 інші.

37. Передумови виникнення й розвитку податків.

Головними передумовами виникнення податків є перехід від натурального господарства до товарно-грошового господарства та виникнення держави Поява податків у суспільстві обумовлюється гострою потребою держави в коштах, особливо в період нестабільної економічної та політичної ситуації ця потреба різко зростає Розвиток податків здійснюється під впливом розвитку товарногрошових відносин та продуктивних сил суспільства

Перші кроки історико-економічного пошуку є свідченням того, що податки як економічне явище з'явилися з виникненням держави. Відповідно до розвитку державності відбувалося постійне вдосконалення системи оподаткування: починаючи з примітивних податків у натуральній формі до технічно відшліфованих систем оподаткування у ринкових, економічно високорозвинутих країнах Хронологічно цей процес відбувається у різних країнах неодночасно. Свідченням цього є історичні документи, які підтверджують, що система оподаткування бере початок зі Стародавніх держав Єгипту, Грецііта Риму Причини, що привели до виникнення оподаткування у різних країнах здебільшого специфічні для них, проте, є в цьому і багато спільного. Головне - гостра потреба держави в додаткових бюджетних надходженнях та забезпеченні рівноспрямованості оподаткування на основі прямого визначення доходів платника І етап: розвиток системи прямого оподаткування II - й етап: розвиток промислових податків на виробництво та на всі види діяльності ІІІ етап: розвиток системи прямого та непрямого оподаткування IV- й етап: уніфікація системи оподаткування та її теоретичне обґрунтування Етапи формування податкової системи у країнах світу VI- й етап: оптимізація систем оподаткування V - й етап: реформування систем оподаткування Об’єктивна необхідність, сутність і функції податків.

Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави- управлінської, оборонної, соціальної та економічної.Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то ці прикмети плати і відрахувань видно досить чітко.

Податок-це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості ВВП на загально суспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

Податкові системи економічно розвинутих країн спираються на детально розроблену теорію податків, її творцями є видатні представники економічної науки: Адам Сміт, Давид Рікардо, Джон Кейнс, Поль Самуельсон, Кнут Віксель, Йозеф Шумпетер, Джеймс Бюкенен та багато інших.

Податки існують в людському суспільстві майже 1000 років, але для людини немає більш гнітючої процедури, ніж їх сплата. Високі податки – це завжди неминучі злидні і занепад господарства. Непосильні податки були причиною багатьох соціальних конфліктів і кровопролитних воєн.

Водночас запровадження податків мало надзвичайно прогресивне значення для розвитку людського суспільства, їх порівнюють із винаходом колеса чи парової машини.

Найбільшого розвитку податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони стають ефективним знаряддям реалізації державної політики. Проте не слід забувати, що податки є дуже небезпечною зброєю в руках держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку.

Фундатором наукової теорії податків вважають Адама Сміта, який у своїй праці „Дослідження про природу і причини багатства народів” вивів чотири найзагальніших принципи оподаткування:

1. всі громадяни повинні брати участь у підтримці держави відповідно до своїх доходів, які вони отримують під захистом та опікою держави („принцип рівності в оподаткуванні”);

2. податки повинні бути чітко визначені щодо часу, обсягу і місця платежу („принцип визначеності”);

3. податки повинні сплачуватися платниками у найвигідніший для них час („принцип зручності”);

4. кожен податок повинен бути побудований так, щоб у платників вилучалося якнайменше коштів понад той дохід, який вони приносять у скарбницю („принцип дешевизни справляння податків”). Великі витрати на збирання податку роблять його недоцільним.

38. Перспективи та напрямки реформування пенсійної системи в Україні

Передбачений законопроектами "Про загально-обов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення" шлях реформування пенсійної системи є логічним продовженням та складовою частиною економічних реформ в країні, послідовною реалізацією раніше прийнятих рішень і відповідає вимогам: - статті 46 Конституції України; - положень Концепції соціального забезпечення населення України, яка схвалена Верховною Радою України 21 грудня 1993 року; - Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; - Указу Президента України "Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні". Цими документами встановлено основні завдання та цілі пенсійної реформи, а саме: - підвищити рівень життя пенсіонерів; - встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу; - забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи; - заохотити громадян до заощадження коштів на старість; - створити ефективнішу та більш дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

Враховуючи соціально-економічні та політичні реалії в Україні, Уряд пропонує шлях поступового запровадження трирівневої пенсійної системи: -Рівень 1 - солідарна система; -Рівень 2 - загальнообов'язкова накопичувальна система; - Рівень 3 - добровільна недержавна система пенсійних заощаджень.

Перший рівень являтиме собою солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачуватимуться усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуватимуться страхові пенсії та встановлюватиметься мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам. Особам, які матимуть малий страховий стаж та/ або розмір заробітку, з якого сплачувались пенсійні страхові внески, а отже низькі розміри пенсій, передбачається надання цільової соціальної допомоги, що дозволить забезпечити їм доходи на рівні мінімальних соціальних стандартів в Україні, які будуть встановлені, виходячи з реальних фінансових можливостей Державного бюджету та Пенсійного фонду. У реформованій солідарній системі розмір пенсії залежатиме від розміру заробітної платні, з якої сплачувались пенсійні внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались що досягатиметься шляхом звільнення Пенсійного фонду від здійснення невластивих йому виплат (тобто розмежування джерел фінансування виплати пенсій, призначених за різними пенсійними програмами) та впровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про заробіток та сплату пенсійних внесків, на основі даних якої будуть призначатись і виплачуватись пенсії. Ведення та обслуговування такої системи здійснюватиме Пенсійний фонд України.

Створення Другого рівня пенсійної системи означатиме запровадження в нашій країні системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування. Суть такої системи полягатиме у тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Управління пенсійними коштами здійснюватимуть компанії з управління активами (для яких ця діяльність є професійною і буде ліцензуватись), обраними на конкурсній (тендерній основі). При інвестуванні пенсійних активів компанії будуть діяти згідно з вимогами законопроектів щодо напрямків інвестування, ринків на яких можна буде здійснювати інвестиції та вимог щодо диверсифікації (вкладання коштів у різні напрямки) інвестиційних вкладень. Безпосереднє зберігання пенсійних активів буде здійснювати банківська установа - зберігач, яка буде нести відповідальність за цільове використання цих активів. Кошти, що обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян будуть власністю цих громадян, і вони зможуть скористатись ними при досягненні пенсійного віку (або, у випадках передбачених законом, раніше цього терміну, наприклад у випадку інвалідності). Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи. Введення другого рівня пенсійного страхування дозволить: - збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов'язкової накопичувальної системи очікується на рівні 55-60 відсотків середньої заробітної плати в Україні, а зараз такі виплати складають близько 35 відсотків); - посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків; - зменшити "податковий тиск" на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника; - успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи; - створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки; - розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи, і таким чином застрахувати майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань у економічному розвитку держави; - підвищити ефективність управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функції управління пенсійними активами. Впроваджуватись другий рівень буде лише після формування необхідних економічних передумов та створення відлагодженої і ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури.

