- •2. Світогляд, його специфіка, основні функції
- •3. Історичні типи світогляду
- •4. Основні філософські проблеми. Головні напрями (школи) розвитку філософії
- •5. Місце філософії в духовному і практичному житті людства.
- •7. Антична філософія, її загальні риси
- •6. Виникнення філософії в Індії та Китаї
- •8. Натурфілософія Стародавньої Греції, її основні школи.
- •12. Особливості філософії Середньовіччя. Теоцентризм. Аврелій Августин
- •9. Давньогрецька філософія софістів, Сократа і Платона
- •11. Особливості філософії в Стародавньому Римі
- •10. Філософія Аристотеля, її вплив на подальший розвиток філософії і науки
- •13. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •14. Особливості філософії епохи Відродження Антропоцентризм. Пантеїзм
- •15. Емпіризм XVII-XVIII ст. Його суперечка з раціоналізмом.
- •16. Раціоналізм XVII-XVIII ст. Його суперечка з емпіризмом.
- •17. Філософія Просвітництва, її соціальна спрямованість. Французький матеріалізм XVIII ст.
- •18. Німецька класична філософія. Загальна характеристика.
- •19. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Вчення Канта про
- •20. Філософська система і метод Гегеля. Принцип діалектичної логіки Гегеля.
- •22. Філософія марсизму
- •28. Філософські погляди г.Сковороди
- •23.Перегляд традицій і принципів філософії нового часу. Раіоналізм і іраціоналізм.
- •26.Роль Острозького культурно-освітнього центру і братських шкіл у формуванні філософської думки в Україні xviІст.
- •24. Основні етапи рз. Фіол. Укаїні
- •35. Герменевтика, як метод філософії.
- •29. Формування в хіх ст. Філософії української національної ідеї. М. Костомаров, т.Шевченко, „Громади”, „Молода Україна”
- •30.Філософські погляди і.Франка, л.Українки, м.Драгоманова,
- •37. Філософське розуміння світу і буття. Основні форми буття.
- •42. Поняття закону. Класифікація законів.
- •34. Неопозитивізм і постпозитивізм хХст. Як теорія і методологія науки
- •40 Простір і час, як атрибутивні форми буття. Основні загальнонаукові концепції простору й часу.
- •38. Матерія як об’єктивна реальність. Філософське і природничо-наукове розуміння матерії.
- •44. Закон єдності та боротьби протилежностей в діалектиці.
- •41. Діалектика і метафізика. Принципи діалектики. Історичні форми діалектики.
- •43. Взаємний перехід кількісних і якісних змін як закон об’єктивного розвитку і мислення.
- •48. Природне й соціальне, типове й індивідуальне в людині
- •46. Основні категорії діалектики. Їх світоглядне і методологічне значення
- •47. Походження людини як філософська проблема. Специфіка та основні проблеми людського буття.
- •49. Людина як особистість. Соціально-історична типологія особистості.
- •56. Проблема пізнання в філософії.
- •50. Проблема життя та смерті в філософії, життя як цінність.
- •51. Антропосоціогенез. Поняття свідомості, її структури та функції
- •52. Сутність свідомості (філософський аспект)
- •54. Поняття суспільної свідомості(сс), її структура.
- •53. Структура свідомості
- •59. Поняття істини, її абсолютність та відносність
- •55. Індивідуальна і суспільна свідомість, їх взаємозумовленість
- •57.Практика
- •58. Проблема єдності чуттєвого та раціонального пізнання.
- •62. Поняття методу. Загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання
- •63. Методи емпіричного і теоретичного пізнання.
- •64. Поняття суспільства. Історичний розвиток наукових уявлень про суспільство.
- •60. Наука як феномен культури і об'єкт філософського дослідження. Специфіка і основні функції науки.
- •65. Предмет соціальної філософії. Специфіка соціального пізнання.
- •66. Цивілізаційна і формаційна концепції суспільного розвитку
- •67. Сутність суспільного прогресу та його критерії. Проблема перспектив людства.
- •68. Поняття природи у філософії. Природа і суспільство.
- •69. Суспільне виробництво. Матеріальне і духовне виробництво.
- •70. Суспільне виробництво. Продуктивні сили та їх основні елементи.
- •71. Суспільне виробництво. Виробничі відносини та їх структура.
- •72. Людська діяльність. Структура людської діяльності.
- •73. Основні сфери суспільного життя, їх характеристика.
- •74. Соціальна структура суспільства. Класи як важливий елемент соціальної структури.
- •78. Культура і цивілізація.
- •76. Екологічні проблеми сучасної цивілізації.
- •77. Культура як предмет філософського осмислення
- •79. Проблема цінностей у філософії
- •80. Глобальні проблеми сучасності(філософські аспекти)
- •36. Філософська антропологія
- •39. Філософське розуміння руху. Рух і спокій. Основні форми руху.
- •61. Емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання, їх відмінність і взаємозумовленість
- •45. Закон заперечення заперечення
- •75. Поняття інформаційного суспільства.
7. Антична філософія, її загальні риси
Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е. Слід звернути увагу насамперед на те, що філософія Стародавньої Греції започатковує європейську філософію. Саме тут виробляється той стиль філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток любомудрості на європейському континенті. Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру загалом поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвропейського етносу як раціоналізм.
