64. Поняття суспільства. Історичний розвиток наукових уявлень про суспільство.

Суспільство – це реальні люди, які об’єднуються в соціальні групи, нації, взаємодіють і конфліктують між собою, створюють і споживають матеріальні та духовні блага, виховують дітей, винаходять нові форми об’єднання та злагод. Суспільство існує об’єктивно, незалежно від свідомсоті та волі людей, хоча вони є головними дійовими особами соціально-історичного процесу.

Вирішальний чинник виникнення суспільства - це труд, це людська діяльність в різних її видах, що створює і що об'єднує суспільство (матеріально-виробнича діяльність). У процесі труда виникають суспільні відносини. Їх відображення суспільна свідомість. Існування суспільства зумовлює наявність прогресивної спрямованості. Матеріально-рушійна сила суспільства має первинний і визначальний характер. Рух суспільства класова боротьба.

Основні тенденції розвитку суспільства:

• посилення ролі суспільного характеру діяльності людей;

• вдосконалення суспільних відносин;

• підвищення міри організованості.

Основний закон суспільства створення матеріальних благ на основі поліпшення зроблених відносин і засобів виробництва, а основний закон природи виживання найсильнішого.

60. Наука як феномен культури і об'єкт філософського дослідження. Специфіка і основні функції науки.

Наукове пізнання пов’язане з функціонуван-ням особливого соціального інституту – науки. Наука – це не тільки система знань, а й діяльність, підкорена виробництву знань. Наука є система понять про дійсність і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів розвитку природи, суспіль-ства і мислення, для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства, людини. Наука – це одночасно і система знань, і їх духовне виробництво, і практична діяльність на їх основі. Наука є складовою частиною культури людства, її питома вага постійно зростає.

Наука виконує такі основні функції:

• пізнавальну

• культурно-світоглядну

• функцію безпосередньої продуктивної сили

• прогностичну

• функцію духовного перевторення світу.

Наука формує специфічні способи обгрунтування істинності знань: експерименталь-ний контроль за одержанням знань, виведення одних знань в інших, правильність яких вже доведена.

За предметом дослідження науки поділяються на:

• природничо-технічні (вивчають закони природи і способи їхнього освоєння);

• суспільні ( об’єктом тут виступають різні суспільні явища та їхні закони);

• гуманітарні (визначають саму людину, як соціальну особистість).

Предмет науки впливає на її методи, способи дослідження об’єкта. Так, в природних науках одним із головних способів дослідження є експеримент, а в суспільних – статистика.

В науці розрізняють емпірічний та теоретичний рівень.

У міру розвитку науки постійно розширюються можливості пізнання дійсності. Тобто, чим вищий рівень розвитку науки, тим ширші можливості для подальшого пізнання дійсності.

В істор. генезісі науки можна виділити три осн. періоди: 1) особистісно-світоглядна орієнтація науки: від її виникнення до Галілея і Ньютона. Основною метою наукової діяльності в соціальному плані було формування загального уявлення про світ і місце в ньому людини. 2) технологічна, матеріально виробнича орієнтація науки: починаючи з 17 ст. до сучасності. 3) орієнтація на розвиток інтелектуально творчого потенціалу особистості (сучасний етап).

Розвиток будь-якої галузі наук має 4 фази: 1) латентна (починається з виникнення "зародкових" робіт); 2) розвитку ідей; 3) експлуатації ідей; 4) насичення

Можна виділити три основні складові блоки основ науки:

• ідеали та норми дослідження

• наукову картину світу

• філософські основи

Вирішальне значення для правильного визначення шляхів подальшого розвитку науки мають філософський, особливо логіко-гносеологічний і соціологічний аспекти дослідження. З позицій логіко-гносеологічного підходу, наука розглядається як система знань. Наукове знання являє собою ідеальне утворення, специфічне духовне явище, необхідний компонент науки, без якого вона не існує як цілісність. Наука стає лише тоді справжньою наукою, коли здіснюється процес створення нового знання. Продуктом науки є нові знання. Соціологічний аналіз науки призводить до розуміння її як форми наукової діяльності, галузі духовного виробництва, певного соціального інституту. Наука - не лише сума знань, це система знань, що постійно розвиваються і одночасно є специфічним видом духовного виробництва. Наука як соціальний інститут являє собою організацію людей, що займаються науковою діяльністю і матеріальних засобів її здійснення у вигляді системи організацій і установ для виконання функцій свідомого і цілеспрямованного керування науковою діяльністю. Специфічні риси науки:

1. включені в діяльність

2. об’єктивним законам

3. впливу на матер. світ:

4. масового практ. освоєння

5. Системність та обґрунтованість наукового знання

6. Методи пізнав-ї д-

7. Орієнтація на майбутнє.

8. Предметність та об’єктивність

Критерії науковості 1. Відтворюванність; 2. Перевірка; 3. Проблемність; 4. Мобільність; 5. Критичність; 6. Практичність; 7. Імперсональність; 8. Системність.

Функції науки (І):1) практична - призначення науки не лише пояснювати світ, а й перетворювати його, ставати безпосередньо продуктивною силою суспільства; 2) гносеологічна - це означає, що чим вищий рівень розвитку науки, тим ширше можливості для подальшого пізнання дійсності. Пізнавальна й практична функції зумовлюютьодна одну і виступають в діалектичній єдності; 3) прогностична як основа управ-я суп. процесами, наукові знання допом. передбач. спрямованість розв. дійс-ті; 4) культурно-світоглядна функція - наука сприяє формуванню наукового світогляду.(ІІ): 1) світоглядна - пізнання сівту; 2) управлінська – управ-я власною д-стю для отримання певних результатів на основі занань про розвиток світу; 3) культуролог. – н. форм. не тільки ставл-я люд. до прир., але й до ін. люд. (с-во) на о-ві нов. знань про саму люд.