Законопроектами, також передбачається, що, починаючи з 2018 року, громадянам буде надано право, у разі їх бажання, перевести їх обов'язкові пенсійні заощадження з Накопичувального фонду до обраного ними недержавного пенсійного фонду (тобто на третій рівень). Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їх пенсійних заощаджень, а отже - в більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії. Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створювати у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з визначеними внесками, які вимагають менших адміністративних витрат. Основу такої системи будуть становити недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні. Відкриті пенсійні фонди будуть створюватись юридичними особами, учасниками цих фондів будуть громадяни, які здійснюватимуть туди добровільні пенсійні внески. Такі фонди можуть бути створені і на муніципальному рівні, що розширить можливості регіонів у вирішенні соціальних питань. Корпоративні пенсійні фонди будуть створюватись роботодавцями і учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані трудовими відносинами з цими роботодавцями. При створенні корпоративних пенсійних фондів роботодавці братимуть на себе безумовне зобов'язання сплачувати додаткові пенсійні внески на користь своїх працівників. Професійні пенсійні фонди створюватимуться об'єднаннями громадян або юридичних осіб за професійною ознакою. Учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані за родом їх професійної діяльності. Іншою формою заощаджень у межах третього рівня буде відкриття пенсійних депозитних рахунків у банківських установах або страхових організаціях за ініціативою окремої особи. В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, у разі бажання і досить високого заробітку, додатково до заощаджень у Накопичувальному фонді, перераховувати внески до обраного ними недержавного пенсійного фонду. Важливим, на думку розробників законопроектів, є те, що, система недержавних пенсійних фондів дозволить залучати також і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їх працівників, і таким чином ще більше сприяти підвищенню рівня життя громадян на заслуженому відпочинку. Передбачається, що для роботодавців, які використовують шкідливі умови виробництва, здійснення пенсійних відрахувань на користь таких працівників поступово стане обов'язковим (такі відрахування здійснюватимуться у професійні або корпоративні пенсійні фонди). Внески до недержавних пенсійних фондів як з боку працівників, так і їх роботодавців, а також отриманий на них інвестиційний дохід будуть користуватись податковими пільгами. Розмір пенсії в такій системі залежатиме від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались і розміру отриманого на них інвестиційного доходу. Законопроектом "Про недержавне пенсійне забезпечення" встановлено дуже детальні вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів, системи управління цими фондами та їх активами. Крім того, встановлено чіткі вимоги до компаній (та їх персоналу), що здійснюватимуть: - управління пенсійними активами; - адміністративне управління пенсійними фондами; - надання агентських послуг у цій сфері. Окремо виділено вимоги до банківських установ - зберігачів та положення щодо їх функцій та відповідальності за цільове використання добровільних пенсійних заощаджень. Встановлено, також, вимоги до складу пенсійних активів, напрямків, ринків та диверсифікації (розподілу) їх інвестування (вкладення). З боку держави буде встановлено суворий та дієвий нагляд за системою недержавного пенсійного забезпечення. Всі перелічені вимоги та розгалужена інфраструктура системи спрямовані на забезпечення належного рівня захисту пенсійних заощаджень та майнових прав застрахованих осіб в системі обов'язкового та добровільного пенсійного страхування.

39. Податок з доходів фізичних осіб: порядок розрахунку та сплати.

Податок з доходів фізичних осіб є видом особистого прибутковового оподаткування. Платниками податку є резиденти, які отримують доходи з джерелом походження на України, нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження Україні. Об’єктом оподаткування є загальний місячний оподатковуємий дохід, річний оподаткований дохід – податковий кредит, іноземні доходи, доходи, які підлягають кінцевому опадаткуванню при їх виплаті. Податок з доходів фізичних осіб = місяний дохід – внески до 3х фондів (пенсійний (1 або 2%), до фонду соціального страхування на випадок безробіття, фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, витратами зумовленими народженням та похованням) – внески (175 грн соц. Пільга, якщо зарплата не перевищує 680). Ставка податку 13%. Соціальна пільга встановлюється у розмірі 50% від мінімальної зарплати на 1 січня 2006 (350) 150% 262,5 для одиноких матерів чи батьків в розрахунку на кожну дитину до 18 років, на дитину інваліда, 3 і більше дітей до 18 років, чорнобильці, студенти, аспіранти, інваліди 1 і 2 групи, особам, яким призначено довічну пенсію. 200% 350 для героїв України, СРСР, соціальної праці, ордену трудової слави, учасникам бойових дій, в’язням концтаборів

Податок з доходів фізичних осіб є видом особистого прибутковового оподаткування.

Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та інших ознак, які мають самостійне джерело доходів.

Об’єктом оподаткування є:

у громадян, що постійно проживають в Україні, - сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на терторії України та за її межами.

У громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, - дохід, отриманий з джерел в Україні.

Якщо загальна сума таких доходів, отриманих у звітному місяці, не перевищує 10-кратного розміру мінімальної заробітної плати, установленої на 1 січня податкового року (у 2011 році — 9410 грн.), застосовується ставка 15 %. Сума перевищення оподатковується за ставкою 17 %

ставка податку на доходи фізичних осіб – 15% та 17% (п.167.1 ст.167 ПК);

розмір мінімальної заробітної плати станом на перше січня 2011 року – 941 грн. (ст.22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23.12.2010 р. № 2857-VI);

відповідно до цього, десять мінімальних заробітних плат складає 941 * 10 = 9 410,00 грн.;

ставка єдиного соціального внеску для найманих працівників – 3,6% (п.7 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» №2464-V от 08.07.2010);

заробітна плата для нашого прикладу – 10 000,00 грн.

Якщо заробітна плата дорівнює 1320 грн.

Вирахуємо ПДФО :

1320 – ( 1320 * 3.6%) * 15% = 190.87 грн.

Наприклад, у разі якщо платник податку отримав місячний дохід у вигляді заробітної плати, що дорівнює 10 000 грн., то податковий агент повинен виконати наступний алгоритм оподаткування даного доходу:

База оподаткування до якої застосовується ставка податку 15 % становитиме 9410 грн. за вирахуванням єдиного соціального внеску, тобто 9410 грн. – 9410 грн. х 3,6% = 9071, 24 грн., де 3,6 % - єдиний соціальний внесок.

База оподаткування до якої застосовується ставка податку 17 % відповідно становитиме 590 грн. (10 000 грн. – 9410 грн.) за вирахуванням єдиного соціального внеску, тобто 590 грн. –590 грн. х 3,6% = 568,76 грн.

Далі визначається сума податку:

- за ставкою 15% оподатковується дохід 9071,24 грн., з якого податок дорівнює 1360,69 грн.;

- за ставкою 17 % оподатковується дохід 568,76 грн., з якого податок дорівнює 96,69 грн.

Отже, виходячи з вашого прикладу, загальна сума податку, що підлягає утриманню податковим агентом з місячного доходу платника податку 10000 грн. становить 1457,38 грн. (1360,69 грн. + 96,69 грн.)

40. Податок на прибуток підприємств: порядок розрахунку та сплати.

Податок на прибуток підприємств - це прямий податок, сплачуваний підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також із прибутку від орендних операцій, роялті та від позареалізаційних операцій.

Згідно зі ст. 151.1 та п. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК передбачено поступове зниження ставки податку на прибуток до 16% (з 01.04.11 р. застосовується ставка - 23%; з 0101.12 р. - 21%; з 01.01.13 р. - 19%; з 01.01.14 р; - 16%). Слід підкреслити, що прибуток за підсумками діяльності у І кварталі 2011 року оподатковується за ставкою 25%.

Об'єкт оподаткування: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду

Виходячи з визначення терміну скасовано застосування таких понять як валовий дохід, валові витрати; амортизація увійшла до складу собівартості.

Скасовано правило «першої події». Доход  визнається за датою переходу права власності на товари (роботи) послуги.

Тимчасово до 1 січня 2015 року звільняється від оподаткування прибуток підприємств поліграфії від виготовлення книжкової продукції.

Приклад щодо податку на прибуток. Валовий дохід підприємства складає 150 000 грн. Валові витрати – 120 000 грн. Амортизація – 10 000 грн. Податок на прибуток складає (150 000 – 120 000 – 10 000) * 25% = 5 000 грн. Визначимо суму податкового навантаження.

Податкове навантаження складає (5 000 / 150 000)*100%  = 3,33 %

Податок на прибуток підприємств, який стягується в Україні, має дуже значне фіскальне значення, чим відрізняє­ться від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Податок на прибуток підприємств крім значного фіскального значення має й широкі можливості для регулювання і стимулю­вання підприємницької діяльності. Цеп вплив може здійснюва­тись як завдяки диференціації ставок оподаткування по різних видах діяльності, так і завдяки наданню пільг у виробництві прі­оритетних товарів- Але в нашій країні можливості щодо викорис­тання податку на прибуток як регулюючого фактора дещо обме­жено ного великим бюджетним значенням.

Платниками податку на прибуток підприємств є резиденти – суб’єкти господарської діяльності, громадські та інші підприємства, організації, які здійснюють діяльність для одержання прибутку як на території України, так і за її межами. Філії можуть самостійно сплачувати податок, нерезиденти, що одержують доходи на території України. Об’єктом оподаткування є Валові доходи – Валові витрати – Амортизація. Структура валових дододів – це виручка від реалізації продукції мінус ПДВ, прибуток від операцій з цінними паперами та директивами, одержані штрафи, асигнування з бюджету, дотації, державне мито за рішенням суду.

