- •1.Необхідність, зміст та ознаки фінансів.
- •2.Етапи становлення та розвитку фінансової науки.
- •3.Функції та роль державних фінансів.
- •4. Зміст і структура фінансової системи
- •5.Взаємозв’язок окремих ланок фінансової системи, їх характеристика.
- •6. Фінансовий механізм реалізації фінансової політики.
- •7. Фінанси в системі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту
- •8. Сутність і види державної фінансової політики
- •9. Призначення, економічна суть та ознаки бюджету
- •10. Структура і принципи побудови бюджетної системи України
- •11. Бюджетна система України та зарубіжних країн
- •12. Типи бюджетних систем
- •13. Призначення бюджетної класифікації
- •14. Функціі органів законодавчої та виконавчої влади у бюджетному процесі
- •15. Призначення та роль державного бюджету
- •16. Сутність, структура та динаміка доходів і видатків державного бюджету
- •17. Бюджетна класифікація.
- •18. Бюджетний дефіцит: види, джерела фінансування та економічні наслідки.
- •19. Бюджетний процес та основні функції його учасників
- •20. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями
- •21. Роль та функції Міністерства фінансів України в системі управління фінансами.
- •22. Суть та ознаки програмно-цільового методу планування видатків бюджету
- •23. Місцеві бюджети, їх призначення та роль у бюджетній системі.
- •24. Структура доходів місцевих бюджетів
- •25. Критерії розмежування видатків між місцевими бюджетами
- •26. Становлення та розвиток державного казначейства України
- •27. Роль місцевих фінансових органів в управлінні фінансами
- •28. Державні органи фінансового контролю в Україні
- •29. Проблеми стабілізації та оздоровлення бюджетної системи України
- •30. Шляхи оздоровлення системи державних фінансів України.
- •31. Шляхи вдосконалення міжбюджетних відносин в Україні.
- •32. Економічна природа державного кредиту як складової державних фінансів
- •33. Державний борг: структура, динаміка та методи його обслуговування
- •34. Міжбюджетні трансферти в Україні та формульний метод їх розрахунку
- •35. Пдв: порядок розрахунку та проблеми адміністрування
- •36. Пенсійний фонд України, порядок його формування та використання коштів
- •37. Передумови виникнення й розвитку податків.
- •38. Перспективи та напрямки реформування пенсійної системи в Україні
- •39. Податок з доходів фізичних осіб: порядок розрахунку та сплати.
- •40. Податок на прибуток підприємств: порядок розрахунку та сплати.
- •41. Прибуток підприємницьких структур та принципи його оподаткування.
- •42. Співробітництво України з міжнародними фінансовими інститутами
- •43. Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасової втрати працездатності і витратами зумовленими народженням і похованням.
- •44. Формування та використання коштів позабюджетних фондів соціального призначення
- •45. Вплив системи оподаткування підприємств на їх фінансово-господарську діяльність
- •46. Економічна природа й призначення міжнародних фінансів
- •47. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття
- •48. Зміст і принципи фінансового планування на підприємстві
- •49. Зміст та основні принципи організації фінансів підприємницьких структур
- •51. Економічна суть податків, їх ознаки, функції та класифікація
- •53. Види фінансового планування на підприємстві
- •54. Зміст та основні принципи організації фінансів підприємницьких структур різних форм. Власності.
- •55. Напрями реформування податкової системи України.
- •56. Перспективи та напрямки реформування пенсійної системи в Україні
- •59. Правові і організаційні форми бюджетної системи
- •60. Соціальне страхування в Україні та перспективи його розвитку на сучасному етапі.
- •61. Становлення та розвиток податкової системи України
- •62. Міжнародна фінансова політика та фінансова безпека
- •63. Фінансові показники оцінки фінансового стану підприємств
- •65. Формування та використання коштів централізованих фондів
- •66. Оподаткування підприємств
- •67. Оподаткування населення
- •68. Податок з доходів фізичних осіб
- •69. Податок на землю.
- •70. Податок з власників транспортних засобів
8. Сутність і види державної фінансової політики
ФП держави це досить складна сфера діяльності законодавчої і виконавчої влади, яка включає заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. ФП — явище багатопланове і певною мірою інтегроване. Вона включає як самостійні складові частини — бюджетну, податкову, кредитну, грошову, валютну, інвестиційну політику, так і певні напрямки в галузі страхування, державного боргу, фондового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо. Основною метою ФП є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. Основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі і на цій основі — досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку основного джерела підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріале- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення. Іншим важливим напрямком фінансової політики держави є мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. До таких соціальних гарантій належать освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливими для суспільства є соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог.
Третій напрямок фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. ФП держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо. Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, — це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. З огляду на це фінансова політика є динамічним процесом, що змінюється і коригується з урахуванням практичної потреби.
Залежно від завдань, на розв’язання яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:політика стабілізації;політика економічного зростання;політика стримування ділової активності.
Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація ґрунтується на забезпеченні стабільних обсягів фінансових ресурсів при сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів. Розрізняють два різновиди цієї політики, які досить суттєво відрізняються один від одного. Перший — це політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер. Другий — політика стабілізації в період економічного піднесення, яка має обмежувальне спрямування.
Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП з урахуванням її потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватися трьома основними способами — через зростання державних видатків, зниження рівня оподаткування та проведення політики «дешевих грошей». Використання державних видатків як стимулу зростання ВВП відбиває прямий державний вплив на основі фінансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподаткування веде до збільшення маси внутрішніх ресурсів підприємств. Політика «дешевих грошей» полягає у мінімізації процентних ставок за кредитами і розширює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів.
Політика стримування ділової активності використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється такими самими способами, як і за політики економічного зростання, тільки у зворотному напрямі — скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, установлення високих процентних ставок за кредитами.
За характером реалізації фінансова політика поділяється на дискреційну та недискреційну. Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Конкретні заходи, стимулюючі чи стримуючі, застосовуються відповідно до ситуації, що складається на даний час в економіці та фінансах. Без здійснення цих заходів ситуація поліпшитися не може. Недискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів — «умонтованих стабілізаторів», які автоматично регулюють ситуацію в економіці.
Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:
— жорстка регламентація;
— помірна регламентація;
— політика мінімальних обмежень.
Жорстка регламентація полягає у тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, установленими законами чи адміністративними рішеннями. Така політика проводиться в умовах або адміністративної економіки і відповідної їй фінансової моделі, або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності — доходом — більше розпорядж ається держава, ніж його власники — юридичні і фізичні особи. Така політика, як правило, передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП.
Помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин — взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках. Помірна регламентація має врівноважити інтереси держави і суспільства загалом та інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас дає змогу державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.
Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованості суб’єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин за таких умов регламентується на договірних засадах між окремими суб’єктами.
Основою фінансової політики держави є вибір фінансової моделі суспільства. Співвідношення між напрямами фінансової політики, застосуванням її окремих типів визначаються характером фінансової моделі, що встановлена на даний час.