Філософія античного світу виростає із міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку. Основні характерні риси філософії цього періоду такі:
-наявність в ній значної кількості міфологічних та епічних образів;
- присутність елементів антропоморфізму;
- наївний пантеїзм, тобто ототожнення богів з силами природи;
-пов'язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх в категоріях «добра», «зла», «справедливості», «блага» і т.п.;
- в цій філософії основна увага звертається на пошуки першоначала всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як проблема субстанції.
У розвитку античної філософії можна виділити три основні періоди. Перший етап визначається як досократівський (VII-VI ст. до н.е.). В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого.
Другий період (V-IV ст. до н.е.) визначається як класичний. Головну проблему філософія вбачає в пізнанні людини, людської свідомості, поведінки, людських пізнавальних можливостей. Цей період є вершиною в розвитку грецької демократії філософії, мистецтва.
Третій період (кін. IV ст. до н.е. — VI ст. н.е.) називають елліністичним. Це був час кризи рабовласницького суспільства, період економічного і культурного занепаду. Особливий інтерес в філософії проявляється до проблем морально-етичного плану.
6. Виникнення філософії в Індії та Китаї
Першим пам'ятником міфологічно-філософської думки стародавньої Індії були «Веди» («веди» означає в перекладі з санскритського «знати», «відати»). «Веди» були створені між другим і першим тисячоліттям до нашої ери і є одним із найдавніших л-них витворів людства. Веди в основному складаються із гімнів богам. Найбільш чітко філософський аспект Вед виражений в «Упанішадах», в котрих філософська думка превалює над міфологічною. Упанішади, що означає «прихована таємниця», є переказом релігійно-філософського вчення про Брахму, або світову душу і сутність світу. Початком світу, його витоком є Брахма (Бог), якась безтілесна субстанція, яка пронизує світ, є його початком і, в підсумку, завершенням. Брахма не є особою, як Бог у християнстві, це — Дух. Оскільки Бог пронизує Всесвіт, то в Упанішадах висловлюється думка про те, що в світі діє універсальний закон, якому підпорядковується і становлення конкретних тіл і явищ, і великі космічні періоди розвитку.
Саме в Упанішадах вперше висловлена ідея відплати у потойбічному Житті за земне життя (карма) і сформульована думка про те, що душа людини безсмертна і після смерті свого «господаря» переселяється в інше тіло — людини, тварини чи навіть рослини.
Одним з філософських напрямків, який бере свій початок з релігії брахманізму, є буддизм, який виник в Стародавній Індії у VI ст. до н.е. і в ході історичного розвитку став поряд з християнством і ісламом однією з найпоширеніших релігій. Засновником цього вчення вважають царевича Гаутаму, прозваного Буддою (що в перекладі означає «просвітлений»).
Досягнення нірвани є вищим благом і метою буддизму. Нірвана — це стан абсолютного спокою, коли відсутні усі бажання, прагнення, пристрасті і пов'язані з ними страждання.
Крім буддизму філософська думка Стародавньої. Індії представлена великою кількістю вчень, напрямків як матеріалістичної, так і ідеалістичної орієнтації: йога, чарвака- локаята, ньяя, .санкх'я, міманса, вайшешика та інші.
Усі філософські школи Китаю, висуваючи та обґрунтовуючи свої ідеї,, постійно зверталися до класичних книг китайської освіченості: «Книга пісень» містяться перші філософські осмислення проблем людського існування, основи і принципи філософського мислення. Разом з тим — це книга ворожби і пророкувань.
Сполучення «інь» і «ян» породжує усе існуюче в світі. Це дві космічні сили, які упорядковують хаос і утворюють три основні реальності — землю, небо і людину. «Ян» — символ неба, щось активне, світле, уособлення чоловічого начала у світі «Інь» — жіноче начало, символ землі, темний бік світу, йому належить пасивна роль очікування. Чергування «інь» і «ян» називається шляхом (Дао). Дао означає «шлях» усіх речей в світі, позбавлений індивідуальності світовий закон, принцип єдності світу. Дао підкоряються і природа, і суспільство, і людина.
Філософія стародавнього Китаю представлена багатьма школами, але найбільш чітко її характерні риси репрезентовані в конфуціанстві і даосизмі.
Одним з найважливіших філософських вчень Стародавнього Китаю було конфуціанство, засновником якого вважають Кун Фу-узи (551-479 pp. до н.е.). В філософському плані Конфуцій не розробляє нового вчення про буття, а виходить з традиційних уявлень про небо і землю. Небесний світ визначає основні положення, які лежать в основі людського життя. В цілому концепція Конфуція є соціально-політичною і етичною за своєю суттю. Центральне місце у конфуціанстві займають проблеми моральної поведінки людини, проблеми життя держави, сім'ї і управління суспільством.
Якщо в конфуціанстві основна увага приділяється моральним і соціально-політичним проблемам, то даосизм — це насамперед філософське вчення про Всесвіт, про буття. В основу даоської практики досягнення довголіття покладена давня натурфілософська концепція здоров'я, яка базується на принципах «інь-ян». Шлях до довголіття лежить через наслідування природи. Кінцева мета даосизму — безсмертя — досягається внаслідок досягнення стану єдності з Дао, просвітлення душі. Тоді людина в змозі опинитися серед інших небожителів.
Даосизм, поряд з конфуціанством, здійснив надзвичайно вагомий вплив на подальший розвиток філософських ідей в Китаї.