Платниками податку на прибуток є - із числа резидентів - суб'єкти підприємницької (господарської) діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, що здійснюють діяльність, направлену на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

- з числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи із джерелом їх, походження з України;

- філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку з числа резидентів, Ідо не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади. Платник податку, що має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням. При цьому податок зменшується на суму, сплачену до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філії;

- управління залізниці та підприємства залізничного транспорту, їх, структурні підрозділи;

- постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження в Україні або виконують агентські (представницькі) функції для таких нерезидентів або їх засновників;

- Національний банк України та його установи.1.1. Об'єкти оподаткування Об'єктом оподаткування є прибуток, що визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на:- суму валових витрат платника податку;- суму амортизаційних відрахувань.

1.2. Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України , її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

41. Прибуток підприємницьких структур та принципи його оподаткування.

Провідне місце у фінансовому забезпеченні їх діяльності належить прибутку. Він найповніше характеризує ефективність господарської діяльності підприємств, їх фінансові можливості й у кінцевому підсумку визначає рівень фінансової стабільності в державі та є джерелом підвищення рівня суспільного добробуту населення. Прибуток - це певний гарант соціально-економічного прогресу, а його відсутність - найяскравіший доказ регресу та соціальної напруги.

Як активний та універсальний інструмент державного регулювання економічних і соціальних процесів у державі, прибуток концентрує інтереси підприємницьких структур, окремих учасників господарської діяльності, різноманітних ланок економіки. Саме в даній економічній категорії знаходить відображення ціла низка як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Суттєве значення мають внутрішні фактори, які безпосередньо залежать від організації функціонування підприємницьких структур, форм власності та видів діяльності.

Сьогодні в економіці України питання одержання прибутку і підвищення ефективності виробництва вельми актуальні.

На сучасному етапі необхідний якісно новий підхід до теоретичного висвітлення і практичного обгрунтування рекомендацій щодо активізації ролі прибутку в економічній системі, зокрема, як основи розвитку суб’єктів підприємницької діяльності.

Принципи: - стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності; - стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції; - обов'язковість; - рівнозначність і пропорційність; - рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

-- соціальна справедливість;

-- стабільність;

-- економічна обгрунтованість;

-- рівномірність сплати;

-- компетентність;

-- єдиний підхід;

-- доступність.

Підприємства -- суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

-- прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];

-- непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), aкцизний збір, мито];

-- збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір);

-- державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб'єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображує заново створену вартість. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації, матеріальними і прирівняними до них витратами.

Чистий дохід на рівні підприємства має кілька форм, у тім числі форму прибутку. На прибуток впливає такий елемент валового доходу, як заробітна плата.

Оскільки прибуток визначається як різниця між обсягом реалізації і собівартістю продукції (робіт, послуг), на формування прибутку справляє вплив і державна політика щодо визначення собівартості, її формування.

Платниками податку на прибуток є резиденти та нерезиденти. З числа резидентів платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку на території України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний статус).

Платник податку, який має відокремлені підрозділи (філії), може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток.

42. Співробітництво України з міжнародними фінансовими інститутами

Міжнародні фінансові інститути створюються на світовому і регіональному рівнях для сприяння економічному розвиткові країн — засновників цих організацій. Їхнім основним завданням є мобілізація коштів і надання допомоги на кредит­них засадах для здійснення важливих економічних проектів. До числа світових фінансових інститутів належать:

1. Міжнародний валютний фонд. Фінансова допомога України з боку МВФ надасться у трьох основних формах: за програмою системної трансформаційної позики для підтримки платіжного балансу; за програмою стенд-бай для підтримки курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу; за програмою розширеного відтворення для сприяння економічної стабілізації. Також МВФ надає консультативну допомогу з фінансових та валютних питань.

2. Міжнародний банк реконструк­ції та розвитку. Основна кількість кредитів спрямовується на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства, а також у галузі з низькою рентабельністю і великим терміном окупнос­ті витрат. Нині банк надає технічну та фінансову допомогу понад 100 країнам сві­ту, які є членами МВФ.

Позики МБРР надаються під гарантії уряду країни-пози­чальника, як правило, терміном на 15—20 років Вступ України до МВФ забезпечив її членство в МБРР із квотою майже 5 млрд. дол. США, що дає змогу залучати кошти іноземних інвесторів для розв'язання питань стабілізації економіки, структурної перебудови, інтег­рації України в світове господарство.

3. Світовий банк. Співробітництво України зі Світовим банком

Стратегія Світового банку базується на пріоритетах України, зокрема, щодо забезпечення стійкого економічного зростання, подолання бідності та становлення середнього класу, сприяння людському розвитку, захист навколишнього середовища, поступова інтеграція у світову економічну та фінансову системи тощо.

4. Діяльність ЄБРР в Україні охоплює такі основні стратегіч­ні напрямки, як:

— надання довгострокового кредитного капіталу банківсь­кому сектору на розвиток комерційного кредиту та інших фі­нансових інструментів для підтримки експортерів;

— залучення приватних інвестицій в агропромисловий комплекс України,

— технічна допомога та консалтингові послуги підприємствам державної форми власності щодо розробки та впровад­ження інвестиційних проектів, фінансових планів, систем за­купівлі обладнання на світових ринках та управління інвести­ційними проектами;

— надання кредитних ліній приватному виробництву та пряме фінансування спільних підприємств;

— реформування секторів інфраструктури — транспорту, зв'язку тощо;

— сприяння реструктуризації, в основному енергетичного комплексу, за допомогою запровадження енергозберігаючих технологій, модернізації обладнання та ін.

Загалом співробітництво України з міжнародними валютно-кредитними інститутами є об'єктивно необхідним. Воно має розвиватися з усіма подібними організаціями та фінансово спілкуватися тільки на потреби розвитку національного виробництва - частина позик Світового банку, а особливо позички ЄБРР.

У залученні іноземних інвестицій поступово посилюється роль спеціальних економічних зон (СЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР).

43. Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасової втрати працездатності і витратами зумовленими народженням і похованням.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає:

- матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною;

- часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї;

- надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених законодавством.

Кошти Фонду спрямовуються на виплату застрахованим особам допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, народженням дитини та доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також на поховання.

Джерела надходжень: - страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб; - благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; - асигнування із Державного бюджету України; - прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитному рахунку; - нарахування пені у випадках несплати страхових внесків у встановлений строк, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб.

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, спрямовуються на фінансування:

1) допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

2) допомоги по вагітності та пологах;

3) допомоги при народженні дитини;

4) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

5) допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

6) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування

застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, часткове утримання санаторіїв-профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми).

Законом забезпечені рівні умови надання застрахованим особам допомоги по тимчасовій

непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання незалежно від виду діяльності, форми власності та господарювання.

Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованій особі за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з шостого дня непрацездатності.

Перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця, що сприяло посиленню контролю за виданням листків непрацездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатності у разі настання інших страхових випадків (необхідності догляду за хворою дитиною віком до 14 років, хворим членом сім’ї, догляду за дитиною віком до 3-х років або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною, тощо) виплачується застрахованій особі з першого дня за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованим особам в залежності від розміру заробітної плати (доходу) і страхового стажу.

Впровадження загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням дозволило, в основному, забезпечити виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності. Крім того, сприяло тому, що:

- підвищились розміри допомоги при народженні дитини, догляду за нею до досягнення трирічного віку та на поховання;

• виділено путівки застрахованим особам та членам їхніх сімей на санаторно-курортне

лікування та оздоровлення;

44. Формування та використання коштів позабюджетних фондів соціального призначення

Державні цільові фонди соціального страхування – це фонди, які створенні відповідно до законодавства України і формуються за рахунок визначених ним внесків юридичних та фізичних осіб.

Доходи Пенсійного фонду:

 внески роботодавців 31,8% від фактичних витрат на оплати праці, 4% для підприємств де працюють інваліди;

 працівники 1-2%, 1-5% прогресивна шкала для державних службовців, викладачів;

 бюджетні асигнування;

 надходження від інвестування резерву пенсійного фонду;

 благодійні внески;

 кошти з інших фондів та інші.

Видатки Пенсійного фонду: виплату пенсій за віком; виплату пенсій по інвалідності; виплату пенсії у зв’язку з втратою годувальника.

Джерелом доходів фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням є:

 внески роботодавців 2,9% від величини фонду оплати праці;

 внески працівників 0,5%, якщо з\п менше прожиткового мінімуму, 1%, якщо білше або дорівнює прожитковому мінімуму.

