49. Національний дохід та його концепції.

Національний дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту.

За обсягом НД дуже близький до ЧНП і становить величину, зменшену на розмір непрямих податків, які сплачують підприємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).

Національний дохід — важливий показник результативності суспільного відтворення. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробу­ту.

Для розуміння суті національного доходу велике значення має знання процесів його формування, розподілу, перерозподілу, кін­цевого споживання.

Створення національного доходу відбувається у галузях мате­ріального виробництва і в сфері послуг. Його розміри зростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищення проду­ктивності праці. Фактори зростання національного доходу поді­ляють на два види: екстенсивні та інтенсивні.

Розподіл національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва, тобто заробітної плати, прибут­ку, процента, ренти, дивідендів тощо.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через меха­нізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, вне­ски до різноманітних фондів та ін. На підставі перерозподілу НД формуються вторинні доходи. Перерозподіл національного доходу здійснюється за офі­ційними та неофіційними каналами. Легітимний, або офіційний перерозподіл НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД спричинений існуванням тіньової економіки.

Використання національного доходу відбувається з подвійною метою: споживання і нагромадження. Велике значення для збільшення величини національного до­ходу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношен­ня між споживанням і нагромадженням.

На основі НД формуються особисті доходи (ОД). Особистий дохід — це одержаний дохід, а національний дохід — це зароблений дохід.

64. Національне багатство та його структура.

Національне багатство-це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію.

Сучасна економічна теорія критикує тезу про матеріальний зміст багатства. Це пов*язане з тим, що у наш час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичних тенденцій в теорії та практиці господарюв.

Якщо раніше розвиток країни визначався ступенем нарощування матеріально-речових обсягів ви-ва, то на суч. етапі вирішальне значення мають ефективні якісні перетворення і структурні зрушення в економіці. Можливість цих зрушення визнач. станом нематеріальних форм багатства і сфер, які забезпечують розвиток людини.

Тому, у широкому розумінні нац. багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство.

Елементи матеріал. форми: виробничий капітал(основний і оборотний); основний капітал сфери нематеріального ви-ва(школи, лікарні, житлові будинки); резерви капітальних благ; майно домашніх господарств; запаси і резерви споживчих благ. Також відносять природні ресурси, котрі залучені до господарського обороту(відтворювальні, невідтворювані).

Потенційні кор.. копалини, або ті, що тільки розвідані не входять.

Елементами нематеріальної форми нац. багатства є духовні і культурні цінності(нагромаджений виробничий досвід,освітній потенціал нації,досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень). якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних вчених і спеціалістів, вона безповоротно втрачає певну частину ВВП і можливості в нагромаджені більшого нац. багатства. Те саме спостерігатиметься і в знижені інтелектуального рівня нації.

Нац. багатство включає в себе також ті елементи, які перебувають у інших країнах, але належать уряду, організаціям та окремим особам.

Національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально - економічного прогресу.