29.Образотворче мистецтво на території України в I пол. XIX ст.

Скульптура. Якщо раніше скульптуру в основному пов'язували з культовими потребами, то на початку XIX ст. вона почала слугувати й світським запитам. У тісному взаємозв'язку з архітектурою розвивалося паркове будівництво, що зумовлювало потребу в садово-парковій скульптурі. У зв'язку з поширенням історичного світосприйняття розвивалася монументальна скульптура. Витвори цього жанру увічнювали історичні події, військові перемоги, видатних діячів. Так, на Контрактовій площі Києва було встановлено композицію-алегорію «Самсон роздирає пащу леву». Володимирську гірку в 1853 р. прикрасив бронзовий пам'ятник князю Київської Русі Володимиру.

Значний внесок у розвиток російської та української скульптури зробив Іван Мартос — уродженець м. Ічні, що на Чернігівщині, виходець із козацької сім'ї, ректор Петербурзької академії мистецтв із 1814 р. Сучасники називали його «Фідієм XIX століття». Іван Мартос належить до числа кращих представників світової скульптури і по праву вважається творцем стилю класицизму в цьому виді мистецтва. Його твори відіграли значну роль і в художньому процесі України. Прикладом творчої спадщини І. Мартоса є надгробок К. Розумовському в Батурині, пам'ятник першому градоначальнику Одеси А.-Е. Рішельє. Відомим скульптором у Галичині був Г. Красуцький, барельєфами й скульптурами якого прикрашені будинки Львова.

Живопис розвивався в побутовому, історичному, пейзажному, портретному напрямах. Вирішальний вплив на український живопис цього періоду мала Петербурзька академія мистецтв. На початку XIX ст. українське образотворче мистецтво вступило в нову фазу розвитку, його головними рисами стали реалізм і демократизація.

Провідне місце в цьому процесі посів портретний жанр. Визначальними рисами тогочасного портрета стало виявлення індивідуальних рис характеру, зовнішності, емоційного стану. У жанрі портрета в перші десятиліття XIX ст. працювали Д. Левицький, В. Боровиковський, М. Іванов, В. Тропінін, зберігаючи риси, притаманні українській портретній школі.

Протягом першої половини XIX ст. в Україні творила плеяда талановитих художників-педагогів. Одним із них був викладач малювання Ніжинського ліцею Капітон Павлов, якого високо цінував Т. Шевченко. Для його портретів характерна поетизація середовища людського буття. Особливе місце в його творчості належить дитячим портретам. На думку критиків, саме в них відобразилася притаманна українській душі сентиментально-поетична вдача.

Відомим портретистом був Аполлон Мокрицький, який створив галерею портретів своїх видатних сучасників — М. Гоголя, Є. Гребінки, О. Кольцова та ін.

Демократизм, доброта й лагідність притаманні роботам Івана Сошенка. Найвідоміші серед них: «Жіночий портрет», «Портрет бабусі Чалого». Художник багато працював як пейзажист. Свої картини він часто доповнював невимушеними життєвими сценками: «Краєвид з селянами», «Продаж сіна на Дніпрі», «Хлопчики-рибалки» та ін. Видатним представником реалізму в Західній Україні став український художник Лука Долинський. Уродженець Білої Церкви, він за підтримки митрополита Л. Шептицького закінчив Віденську академію мистецтв і назавжди оселився у Львові. Долинський оздобив багато церков Галичини. 

Найвидатнішими роботами художника стали розписи та ікони для собору Святого Юра у Львові та Успенського собору в Почаївській лаврі.

Тарас Шевченко як художник завершив романтичний період, розпочатий Д. Левицьким та В. Боровиковським. Його шлях у мистецтві — характерний для художника-кріпака.