 бюджетні асигнування;

 благодійні внески;

 кошти з інших фондів та інші.

Видатки

1. виплату допомог:

по тимчасовій непрацездатності;

 у зв'язку з вагітністю і пологами;

 при народженні дитини;

 по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку;

 на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві).

2. санаторно-курортне лікування і відпочинок, надання дієтичного харчування;

3. забезпечення поточної діяльності фонду й утримання органів управління.

Джерелом доходів фонду загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування на випадок безро­біття є: внески роботодавців 1,3% від величини фонду оплати праці

 внески працівників 0,5% бюджетні асигнування; благодійні внески  кошти з інших фондів та інші.

Видатки:

 допомог по безробіттю;

 відшкодувань витрат, пов'язаних із професійною підго­товкою або перепідготовкою та перекваліфікацією;

 матеріальних допомог безробітним та членам їх сімей;

Джерелами доходів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві є:

 внески роботодавців у розмірі від 0,2% до 13,8% величини фонду оплати праці (залежно від рівня професійного ризику);

 штрафні санкції за порушення законодавства з охорони праці;

 добровільні внески та інші надходження.

Кошти фонду направляються на:

 фінансування профілактичних заходів по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захво­рюванням;

 відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

 відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом;

 виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання;

 надання допомоги на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захво­рювання.

45. Вплив системи оподаткування підприємств на їх фінансово-господарську діяльність

В Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний збір (специфічний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз), мито. Непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються, робіт, що виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.

Достатньо складним є вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб'єктів підприємництва. Останні є платниками непрямих податків, коли вони купують товари, роботи, послуги. Водночас суб'єкти підприємництва, реалізуючи товари, роботи, послуги, у складі виручки від реалізації одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених покупцями (споживачами), а отже вони є платниками непрямих податків до бюджету.

При цьому вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб'єктів підприємництва залежить від багатьох обставин і чинників. Цей вплив можна розглядати у двох аспектах. По-перше, він пов'язаний зі сплатою непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати виконаних робіт і отриманих послуг. На даному етапі сплата непрямих податків здійснюється за рахунок оборотних коштів суб'єктів підприємництва, тобто має місце тимчасова іммобілізація оборотних коштів для сплати податків. У цьому разі необхідно врахувати такі чинники: умови оплати та обсяги придбання товарно-матеріальних цінностей, ставки й пільги щодо податків, джерела і терміни відшкодування сплачених непрямих податків суб'єктам підприємницької діяльності.

По-друге, цей вплив пов'язаний із надходженням непрямих податків на рахунки суб'єктів підприємства, які реалізують товари, роботи, послуги. Непрямі податки, що надходять на рахунки суб'єктів підприємництва, використовуються для відшкодування сплачених ними непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг). При цьому, певний час, до перерахування в бюджет, непрямі податки можуть залишатися в розпорядженні (обороті) підприємств. Відтак необхідно враховувати: умови реалізації та оплати, обсяги й напрямки реалізації товарів (робіт, послуг); ставки й пільги щодо непрямих податків; терміни їх сплати у бюджет.

Вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб'єктів підприємництва залежно від сфери їхньої діяльності виявляється по-різному. Тому є певні особливості впливу непрямих податків на діяльність підприємств виробничої сфери (з урахуванням галузі), тих, які займаються торговр-посередницькою діяльністю, тих, що надають послуги (у тім числі фінансові).

Пряме оподаткування в Україні базується на чотирьох основних видах податків[1, c 37]: податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб, земельний податок та податок з володарів транспортних засобів.

Прямі податки впливають на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємства[2], як ціна продажу продукції, дохід від реалізації продукції, собівартість продукції, операційний прибуток, чистий прибуток підприємства, швидкість обертання обігових коштів, на платоспроможність тп фінансову стійкість підприємства, формування його фінансових ресурсів та інвестиційну діяльність, конкурентоспроможність продукції і загалом на поведінку підприємців щодо будь-якої діяльності – операційної, інвестиційної чи фінансової. Рівень цього впливу залежить від системи прямого оподаткування – самих податків, рівня їх фіскальності, методів їх справляння, стабільності та досконалості системи.

Від сумарної величини прямих податків, які сплачує підприємство за певний календарний період, залежить[3, c. 88], по-перше, чистий прибуток підприємства і , по-друге, його потреба в обігових коштах для обслуговування процесу виробництва та реалізації.

Ми вважаємо, що неплатоспроможність багатьох українських підприємств зумовлена не тільки системою прямого оподаткування.

Система прямого оподаткування також може суттєво впливати на формування підприємствами власних фінансових ресурсів, основними джерелами яких є прибуток та амортизаційні відрахування.

Таким чином послабити негативний вплив чинної системи прямого оподаткування на фінансово-господарську діяльність суб’єктів підприємництва можна, на нашу думку, двома засобами:

1) Зовнішній – зменшення податкового навантаження на підприємства та стабілізація системи прямого оподатковування на тривалий час шляхом прийняття Податкового кодексу.

2) Внутрішній – зменшення сим сплачуваних підприємством прямих податків, зборів та обов’язкових платежів податкового характеру шляхом реалізації на підприємстві системи податкового планування, під яким розуміють вибір між різними варіантами здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства і розміщення його активів з метою досягнення найнижчого рівня податкових зобов’язань, що виникають при цьому.

46. Економічна природа й призначення міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси — це фонди фінансових ресурсів, створення і використання яких здійснюється на світовому або міжнародному рівнях для задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення. Виникнення і розвиток міжнародних фі­нансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків, посилен­ням інтеграційних процесів в економіці, політиці і соціальній сферах. Необхідність координації економічних, політичних і гуманітарних питань сприяла створенню багатьох міжнародних організацій(ООН, ЄС тощо).У розвитку світової економіки останніх десятиліть доміну­ють процеси міжнародної фінансової інтеграції. Вони визна­чають напрямки й пріоритети сучасного етапу інтернаціоналі­зації господарського життя, впливають на формування принципів податкової та бюджетної політики і насамкінець на стратегічні фінансові інтереси всіх країн і певних регіонів.

На макрорівні інтеграція розвивається на основі ство­рення економічних об'єднань із тим чи іншим ступенем уз­годження їхніх національних, фінансових, митних союзів, уникнення подвійного оподаткування, зменшення і ліквіда­ції бюджетного дефіциту тощо. В цих умовах актуальними стають питання ефективного функціонування національних фінансових систем, визначення напрямків, масштабів і гли­бини їх взаємодії у галузі фінансів. Особливого значення на­бувають ці питання для країн, економіки яких перебувають в умовах трансформації.

Порядок мобілізації коштів до бюджетів цих організацій визначається статутом тієї чи іншої організації. Наприклад, країни — члени ООН сплачують членські внески до бюджету цієї організації. Кошти бюджету ООН використовуються на утримання її органів, на фінансування міжнародних проектів і проведення різних заходів міждержавного значення. Тобто за допомогою міжнародних фінансів здійс­нюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів. Міжнародні фінансові інститути створюються як надбудо­ва над національними фінансовими системами. Вони ефек­тивніше виконують ті функції, які на міжнародному рівні од­ній державі виконати неможливо або можна виконати з меншим ефектом. Нині ці інститути виконують в основному функції надання фінансової допомоги у формі кредитів, тим країнам — членам міжнародних інститутів, які мають у цьому потребу. До їх складу входять: СБ, МВФ, ЄБРР, Африканський банк розвитку, тощо. Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною систе­мою акумулювання вільних фінансових ресурсів та їхнього на­дання позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції. Найважливішим сектором міжнародного фінансового рин­ку є ринок позикових капіталів. Основним джерелом вільних коштів є економіка промислове розвинутих країн, вони ж, ці країни, і є найбільшими позичальниками. Тобто відбувається процес перерозподілу ресурсів між державами з метою досяг­нення високих темпів економічного розвитку і підвищення суспільного добробуту. Досить активно розвиваються ринки міжнародних цінних паперів — бондів, векселів, акцій. Бонди продаються у валюті країни-позикодавця. Існує також ринок бондів у_;євровалюті або так звані євробонди. Ринок євробондів не має національ­них кордонів і працює за фіксованою і плаваючою відсотко­вими ставками. Можна дійти висновку, що нині міжнародні фінансові ринки набувають інтенсивного розвитку.

Це фонди фінансових ресурсів, створення і використання яких здійснюється на світовому або міжнародному рівнях для задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення. Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків, посиленням інтеграційних процесів в економіці, політиці і соціальній сферах. Необхідність координації економічних, політичних і гуманітарних питань сприяла створенню багатьох міжнародних організацій. Це насамперед Організація Об'єднаних Націй, Європейський союз, Північно-Атлантичний договір.

На макрорівні інтеграція розвивається на основі створення економічних об'єднань із тим чи іншим ступенем узгодження їхніх національних, фінансових, митних союзів, уникнення подвійного оподаткування, зменшення і ліквідації бюджетного дефіциту тощо.

Міжнародні фінансові інститути виконують в основному функції надання фінансової допомоги у формі кредитів, тим країнам — членам міжнародних інститутів, які мають у цьому потребу. До їх складу входять: Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку тощо.

Найважливішим сектором міжнародного фінансового ринку є ринок позикових капіталів. Основним джерелом вільних коштів є економіка промислове розвинутих країн, вони ж, ці країни, і є найбільшими позичальниками. Тобто відбувається процес перерозподілу ресурсів між державами з метою досягнення високих темпів економічного розвитку і підвищення суспільного добробуту.

47. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття

Це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Об'єктом страхування на випадок безробіття є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.

Джерелами формування фонду виступають:

- асигнування з Державного бюджету;

- страхові внески страхувальників-роботодавців (1,3%), застрахованих осіб (0,5%), що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законодавством;

- прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів, у тому числі резервів Фонду, на депозитному рахунку;

- благодійні внески громадських об'єднань, підприємств, організацій громадян, зарубіжних фірм;

- кошти служби зайнятості за надані послуги підприємницьким структурам; інші кошти.

Кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття використовуються на виплату матеріального забезпечення та надання послуг.

Види матеріального забезпечення:

• допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним

підприємницької діяльності;

• матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

• допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Види соціальних послуг:

• професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

• пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання

роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням

Матеріальне забезпечення здійснюється у таких формах:

- допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;Допомога по безробіттю залежить від попереднього стажу: мінімальний стаж = 26 тижнів, сплачується 60% від сер. з/п якщо стаж 5-10 р., 70 % - > 10р., 55% - 2-5 р., 50 % - <=2 р. Виплата здійснюється за таким механізмом: протягом 90 календарних дн. виплачується 100% відповідно нарахованої суми, слідуючи 90 дн. – 80%Ю, останні 90 дн. – 70%. Після цього виплати припиняються. Допомога розрахована на 360 днів. Всю допомогу можна отримати за 1 раз, якщо особа розпочинає власну справу.

- допомога по частковому безробіттю;

- матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

- матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебуває на його утриманні.

48. Зміст і принципи фінансового планування на підприємстві

Фінансове планування — це особлива сфера економічної діяльності держави, господарських суб'єктів і окремих громадян з обгрунтування ефективності управлінських рішень із питань господарської діяльності в напрямі їх фінансового забезпечення, оптимізації передбачуваних витрат і одержання високих фінансових результатів. Також ФП – це науково обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямків використання фін рес в еко держави з метою забезпечення стабільного еко і соц розвитку. Основними функціями ФП є: 1.відображення основних напрямків фін політики; 2.встановлення кількісних і якісних параметрів суспільного вир-ва на плановий період; 3.вибір раціональних шляхів фін забезпечення на основі наявних ресурсів; 4.здійснення необхідного рівня перерозподілу фін рес для підвищення сусп добробуту. Принципи фінансового планування — це основа успішного його застосування. До їх числа належать: - принцип комплексного підходу до основних параметрів економічного й соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з наявними фінансовими можливостями; - принцип оптимального використання фінансових ресурсів із метою першочергового забезпечення фінансовими ресурсами пріоритетних напрямків розвитку економіки й соціальної сфери; - принцип раціонального визначення джерел одержання фінансових ресурсів і їхнього розподілу через ланки фінансової системи, тобто через сферу державних фінансів, підприємницьких структур, страхових і резервних фондів та фінансового ринку; - принцип єдності у використанні фінансових показників, здійсненні фінансових розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямків розвитку. - принцип наукового обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків. Виконувати покладені на нього завдання ФП зможе тільки тоді, коли воно базуватиметься на наукових методах. Методика ФП – це сукупність правил, якими необхідно керуватися при вирішенні окремих питань ФП. Методи ФП : 1) балансовий 2) нормативний (закладаються певні обмеження на викор-ня ресурсів) 3) ек.-матем.моделювання 4) метод експертних оцінок.

За умов переходу до ринку зростає роль ФП на рівні окремих госп суб'’ктів, оскільки діяльність підприємств пов’язана зпевним еко ризиком. Головним призначенням ФП на цьому рівні є розрахунки потреб у фін рес, обсягу і напрямків їх використання, визначення еф-сті кожної фін операції.

Усю сукупність фінансових планів, залежно від періоду їхньої дії, можна поділити на оперативні, поточні й перспективні фінансові плани. Оперативні складаються термінвм до одного року, тобто на місяць, квартал. Поточні діють протягом одного року. Перспективні складаються більш як на один рік. На макрорівні виділяють – план дох та видатків населення, платіжний та валютний баланси; на мікрорівні – бізнес – план, платіжний календар та фін. план.

Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи:

• Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.

• Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться планові фінансові показники.

• Розробка проекту фінансового плану.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні Доходів та витрат.

Поточний фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах, оскільки протягом року потреба в грошових коштах значно змінюється і може статися брак або надлишок фінансових ресурсів.

Розбивка річного фінансового плану на більш короткі проміжки часу дає змогу відстежувати виникнення вхідних і вихідних грошових потоків, визначити потребу в залученні коштів.

Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної його частин.

За допомогою такої форми плану підприємство може перевірити реальність джерел надходження грошових коштів і обґрунтованість їхнього витрачання за видами діяльності.

49. Зміст та основні принципи організації фінансів підприємницьких структур

Фінанси підприємницьких структур — це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються й використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки. Організація та функціонування фінансів підприємницьких структур ґрунтується на відповідних принципах. До них належать: комерційний розрахунок, господарська та фінансова незалежність, фінансова відповідальність, матеріальна зацікавленість. Комерційний розрахунок потребує покриття усіх витрат за рахунок власних доходів і одержання прибутку. При банкрутстві підприємства держава не несе відповідальності за зобов'язаннями "підприємства.

Господарська та фінансова незалежність гарантується законодавством України. держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, однакові права і створює однакові можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.Держава гарантує недоторканність майна І забезпечує захист права власності підприємця.

Фінанси підприємств - це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів. Об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами. Фінанси підприємств виражають свою суть через такі функції:- формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;- розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;- контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення. До найважливіших завдань фінансів підприємств належить забезпечення стабільності економіки та суспільного життя в країні. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту як на рівні підприємств, так і на загальнодержавному рівні. На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди. Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансованості в економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для споживання та нагромадження. Забезпечення такої збалансованості впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу та інше. Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів підприємств є: -різноманітністьформ власності; - свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень; - вільне ринкове ціноутворення та конкуренція; - самофінансування підприємництва; - правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності; - обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

Стан фінансів підприємств здійснює вплив на загальнодержавних та регіональних грошових фондів фінансовими ресурсами: якщо стійкий фінансовий стан підприємств, то й загальнодержавні грошові фонди є більш забезпеченими.

Фінанси підприємств виконують три функції: забезпечуючу; розподільчу; контрольну.

Забезпечуюча функція фінансів підприємств передбачає, що підприємство повинно бути забезпечене в оптимальному розмірі необхідними грошовими засобами із дотриманням дуже важливого принципу: всі витрати повинні бути покриті власними доходами. Розподільча функція фінансів тісно пов’язана із забезпечуючою. Виручка від реалізації продукції, розподіляється: одна частина спрямовується на покриття затрат підприємства, інша її частина представляє собою прибуток. Прибуток, в свою чергу розподіляється між бюджетом і підприємством.Контрольна функція фінансів підприємств пов’язана із застосуванням різного роду стимулів і санкцій, а також відповідних показників (напр.., забезпеченість грошовими засобами, рівень дебіторської й кредиторської заборгованості тощо).

