8. Натурфілософія Стародавньої Греції, її основні школи.

При вивченні досократичної філософії доцільно виділити дві школи: мілетську і елеатську

Засновником мілетської школи був Фалес (VII-VI ст. до н.е.), а його послідовниками Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт. Основну увагу представники цієї течії зосередили на пошуках тієї першооснови, з якої виникають всі конкретні предмети і явища. Речі є чимось тимчасовим; и виникають і зникають, а їх основа є вічною, існуючою завжди. Фалес вбачав таку першооснову у воді, Анаксімандр вважав, що нею є невизначене начало, яке він назвав «апейрон», Геракліт прийняв за першооснову космічний вогонь.

Якщо представники мілетської школи клали в основу світу якусь матеріальну стихію (воду, вогонь і т.д.), то в елеатській філософії вперше виділяється в якості такої основи неконкретне і нематеріальне начало, яке позначається поняттям «буття».

Найбільш випукло ідеї цієї філософії були розроблені Парменідом (VI-V ст. до н.е.) і Зеноном (V ст. до н.е.). Парменід поділяє світ на істинний і неістинний. Істинним є буття, оскільки воно вічне і незмінне, завжди тотожне самому собі. Світ конкретних речей є неістинним буттям, адже речі постійно змінюються, сьогодні вони інакші, ніж вчора, а завтра і зовсім зникають. Логічне обґрунтування висновків Парменіда спробував дати Зенон.Відомі апорії (труднощі, безвихідні ситуації) Зенона, зокрема такі як «Ахілл і черепаха», «Стадіон», «Стріла», «Дихотомія» та інші. Своїми апоріями Зенон зафіксував об'єктивну суперечливість руху і труднощі його логічного обґрунтування.

Одним з відомих представників античної натурфілософії був Демокріт (V ст. до н.е.). Він також намагався розв'язати питання про можливість руху. Для цього він запровадив іншу, ніж у слеатів, передумову: існує не тільки буття, але й небуття. При цьому він уявляв

Емпедокл (бл. 484—424 pp. до н.е.)— автор філософських поем, оратор, ритор, лікар, інженер, філософ. Першоначала світу всі чотири традиційні стихії: землю, воду, повітря й вогонь - не переходять одне в одне, вони пасивні. А тому, джерелом Bcecвіту є боротьба двох психічних начал: Любові і Ненависті. Любов — космічна причина едності i добра. Ненависть — причи­на роздрібненості i зла.. Предмет пізнання, за Емпедок­лом, — світ як ціле. Але людина пізнає тільки ту частину світу, яку здатна охопити її думка.

У період розквитку класичної Греції (479—431 pp. до н.е.), коли рабовласницька демократія досягла свого розквитку, утверджується оригінальна філософія Анаксагора (500— 428 pp. до н.е.). Анаксагор у центр своєї філософії ставить проблему якісного перетворення тіл. Розв'язання цієї проблеми він пов'язує з оригінальним тлумаченням першоначала. На противагу своїм попередникам, Анаксагор відкидає стихії як начала.

12. Особливості філософії Середньовіччя. Теоцентризм. Аврелій Августин

Слід відзначити, що по рівню розвитку філософії, культури в цілому середньовікова філософія була кроком назад у порівнянні з античністю.. На межі двох епох – античної і середньовікової – сформувався новий світогляд – виникло християнство, яке мало домінуючий вплив на духовне життя усіх європейських країн. Середньовічна філософія існувала переважно як теоцентричний світогляд, тобто теоретична проблематика цього періоду концентрувалась навколо поняття Бога, а любов до мудрості реалізувалась як течія богословської .думки.

Середньовічна філософія включає три етапи :

- апологетика/ Оріген, Тертулліан та ін-, / 2-4 ст. н-е./.

- патристика/ Августін, Амвросій, Ієронім та ін. / 5-8 ст. н.е./.

- схоластика / 9-15 ст. н.е./. Починається середньовічна філософія з періоду так званої апологетики - захисту права християнства на існування в умовах панування античної філософії.Які ж риси притаманні філософії Середньовіччя, чим вона відрізняється від античноїфілософії?Коротко, ці риси можна звести до наступних:

1.Засилля в усіх сферах життя релігії;( Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту.На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому “сидить” диявол.Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості і тому самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя). 2. Схоластика як спосіб філософствування;3. Теоцентризм;(Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра.