той час як майже всі православні ієрархи прийняли унію, а магнати і значна частина шляхти — католицизм чи протестанство, саме братства стали головними осередками опору, захищаючи економічні, ідеологічні інтереси православних, їх віру і культуру. На рубежі XVI-XVII ст. братський рух стає масовим: братства діяли у Львові, Городку, Острозі, Луцьку, Дубні, Немирові, Вінниці, Києві та інших центрах. І хоча філософія в братських школах окремо не« вивчалася, але учні знайомилися з нею при вивченні діалектики.

На першому етапі своєї діяльності братчики намагалися зберегти притаманний східним слов'янам спосіб філософствування, що грунтувався на практично-духовному освоєнні світу і виходив із розуміння філософії як мудрості. Філософія при цьому ще не виділялась в окрему галузь суспільної свідомості. Із світоглядних ідей найефективніше осмислювались історіософські та етичні. Логіка й натурфілософія практично не розроблялися.Пізніше в братському русі наростає тенденція до розмежування філософії і теології. Першою когортою просвітників в Україні вважають членів науково-освітнього гуртка, що утворився в місті Острозі у останній третині XVI ст. на базі Острозької братської школи, у подальшому – академії і який очолив ректор Острозької академії Г.Смотрицький. До складу цього гуртка належали відомі письменники-полемісти Х.Філалет, С. Зизаній, В. Суразький, Клірик Острозький, З.Копистенський, М. Смотрицький, першодрукар І. Федоров та інші особи. До цього ж гуртка духовно належав І. Вишенський – вихованець Острозької академії та центральна постать української культури кінця XVI – початку XVII ст. В Острозькій академії викладали достатньо грунтовні філософські курси, автором яких був Ян Лятос.

У працях Острозьких полемістів, спрямованих на протистояння католицькій експансії, була чітко окреслена ідейна доктрина, зміст якої полягав у захисті українського народу як етнічної спільноти. Світоглядним орієнтиром для Острозьких просвітників були західноєвропейські реформаційні ідеї, трансформовані в традиціях східного християнства. Острозьким полемістам властива орієнтація на внутрішнє, духовне життя людини, що узгоджувалося з філософсько-світоглядними впливами Візантії, котрі були дуже потужними у тогочасній Україні. Особливе місце в полемічній літературі належить Івану Вишенському (1550-1620), вихованцеві Острозької академії. Мислителеві належить близько 20 полемічних творів