Сфера фінансових відносин підприємств включає в себе відносини:

між підприємством і його засновниками (власниками) з приводу формування статутного капіталу;

між підприємством та державою в межах законодавства про оподаткування, соціальне страхування тощо;

між підприємством і банками з приводу одержання і повернення кредитів, а також сплати відсотків на користування ними;

між підприємством та його постачальниками й покупцями з приводу виконання господарських договорів і зобов’язань;

всередині підприємства з приводу розподілу прибутку, що залишився в його розпорядженні після сплати податків і обов’язкових платежів;

між підприємством і його працівниками з приводу створення фонду оплати праці тощо.

Важливою складовою майна підприємства є фінансові ресурси – акумульовані підприємством грошові кошти з різних джерел, які надходять в господарський обіг і призначені для покриття його потреб.

Фінансові ресурси підприємств поділяють на:

сформовані за рахунок власних та прирівняних до них коштів (прибуток від основної діяльності, фінансових операцій, інших видів діяльності; амортизаційні відрахування; виручка від реалізації зайвих товарно-матеріальних цінностей тощо);

мобілізовані на фінансовому ринку (кошти від випуску цінних паперів, кредити банківських установ тощо);

отримані в порядку перерозподілу (бюджетне фінансування, отримання страхових відшкодувань тощо)

51. Економічна суть податків, їх ознаки, функції та класифікація

Податок – це обов’язковий платіж з фізичних і юридичних осіб, який сплачується до державного чи місцевого бюджету. Ознаками податку є: обов’язковий платіж, регулярність, не мають цільового призначення, навідміну від внесків на соціальне страхування, податки є безеквівалентними, тобто сума сплачених податків не дорівнює сумі отриманих благ, плата за використання природних ресурсів здійснюється за використання лісових, водних та земельних ресурсів, більшість податків не мають об’єкта стягнення, податки закріплюються на законодавчій основі, через податки здійснюється перерозподіл ВВП, податки відбивають відносини між державою в особі податкової системи та платниками податків. Податки виконують такі основні функції: фіскальну; розподільчу;регулюючу.

Фіскальна функція – основна функція, характерна для податкових систем всіх держав. З її допомогою формуються державні грошові фонди і створюються матеріальні умови для функціонування держави. Фіскальна функція податків, за допомогою якої відбувається одержавлення частини національного доходу в грошовій формі створює передумови для втручання держави в економіку. Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу.Регулююча функція означає, що податки як активний учасник перерозподільчих процесів здійснює серйозний вплив на відтворення, стимулюючи або стримуючи його темпи, посилюючи або послаблюючи накопичення капіталу, розширюючи або зменшуючи платоспроможний попит населення. Регулююча функція спрямована в першу чергу на досягнення через податкові механізми тих чи інших завдань податкової політики держави. Стимулююча підфункція спрямована на підтримку розвитку тих чи інших економічних процесів. Вона реалізуються через систему пільг і звільнень.Дестимулююча підфункція, навпаки, спрямована на встановлення через податковий прес перепон для розвитку яких-небудь економічних процесів (наприклад, через реалізацію державою своєї протекціоністської економічної політики).Відтворювальна підфункція призначена для акумулювання засобів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю під функцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду тощо.

Кожен податок має наступні елементи: суб’єкт, об’єкт або податкова база, джерело, одинця обкладання, податкова ставка, податкові пільги.Суб’єкт податку або платник податку – фізична або юридична особа, на яку законом покладено зобов’язання сплачувати податок.Об’єкт податку – предмет, який підлягає обкладенню податком (доход, майно, вартість товарів тощо).Джерело податку – доход суб’єкта (заробітна плата, прибуток, відсотки тощо), з якого сплачується податок.Одиниця обкладання – одиниця виміру об’єкта ( по прибутковому податку – грошова одиниця, по земельному – гектар тощо).

Податкова ставка представляє собою величину податку на одинцю обкладання. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок – універсальний та диференційований. Ун.підхід передбачає запровадження єдиної для всіх платників податків ставки, диф. – декількох. Податкові пільги – повне або часткове звільнення від податків суб’єкта у відповідності з діючим законодавством. Найбільш важливою податковою пільгою є неоподатковуваний мінімум.

Відсоткові податкові ставки: пропорційна, прогресивна, регресивна. Податкові забов’язання – це сума податку, що підлягає сплаті до бюджету, податковий кредит – це сума на яку можна зменшити податкове забов’язання. Податкова квота – це частка податків у доходах платника. Податковий період – це термін, за який визначається сума податку. Строк сплати – дата, до якої податок повинен бути внесений до бюджету. База оподаткування – договірна, контрольна вартість товару, джерело – з чого сплачується податок. Класифікація податків: 1. за суб’єктами (тільки юридичні особи, тільки фізичні особи) 2. за об’єктом (майно, доходи, споживання), 3. за формою оподаткування (прямі, непрямі) 4. за рівнем влади (загальнодержавні, місцеві) 5. за системою оподаткування (звичайні, спрощені) 6. за формою обкладання (обкладні, розкладні) 7. за формою сплати (грошова, речова.)

П, які надходять до держ бюджету, називаються державними. Вони встановлюються законами держави або декретами уряду. Місцеві органи влади мають повні права щодо обкладання місцевими П–ми та зборами, які теж встановлюються законами держ. За способом стягнення П поділяються на розкладні (спочатку встановлюється в повній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за тер-ми одиницями, а на нижному рівні-між платниками) та складні (передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру П для кожного платника окремо).

53. Види фінансового планування на підприємстві

Фінансове планування – діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання.

Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси, а результатом - різні види фінансових планів і прогнозів.

Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від планування, прог-нозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:

прогноз звіту про прибутки та збитки;

прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків);

прогноз балансу активів та пасивів підприємства.

Фінансове планування -- це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Фінансове планування втілює встановлені цілі у форму конкретних фінансових показників і забезпечує фінансовими ресурсами закладені в виробничому плані економічні пропорції розвитку.

Значення фінансового планування полягає в тому, що воно дає можливість визначити життєздатність проекту підприємства за умов конкуренції і є інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями;

визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;

виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Перспективне (стратегічне) фінансове планування:

Форми розроблювальних фінансових планів: прогноз звіту про прибутки й збитки; прогноз руху грошових коштів; прогноз бухгалтерського балансу.

Період планування: 1 - 3 року

Поточне фінансове планування

Форми розроблювальних фінансових планів: план доходів і видатків по операційній діяльності; план доходів і видатків по інвестиційній діяльності; план вступу й витрати коштів; балансовий план.

Період планування: 1 рік

Оперативне фінансове планування

Форми розроблювальних фінансових планів: платіжний календар, касовий план.

Період планування: Декада, квартал, місяць

Фінансове планування можна класифікувати за різними ознаками. 1. За терміном: а) довгострокове або стратегічне планування (понад рік); б) поточне або середньострокове планування (до року); в) оперативне, або короткострокове планування (до місяця). 2. За напрямком грошових потоків: а) планування вхідних грошових потоків (доходів); б) планування вихідних грошових потоків (видатків); в) планування прибутку. 3. За ресурсами, які плануються: а) фінансове планування основного капіталу; б) фінансове планування оборотного капіталу; в) фінансове планування людського капіталу. 4. За видами діяльності: а) фінансовий план реалізації продукції; б) фінансовий план виробничої діяльності; в) фінансовий план формування ресурсів на під- приємстві; г) фінансовий план санації; д) фінансовий план інвестиційної діяльності тощо. 5. За видами господарств1: а) фінансове планування сім’ї; б) фінансове планування підприємства; в) фінансове планування країни. Всі види фінансових планів тісно пов’язані між собою і складають систему фінансового планування.

54. Зміст та основні принципи організації фінансів підприємницьких структур різних форм. Власності.

Фінанси підприємств – це грошові відносини, які виникають в результаті руху грошей, і виникаючих на цій основі грошових потоків, що пов’язані з функціонуванням створюваних на підприємствах грошових фондів.

Фінанси підприємств – це грошові відносини, а саме та їх частина, в які підприємство вступає для забезпечення своєї життєдіяльності.

