- •1.Пам’ятки палеоліту на території України.
- •2.Винаходи людства в епоху мезеоліту. Неолітична революція
- •3. Трипільська культура.
- •4. Культура скіфів. Скіфський «звіриний» стиль.
- •5. Культура античних міст північного Причорномор’я.
- •6. Культура східних слов’ян.
- •7.Словянське язичництво
- •8.Етапи поширення християнства на території України
- •9.Вплив християнства на розвиток української культури
- •10. Писемність, освіта, література, літописання періоду Київської Русі.
- •11.Архітектура княжого періоду
- •12.Мистецтво княжого періоду
- •13.Розвиток ремесла та торгівлі в XIV-I пол. XVII cт.
- •14 . Розвиток освіти в хvі – і пол. Хvіі ст. На території України.
- •15.Книгодрукування в хvі – хvіі ст. На території України.
- •16.Архітектура та містобудування на території України в XIV- I пол. XviIст.
- •17. Оброзотворче мистецтво на території України в XIV- I пол. XviIст.
- •19. Розвиток освіти в хvіі – хvііі ст. На території України.
- •20.Архітектура та містобудування на території України в II пол. XVII –XVIII Ст.
- •21.Оброзотворче мистецтво на території України в II пол. XVII- XVIII ст.
- •22. Література на території України в II пол. XVII –XVIII Ст.
- •23.Тетр та музика на території України в II пол. XVII –XVIII Ст.
- •24.Етапи національного-культурного відродження
- •26. Вплив романтизму на розвиток української культури.
- •27.Українська література кін. XVIII – сер.XIX ст.
- •28.Архітектура та містобудування в I пол.. XiXcт.
- •29.Образотворче мистецтво на території України в I пол. XIX ст.
- •30.Театр та музика на території України в XIX ст.
- •31. Становлення та розвиток української літератури в хіх ст.
- •34. Зародження та розвиток професійного українського театру.
- •35.Модерн в Україні
- •37. Модерна українська література
- •38. Зародження та розвиток українського кінематографу
- •39. Модернізм в Україні
- •42. Український модерний театр. Л.Курбас.
- •44. Тоталітаризм і культура.Соцреалізм
- •45. Українська культура в умовах тоталітаризму (середина – іі пол. Хх ст.)
- •48.Масова культура. Поп-арт
39. Модернізм в Україні
На початку ХХ ст. культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції ХIХ ст., а з іншого – йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях: збереження національно-культурних традицій (народницька теорія); орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої культури ("європеїзація", "космополітизм", "модернізм").
Отже, нова течія – модернізм – була в Україні на початку ХХ ст. як своєрідна художня реакція на певне романтичне, реалістичне й натуралістичне відображення окремих життєвих колізій. Чітко визначеної межової хронології модернізм в українських літературі, театрі і драмі не має, але основне мистецьке навантаження робилося вже тоді на одиницю, а не на спільноту, масу, общину, народ, як було в попередні часи. Власне, увага цілком спрямовувалася на людину та її особисті проблеми, на індивідуальність у контексті загального соціального розвитку. Стосовно показу людини у взаємозв’язку історичних подій, то, як надзвичайно точно про це сказала Лариса Залеська-Онишкевич, тут “...переважає недовір’я до влади та ідеологій. Реальність змішана з ілюзією, хоч усе ж таки герої шукають свою правду, чи шлях до неї”. Усі ці мистецькі ознаки найбільше виявилися в українських п’єсах, де увага в ідейно-тематичному розгалуженні та й в сюжеті зосереджується найбільше на становищі особи в навколишньому середовищі, на її душевному стані в певній ситуаційній площині, на її рішеннях при виході з екстремальних чи дуже складних соціальних ситуацій. Модернізм українських драматургів був якоюсь мірою відносним, поміркованим. Автори почасти відмовлялися від стереотипів, народницьких шаблонів, глухої тенденційності в подоланні естетичної глухоти, а найбільше – від форми мистецького мовлення і структурної будови творів. Критика й театрознавство початку ХХІ ст., спираючись на світові естетичні закони, розрізняють у цьому періоді кілька ознак, що вияскравлюють феномен українського модернізму. Це, по-перше, значна увага до власне естетичних, художніх вартостей, а не тільки до суспільних потреб, рішуча вимога незаангажованості сценічного мистецтва, звільнення його від служіння позаестетичним потребам (партіям, ідеологічним установам), а відтак і ствердження права митця творити за законами краси й довершеності. По-друге, тодішні молоді театральні сили рішуче висловили вимогу європеїзації української сцени (Л. Курбас, Б. Глаголін, М. Терещенко, Г. Хоткевич, І. Тобілевич, М. Старицька, Й. Стадник, І. Мар’яненко), орієнтації на нові тенденції в усьому світовому театральному процесі. Концепція про “елітарність”, або панськість, театру почала себе відживати, а тому ними більше наголошувалося на потребі всебічного розвитку і поширення нових художніх стилів, почасти заперечувався реалізм як єдиний метод, а з ним загалом позитивізм та раціоналізм як певні способи мистецького осягнення навколишнього світу та його сценічне відтворення. М. Вороний, С. Єфремов, С. Петлюра, І. Стешенко, Г. Хоткевич, П. Карманський, І. Франко, М. Сумцов, С. Русова, Д. Дорошенко стверджували, що, оскільки український реалізм в мистецтві був здебільшого народницьким, тобто в основному розробляв сільську тематику, то антинародництво стало важливою засадою модерністів. На повну силу прозвучали заклики до оновлення та розвитку проблемно-ідейного діапазону літературних творів, якнайбільшого відходу від селянської тематики, від показу характерів тільки землеробів, а значить, і пропагування селянської мови. Пильна увага до різнобічного міського побуту, до життя інтелігенції, її мовної палітри означала переважно орієнтацію на культуру літературного мовлення. Однак і тема села не залишалася покинутою чи занедбаною, бо Україна й досі була аграрною державою у своїй основній частині. Нарешті, на противагу реалізмові, модернізм відстоював пріоритет індивідуального над колективним, права конкретної особистості, а не абстрактні інтереси неозначеної постаті чи громади, в жертву якій приносилися особисті поривання одиночок. І, насамкінець, дуже важливе застереження: модернізм як явище в Україні не означав житейської індиферентності або зневаги до розуму трудівника, його тривог і надій. Наскрізною дією в його основі проходить заклик іти в ногу з сучасністю, бути стійким, цілісним громадянином на своїй землі. П’єси таких авторів, як Леся Українка (“Бояриня”), Олександр Олесь (“Над Дніпром”), В. Пачовський (“Сонце Руїни”), М. Сагайдачний (“Тернистий шлях”), І. Савченко (“Самосуд”), овіяні новими думками та спостереженнями і дають право стверджувати, що в кожній з них розкрито трагізм особистості, але, як зазначив В. Кузьменко, з її “вірою у можливість раціонального пізнання й пояснення світу” Символом кожної п’єси виступає якась певна конкретна річ, на якій концентруються та зосереджуються інтереси всіх дійових осіб (навіть другорядних)