48. Матеріали на основі дьогтів.

Дьогті (дьогтеві в'яжучі) — продукт сухої перегонки без доступу повітря твердого палива (кам'яне та буре вугілля, сланці, торф, деревина).

Порівняно з бітумами мають меншу тепло— та атмосферостійкість, але вищу адгезію та гнилостйкість. Випускають:

Кам'яновугільний дьоготь — в'язка масляниста рідина з характерним запахом фенолу та нафталіну. З отриманого сирого дьогтю нагріванням відганяють воду, легкі та середні масла. Отримують відігнаний дьоготь. При температурі 300...360°С відганяють антраценове масло.

Кам'яновугільний пек — тверда речовина отримана після відгонки масел. Він не розчиняється у воді, стійкий до кислот і розчинів солі, отруйний та розчиняється в органічних розчинах. При сплавленні пеку з відігнаним дьогтем, або антраценовим маслом, отримують складний дьоготь, який використовують у будівництві. Чим вищий вміст пеку тим вище температура розм'якшення та крихкість суміші.

Кам'яновугільний дьоготь найбільш поширений у будівництві. Випускають такі марки: сирих дьогтів — Д1...Д8, складених — ДС- 1...ДС-8. Чим більша в'язкість, тим вище цифри у маркуванні.

Складені органічні в'яжучі матеріали випускають таких видів:

Бітумно-дьогтеві в'яжучі — виготовляють змішуванням бітуму з дьогтем або дьогтевими продуктами (пеком, дьогтевим маслом). Найбільш поширений матеріал з цієї групи — гудрокам (гудрон з антраценовим маслом).

Бітумно-гумові в'яжучі — матеріали виготовляють вводячи в бітум каучук або подрібнену гуму. Відзначаються підвищеною теплостійкістю та стійкою до старіння.

53. Отримання та властивості скла

Скло отримують шляхом термічної обробки шихти, яка є сумішшю природних або штучних сировинних матеріалів. Шихту завантажують у піч, і при певній температурі та витримці, отримують розплав — скломасу. При охолодженні скломаси в‘язкість її зростає, що надає можливість формувати вироби шляхом видування, прокатки, витягування, пресування чи пресо видування.

Властивості скла у твердому стані

Властивості скла звичайно підрозділяють на механічні, електричні, оптичні і хімічні.

Під твердістю розуміється властивість скла пручатися що дряпає і ріже зусиллям. Від цієї властивості залежить тривалість усіх видів механічної обробки скла, а також його придатність до такою умовою служби, при яких скло працює на стирання Крихкість Тендітними називаються матеріали, що раптово руйнуються при невеликому перевищенні межі міцності. Звичайно крихкість скла виражають межею його міцності при ударі, причому за ударну міцність скла приймають сумарну роботу ударів, віднесену до одиниця об'єму зразка. Крихкість скла залежить від його товщини: зі збільшенням останній міцність скла при ударі зростає. Щільність скла – важлива фізична величина, від якої залежать тепловий, оптичні і ряд інших його властивостей. Найменшу щільність має кварцове скло (2,203 г/см3), найбільшу – скло з високим змістом Pb (до 7 г/см3). З підвищенням температури вона зменшується.Термічною стійкістю називається здатність матеріалу витримувати різкі зміни температури не руйнуючи і не утворити тріщин. Скла значно краще витримують різке нагрівання, чим різке охолодження. Хімічна стійкість листового скла до впливу агресивних середовищ має значення головним чином з погляду збереження якості його поверхні в умовах транспортування і збереження. Листове скло для остекління зовнішніх світлових прорізів будинків і засобів транспорту, будучи хімічно стійким матеріалом, служить цілком задовільно протягом багатьох десятиліть. Продукти його руйнування, що утворяться при впливі атмосфери і вологи, легко змиваються з зовнішньої.

Безосновні покрівельні та гідроізоляційні матеріали.

Ізол Це безосновный рулонний резинобитумный матеріал на основі терпкого з девулканизированной гуми утиля в бітумному середовищі з введенням волокнистих наповнювачів у вигляді азбестових волокон і інших добавок. Він удвічі довговічніший за руберойд, еластичний, гнилостоек, добре деформується навіть при негативних температурах, водонепроникний, пластичний і біостійок.

Створений як гідроізоляційний для крівлі матеріал, в даний час изол рекомендується лише для проведення оклеечной гідроізоляції, у тому числі підземних каналів для трубопроводів, ізоляції конструкцій будівель і споруд, пароізоляції покриттів. Може застосовуватися для захисту зовнішньої поверхні сталевих труб теплових мереж від корозії при температурі до 140 град. С. Для оберігання від злипання внутрішню поверхню изола покривають тальком або іншими мінеральними посипаннями. Поставляється в рулонах по 18 кв.м.

Бризол Є безосновный рулонним матеріалом, виготовленим з суміші нефтебитумов, подрібненої гуми (від зношених автомобільних шин), мінеральних наповнювачів і пластифікатора. Його зразковий склад: бітум – до 60%, гума – до 30%, пластифікатор – 2–3%, азбест – до 12%. Аналогічний изолу, застосовується для антикорозійного захисту підземних сталевих трубопроводів, гідроізоляції підземних споруд, ізоляції стиків труб в газових мережах.Внутрішню поверхню полотна бризолу припудрюють мінеральним порошком для оберігання від злипання. До ізольованої поверхні бризол приклеюють битумо-резиновой мастикою. Поставляється в рулонах 50х0,425 м. Товщина 1,5–1,6 мм.

20 Полімерцементні бетони. Склад. Галузі застосування.

Полімерцементні бетони - матеріали, що виготовляють з мінерального в'яжучого, полімеру і наповнювачів та заповнювачів. Їх отримують введенням до складу бетону при змішуванні водних дисперсій полімерів або сухих полімерних порошків (вінілацетат-етилен, виніл-ацетат-віола, вінілацетат-версатат, стірол, натурального або синтетичного каучуку); введенням у воду замішування мономерів і полімерів (фурилового спирту, карбомідних смол, полівінілового спирту, спеціальних видів фенол формальдегідних смол із наступним переведенням їх у нерозчинний стан нагріванням або додаванням затвердника. У звичайних бетонах кількість модифікуючої добавки (СДБ, С-3, Мелмент, Мелфлюкс) невелика і не істотно впливає на тверднення і структуру цементного каменю. Полімерна складова полімерцементних бетонів є зв'язуючим матеріалом на додаток до мінеральних в'яжучих. При цьому утворюються матеріали складної органо-мінеральної структури їз специфічними властивостями. Кількістю і видом полімеру можна регулювати технологічні властивості суміші і кінцеві характеристики матеріалу.