Принципи функціонування фінансів підприємств єдині для всіх видів і форм підприємницьких структур. Проте в організації фінансів, структурі джерел фінансових ресурсів, розподілі й використанні одержаного прибутку, взаєморозрахунків з бюджетом є певні відмінності. Ці відмінності пов’язані з формою власності, видом діяльності, технологічними особливостями процесу виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг.  Залежно від форми власності підприємства поділяються на державні та недержавної форми власності. Останні, в свою чергу, поділяються на орендні, акціонерні, кооперативні, спільні, індивідуальні та інші. Особливості функціонування фінансів тут пов’язані насамперед із джерелами формування й використання фінансових ресурсів. На підприємствах державної форми власності при їх створенні використовуються бюджетні кошти. Держава є власником цих ресурсів і лише тимчасово передає право володіння і розпорядження ними керівництву підприємства, з яким укладається відповідний контракт. Державні підприємства як джерело фінансових ресурсів можуть використовувати банківський кредит, державні дотації тощо. Прибуток, одержаний в результаті господарської діяльності, є власністю держави й використовується відповідно до чинного законодавства. Прибуток, що залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України. Сума прибутку, що належить членові трудового колективу, утворює його вклад. На суму вкладу членові трудового колективу, за його бажанням, може бути видано акції. Держава може застосовувати й інші форми регулювання діяльності підприємств державної та комунальної власності. Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується більшою можливістю щодо формування та використання фінансових ресурсів. Вони можуть залучати кошти засновників підприємства за допомогою випуску акцій, як пайові внески, спонсорські кошти, фінансові допомоги як держави, так і недержаних фінансових інститутів. Результати господарської діяльності, тобто сума одержаного прибутку, є власністю акціонерів або засновників підприємства. Після сплати податків прибуток використовується відповідно до рішень власників підприємства.

55. Напрями реформування податкової системи України.

Податкова система – це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов`язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також принципи і методи їх стягнення.

Метою податкової реформи є приведення податкової системи у відповідність з пріоритетами державної політики соціально-економічного розвитку, сприяння сталому економічному зростанню шляхом лібералізації податкової системи на основі виваженої інвестиційно-інноваційної політики, забезпечення достатнього обсягу сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів на основі проведення збалансованої бюджетної політики, встановлення ліберального відношення до платників, які сумлінно виконують свої податкові зобов'язання, і посилення відповідальності за несплату податків. Стратегічними цілями податкової реформи є: підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу; легалізація тіньового сектору; активізація інвестиційних процесів в економіці; простота та зрозумілість податкових норм для суб'єктів господарювання; скорочення витрат платників на нарахування і сплату податків та держави на їх адміністрування; адаптація податкового законодавства України до законодавства ЄС; забезпечення умов для добровільного виконання вимог податкового законодавства платниками податків; запровадження інформаційно-аналітичної системи державної податкової служби в національному масштабі; автоматизація процесів оподаткування із застосуванням сучасних технологій. Основними завданнями податкової реформи є: удосконалення інституційного середовища оподаткування, сприятливого для реалізації принципу рівності всіх платників перед законом, відповідального ставлення платників до виконання своїх податкових зобов'язань. Установлення чітких правил регулювання взаємних зобов'язань держави і платників податків, дієвого контролю за їх дотриманням; підвищення регулюючого потенціалу системи оподаткування на основі запровадження інноваційно-інвестиційних преференцій; підвищення фіскальної ефективності податків за рахунок розширення податкової бази, покращення адміністрування, зменшення масштабів ухилення від сплати податків, формування доходів бюджетів усіх рівнів на основі проведення збалансованої бюджетної політики на середньострокову перспективу; поетапне зниження податкового навантаження на платників; стимулювання зміцнення позицій вітчизняного бізнесу в конкурентній боротьбі за рахунок зменшення частки податків у витратах; зближення податкового та бухгалтерського обліку; гармонізація податкового, валютного, митно-тарифного, зовнішньоекономічного та цивільного законодавства; зменшення кількості контролюючих органів з одночасним створенням єдиних правил контролю за нарахуванням та сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); забезпечення проведення заходів щодо легалізації доходів та майна, одержаних з порушенням податкового законодавства. Пріоритети реформування податкової системи Україна згідно із статтею 1 Конституції України є соціальною, правовою державою. Отже, її податкова система повинна відповідати вимогам щодо рівня фінансування суспільних благ із визначенням відповідно до цього рівня перерозподілу ВВП, який забезпечить формування фінансових ресурсів, достатніх для виконання конституційно закріплених функцій держави та гарантії громадянам достатнього життєвого рівня. Реформування податкової системи проводитиметься синхронно з упорядкуванням та оптимізацією системи державних видатків і вирішенням таких питань: підвищення вартості робочої сили шляхом проведення реформи оплати праці та економічно обґрунтованого розширення пакета соціальних послуг і гарантій працюючому населенню; наближення розміру мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму для працездатних осіб; запровадження мінімальної погодинної заробітної плати, здійснення оплати праці працівників бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки виходячи з тарифу I розряду на рівні законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати; розроблення та запровадження у повному обсязі державних мінімальних соціальних стандартів; перехід від системи соціального захисту, що ґрунтується на наданні пільг, до політики підвищення доходів та надання державної допомоги соціально вразливим верствам населення залежно від їх матеріального стану; забезпечення ефективності системи надання медичних послуг шляхом впровадження в практику страхової медицини із залученням фінансової підтримки держави; підтримка проведення структурних реформ в економіці; надання необхідного адаптаційного періоду для переходу до ринкових умов діяльності дотаційних галузей виробничої сфери, зокрема вугільної промисловості, сільського господарства; забезпечення державної підтримки реалізації інноваційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності; переорієнтація напрямів використання коштів державного бюджету, спрямованих на розвиток соціальної та транспортної інфраструктури, а також виконання програм енергозбереження та охорони довкілля; проведення реформ у бюджетній сфері, спрямованих на зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування та вдосконалення міжбюджетних відносин. При цьому слід зазначити, що існує ряд бюджетних обмежень для проведення податкової реформи, які зумовлюють її еволюційний характер. Реформування податкової системи потребує спрямування податкового навантаження із сфери виробництва на сферу споживання, а також на ресурсні та екологічні платежі, у зв'язку з чим необхідно насамперед зменшити податкове навантаження на прибуток підприємств та фонд оплати праці, реформувати акцизний збір, ресурсні та рентні платежі, плату за забруднення навколишнього природного середовища. III. Принципи реформування податкової системи Реформування податкової системи проводитиметься за такими принципами: добровільність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); рівність, недопущення будь-яких проявів дискримінації платників податків - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні прав та обов'язків щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів); стабільність, забезпечення незмінності переліків податків, зборів (обов'язкових платежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року; стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційно-інноваційної активності; справедливість - забезпечення підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованих соціальних пільг та привілеїв. IV. Напрями реформування податкової системи України Реформування податкової системи проводитиметься за такими напрямами: 1. Створення умов для формування сприятливого інституційного середовища оподаткування шляхом: 1) забезпечення детальної законодавчої регламентації всіх аспектів податкових правовідносин з метою запобігання вирішенню спірних питань на розсуд контролюючих органів; 2) забезпечення визначення остаточного переліку прав, обов'язків і відповідальності як платників, так і контролюючих органів з метою рівного розподілу функцій та прав сторін; 3) формування податкових правовідносин між суб'єктами господарської діяльності і державою на засадах забезпечення рівних умов господарювання для суб'єктів різних форм власності, організаційно-правових форм і видів економічної діяльності. 2. Удосконалення структури системи оподаткування шляхом: 1) скасування неефективних (затратних) податків і зборів; 2) запровадження податку на нерухоме майно; 3) поширення рентних платежів на видобуток нафти, газу та інших корисних копалин; 4) спрямування податкового навантаження з прямих на непрямі податки та ресурсні платежі; 5) поступового зменшення частки податку на прибуток підприємств і збільшення частки податку з доходів фізичних осіб у структурі податкових надходжень; 6) збільшення частки місцевих податків і зборів у структурі доходів місцевих бюджетів.

56. Перспективи та напрямки реформування пенсійної системи в Україні

Актуальним завданням сучасного етапу соціально-економічних перетворень у нашій державі є

радикальне реформування пенсійної системи, що має важливе значення для забезпечення

сталого розвитку України, подолання наслідків фінансової-економічної кризи, підвищення

рівня соціального забезпечення пенсіонерів. Незважаючи на те, що до сьогодні було здійснено

низку важливих для подальшого розвитку пенсійної системи перетворень, започаткована

пенсійна реформа далеко не завершена.

