- •2. Світогляд, його специфіка, основні функції
- •3. Історичні типи світогляду
- •4. Основні філософські проблеми. Головні напрями (школи) розвитку філософії
- •5. Місце філософії в духовному і практичному житті людства.
- •7. Антична філософія, її загальні риси
- •6. Виникнення філософії в Індії та Китаї
- •8. Натурфілософія Стародавньої Греції, її основні школи.
- •12. Особливості філософії Середньовіччя. Теоцентризм. Аврелій Августин
- •9. Давньогрецька філософія софістів, Сократа і Платона
- •11. Особливості філософії в Стародавньому Римі
- •10. Філософія Аристотеля, її вплив на подальший розвиток філософії і науки
- •13. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •14. Особливості філософії епохи Відродження Антропоцентризм. Пантеїзм
- •15. Емпіризм XVII-XVIII ст. Його суперечка з раціоналізмом.
- •16. Раціоналізм XVII-XVIII ст. Його суперечка з емпіризмом.
- •17. Філософія Просвітництва, її соціальна спрямованість. Французький матеріалізм XVIII ст.
- •18. Німецька класична філософія. Загальна характеристика.
- •19. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Вчення Канта про
- •20. Філософська система і метод Гегеля. Принцип діалектичної логіки Гегеля.
- •22. Філософія марсизму
- •28. Філософські погляди г.Сковороди
- •23.Перегляд традицій і принципів філософії нового часу. Раіоналізм і іраціоналізм.
- •26.Роль Острозького культурно-освітнього центру і братських шкіл у формуванні філософської думки в Україні xviІст.
- •24. Основні етапи рз. Фіол. Укаїні
- •35. Герменевтика, як метод філософії.
- •29. Формування в хіх ст. Філософії української національної ідеї. М. Костомаров, т.Шевченко, „Громади”, „Молода Україна”
- •30.Філософські погляди і.Франка, л.Українки, м.Драгоманова,
- •37. Філософське розуміння світу і буття. Основні форми буття.
- •42. Поняття закону. Класифікація законів.
- •34. Неопозитивізм і постпозитивізм хХст. Як теорія і методологія науки
- •40 Простір і час, як атрибутивні форми буття. Основні загальнонаукові концепції простору й часу.
- •38. Матерія як об’єктивна реальність. Філософське і природничо-наукове розуміння матерії.
- •44. Закон єдності та боротьби протилежностей в діалектиці.
- •41. Діалектика і метафізика. Принципи діалектики. Історичні форми діалектики.
- •43. Взаємний перехід кількісних і якісних змін як закон об’єктивного розвитку і мислення.
- •48. Природне й соціальне, типове й індивідуальне в людині
- •46. Основні категорії діалектики. Їх світоглядне і методологічне значення
- •47. Походження людини як філософська проблема. Специфіка та основні проблеми людського буття.
- •49. Людина як особистість. Соціально-історична типологія особистості.
- •56. Проблема пізнання в філософії.
- •50. Проблема життя та смерті в філософії, життя як цінність.
- •51. Антропосоціогенез. Поняття свідомості, її структури та функції
- •52. Сутність свідомості (філософський аспект)
- •54. Поняття суспільної свідомості(сс), її структура.
- •53. Структура свідомості
- •59. Поняття істини, її абсолютність та відносність
- •55. Індивідуальна і суспільна свідомість, їх взаємозумовленість
- •57.Практика
- •58. Проблема єдності чуттєвого та раціонального пізнання.
- •62. Поняття методу. Загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання
- •63. Методи емпіричного і теоретичного пізнання.
- •64. Поняття суспільства. Історичний розвиток наукових уявлень про суспільство.
- •60. Наука як феномен культури і об'єкт філософського дослідження. Специфіка і основні функції науки.
- •65. Предмет соціальної філософії. Специфіка соціального пізнання.
- •66. Цивілізаційна і формаційна концепції суспільного розвитку
- •67. Сутність суспільного прогресу та його критерії. Проблема перспектив людства.
- •68. Поняття природи у філософії. Природа і суспільство.
- •69. Суспільне виробництво. Матеріальне і духовне виробництво.
- •70. Суспільне виробництво. Продуктивні сили та їх основні елементи.
- •71. Суспільне виробництво. Виробничі відносини та їх структура.
- •72. Людська діяльність. Структура людської діяльності.
- •73. Основні сфери суспільного життя, їх характеристика.
- •74. Соціальна структура суспільства. Класи як важливий елемент соціальної структури.
- •78. Культура і цивілізація.
- •76. Екологічні проблеми сучасної цивілізації.
- •77. Культура як предмет філософського осмислення
- •79. Проблема цінностей у філософії
- •80. Глобальні проблеми сучасності(філософські аспекти)
- •36. Філософська антропологія
- •39. Філософське розуміння руху. Рух і спокій. Основні форми руху.
- •61. Емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання, їх відмінність і взаємозумовленість
- •45. Закон заперечення заперечення
- •75. Поняття інформаційного суспільства.
77. Культура як предмет філософського осмислення
Поняття «культура» виникає одночасно з формуванням науки Нового часу і зародженням буржуазних відносин. Цей латинський термін спочатку означав культивування, обробку землі, Щось таке, що має штучний характер на відміну від природних речей. Саме у XVI столітті, коли здійснилися величезні зміни у соціально-економічному становищі людини, в її взаємозв'язках з природою, з'являється ідея людини-творця як володаря природи. Саме тоді виникає уявлення про культуру як про штучний, надприродний світ соціуму в протилежність природному світові. Культура постає як світ людини, її творчої діяльності.
У буденному розумінні культура — це сукупність цінностей, духовного і матеріального багатства людства. Дійсно, певним чином всі предмети матеріального і духовного виробництва є сферою культури, предметним втіленням здібностей людини, її сутнісних сил та відносин. Але культуру не можна розуміти лише як емпіричну сукупність результатів людської діяльності, це — лише її зовнішня, предметна сторона. У філософії проблема культури розкривається як проблема зміни, розвитку самої людини. Сутність і сенс культури полягає у реальному історичному процесі самостворення людини. Культура є способом і засобом саморозвитку здібностей індивіда, його матеріального і духовного світу. Вона є мірою «олюднення» самої людини, мірою людяності її відношень до природи, до суспільства, до інших людей, до самої себе. Культура є тим виміром людського буття, який відповідає саме за розвиток людини як Людини. Усе, що створене, будь-який предмет цивілізації зберігає в собі людські здібності і властивості, має людську форму, відображує історичний досвід, знання, смисли, значення, потреби, цінності. Саме в процесі предметної діяльності в історичному процесі соціального життя створюється тіло цивілізації і культури — світ людини, світ її сил, можливостей, здібностей. Світ людської культури — це і природа, і суспільство, уся оточуюча дійсність. Культура відбиває смисли і значення людського існування, вона є проявом самовиробництва, саморозвитку людини. Тому культура не починається там, де закінчується природа, вона не є певною надбудовою над природою. Культура є способом і формою людського ставлення до природи, що передбачає відношення до природного середовища як до суверенної цінності. Кульутра є, разом з тим, способом і формою «олюднення» суспільства і індивіда. Культура зберігає, транслює і продукує ці програми як результат людської творчості. Культурою є весь світ як поле людських смислів і значень.
79. Проблема цінностей у філософії
Світ предметів, в якому живе людина, створений нею і тому їй небайдужий. Людина вкладає в речі свою працю і свою душу, надає їм значення і сенсу. Цінність — це людський вимір речей, це ставлення до них людини з позиції своїх потреб та інтересів.
Цінності можуть бути предметними і суб’єктними. Предметні цінності — це ті сторони будь-яких об'єктів людської діяльності, які викликають суб'єктивне відношення до них людини. Предметні цінності — це природне благо і зло, споживча вартість предметів праці (корисність), культурна спадщина, корисний ефект пізнання, моральне добро і зло, естетичні характеристики природних і суспільних об'єктів, предмети релігійного поклоніння тощо. Людський світ, тим самим, не є простою сукупністю об'єктів пізнання або перетворення. Він набуває суб'єктивного значення, переживається людиною як частина її самої, на нього розповюджуються людські якості і властивості. Предметні цінності і є відображенням значення предметів в людському житті, вони оцінюються людиною в поняттях «позитивного» і «негативного»: добра і зла, істинного і хибного, дозволеного і забороненого, справедливого і несправедливого, правди і брехні, прекрасного і потворного, доброго і поганого тощо. Способом і критерієм оцінки виступають суб’єктні цінності. Вони є сукупністю настанов і оцінок, імперативів і заборон, ідеалів і принципів, цілей і проектів, які виконують функцію норм, усталених орієнтирів поведінки людини, її життєдіяльності. Здатність цінностей бути регуляторами і орієнтирами людських відносин і поведінки індивідів обумовлена їх суспільним характером. Цінності є продуктом колективної діяльності людей — соціальних груп, націй, класів, суспільства. Тому будь-яка цінність формується як суспільна цінність.
Цінності різноманітні і розповсюджені нерівномірно серед всіх членів суспільства. Можна виділити такі рівні цінностей: загальнолюдські, загальносоціальні, соціально-групові і індивідуально-особистісні. Загальнолюдські можуть співпадати з загальносоціальними, але можуть і відрізнятися. Загальнолюдські цінності мають конкретно-історичний зміст. Соціально-групові цінності — це цінності певного класу, соціальної групи чи спільноти. Індивідуальні цінності завжди залежать від рівня матеріального і духовного розвитку суспільства, від особистої культури індивіда. Сукупність цінностей, притаманних особистості, відмежовує для неї у її власній життєдіяльності суттєве від несуттєвого, важливе від неважливого, спрямовує її потреби і інтереси у певному напрямку. Ціннісна орієнтація — це спрямованість всіх проявів життєдіяльності людини на певну систему цінностей, що надає життю сенс і значення.