Отже, зростає потреба в бюджетних дотаціях. У той же

час переважна більшість сучасних пенсіонерів отримують низькі пенсії. Зокрема, 55%

пенсіонерів отримують пенсії не вище 800 грн., а їхня частка в загальній сумі видатків на

виплату пенсій становила лише 38 %. Натомість 12% пенсіонерів із найвищими пенсіями

(понад 1500 грн.) отримують 28% загального обсягу місячних видатків на виплату пенсій.

Фахівці зазначають, що існують і інші можливості оздоровлення української пенсійної системи:

обмежити пільгові внески, оподаткувати або обмежити розмір спеціальних пенсій, обмежити

більш ранній вихід на пенсію.

необхідність

Ліквідувати диспропорції в пенсійному забезпеченні: розмір пенсії для всіх пенсіонерів повинен

залежати не від статусу особи, не від закону, за яким їй була призначена пенсія, а від розміру

його заробітку та тривалості сплати страхових внесків, тобто важливим є зміцнення страхового

принципу пенсійної системи.

У світлі реформування пенсійної системи необхідною є і низка заходів для удосконалення та

спрощення механізму функціонування та забезпечення зрозумілості пенсійної системи для

громадян та роботодавців.

Серед заходів з удосконалення пенсійної системи України варто звернути увагу і на

необхідність формування надійного недержавного пенсійного забезпечення.

На думку фахівців, існуючих темпів розвитку системи недержавного пенсійного страхування

недостатньо, щоб забезпечити громадян додатковими коштами після виходу на пенсію. Основними причинами повільного розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення

називаються такі, як низький рівень доходності пенсійних активів; законодавча

неврегульованість окремих питань діяльності ринку недержавного пенсійного забезпечення;

низький рівень довіри населення до недержавного пенсійного забезпечення, банківської

системи; недостатня зацікавленість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних

програм; низький фінансовий рівень можливості громадян для участі у системі недержавного

пенсійного забезпечення. Крім того, досить актуальним для формування ефективної, надійної

системи недержавного пенсійного забезпечення є приведення програм добровільного

пенсійного страхування, виконання яких регулюється окремими законодавчими актами,

відповідно до вимог Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”

У світлі формування ефективної недержавної пенсійної системи вкрай важливим є

забезпечення розробки та виконання обов’язкових професійних пенсійних програм для

окремих категорій осіб, зайнятих на роботах з особливо шкідливими та особливо важкими

умовами праці, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за

вислугу років, з одночасним здійсненням заходів із створення роботодавцем безпечних для

здоров’я робочих місць. Достроковий вихід на пенсію, скорочення періоду сплати страхових

внесків є великим тягарем для солідарної пенсійної системи.

Існуюча в Україні пенсійна система, яка значною мірою ґрунтується на принципах (засадах),

успадкованих з радянських часів, не дивлячись на неодноразові спроби реформування, є в

цілому неефективною як у суто економічному аспекті (лягає непомірним тягарем на державний

бюджет України), так і з погляду соціальної справедливості (недодержання страхових

принципів – наявність значних пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників

при однаковому розмірі відрахувань; низький рівень пенсій більшості пенсіонерів). Ключовими

напрямками реформування пенсійної системи України є суттєве вдосконалення солідарної

системи, розширення участі населення та підвищення ефективності діяльності недержавних

пенсійних фондів, негайне запровадження накопичувальної пенсійної системи з урахуванням

досвіду розвинутих держав світу. Важливим є також поступове підвищення пенсійного віку (в

першу чергу – для жінок), яке має здійснюватися одночасно з комплексом інших заходів у

соціально-економічній та правовій сферах, зокрема, підвищенням рівня життя та скороченням

„тіньової зайнятості”.

Для створення універсальної законодавчої бази подальшого реформування пенсійної системи

слід скасувати практику регулювання умов пенсійного забезпечення деяких категорій громадян

окремими законодавчими актами, що дозволить у майбутньому ухвалити єдиний акт у цій

сфері – Пенсійний кодекс України. Однією з нагальних складових частин пенсійної реформи є

введення другого рівня пенсійної системи, оскільки внаслідок демографічних тенденцій

солідарна пенсійна система нездатна забезпечувати існуючий рівень заміщення пенсіями

втраченого заробітку та оптимальну диференціацію пенсій.

Реформування пенсійного законодавства має також включати справедливий механізм

зростання пенсійних виплат, створення прозорої пенсійної системи, а також підвищення

індивідуальної зацікавленості громадян у сплаті страхових внесків, зокрема, у

накопичувальному пенсійному забезпеченні.

в 2004 розпочато впровадження пенсійної реформи, сутність якої полягає в переході до трирівневої пенсійної системи:

• Перший рівень — це солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, в якій усі кошти, що перераховуються підприємствами та застрахованими особами до Пенсійного фонду України, одразу ж виплачуються нинішнім пенсіонерам.

• Другий рівень — накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Передбачається, що вона буде введена в дію у 2012 році. Частина обов'язкових пенсійних відрахувань (до 7% від заробітної плати працівника) буде спрямована на персональні рахунки громадян. Ці кошти будуть інвестуватися в українську економіку, а інвестиційний дохід збільшуватиме розмір майбутніх пенсійних виплат.

• Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення. В цій системі можуть брати участь добровільно як фізичні особи, так і юридичні особи-роботодавці.

Введення третього рівня дозволяє:

• збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки одержанню інвестиційного доходу;

• посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, і таким чином, посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків;

• успадковувати кошти, які обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку, спадкоємцями власника такого рахунку;

• створити могутнє джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки.

59. Правові і організаційні форми бюджетної системи

Бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетна система - це взаємопов´язаний комплекс політичних юридичних,  соціальних й економічних відносин,  що забезпечує функціонування усіх його ланок   з виконання завдань, визначених бюджетною політикою держави.

Організація функціонування бюджетної системи включає зведе­ний (консолідований) бюджет, законодавчу і нормативну базу, органи управління та систему регулювання міжбюджетних відносин.

За організаційною формою бюджетні системи мало відрізняються між собою, здебільшого їх є два типи: бюджетні системи унітарних держав та бюджетні системи федеральних держав. В унітарних державах бюджетна система дворівнева: державний бюджет і місцеві бюджети. У федеральних державних утвореннях бюджетна система здебільшого трирівнева, а інколи і чотирирівнева.

Так, організаційними формами функціонування бюджетних відносин є конкретні види бюджетів (державний бюджет, бюджет Автономної Республіки (АР) Крим і місцеві бюджети). Втілюючи внутрішньо-бюджетні відносини в зазначених формах, держава організовує бюджетні взаємовідносини по централізації бюджетних ресурсів в розпорядження органів влади, які наділені правом представляти інтереси держави і від її імені здійснювати певні функції.

За допомогою організаційних форм держава "вибудовує" внутрішньобюджетні відносини стосовно форм державного і адміністративно-територіального устрою. Сформовані бюджетні взаємовідносини одержують матеріально-речове втілення у відповідних фондах грошових коштів, створюваних у розпорядженні органів державної структури. Впливаючи на процеси формоутворення бюджетних відносин (шляхом зміни принципів, методів, способів формування доходів і видатків, їх регулювання і т. п.), держава коректує встановлені бюджетні взаємовідносини, регулює канали проходження бюджетних потоків, уточнює пропорції розподілу централізованих ресурсів і забезпечує управління внутрішньобюджетними відносинами, а через бюджетні відносини - економічними процесами.

Провідне місце в Особливій частині фінансового права посідає бюджетне право, яке входить до неї як підгалузь і складається з двох великих правових інститутів - бюджетного устрою та бюджетного процесу. Особлива частина містить такі правові інститути: доходи бюджетної системи (податкові та неподаткові); видатки бюджетної системи та цільових фондів; державний кредит; державне обов'язкове страхування (майнове та особисте); грошово-кредитна система. Ці інститути мають свої особливості, складаються з правових норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у межах галузі права, але об'єднуються в одну систему через єдиний предмет та методи фінансово-правового регулювання. Безперечно, ці правові інститути містять правові норми, що регулюють фінансову діяльність держави.

принцип єдності забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдиним рахунком доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу тощо

60. Соціальне страхування в Україні та перспективи його розвитку на сучасному етапі.

Для цілей соціального страхування громадян України створено Фонд соціального страхування. До нього спрямовується частка коштів від внесків на державне соціальне страхування підприємств, установ, організацій і кооперативів, розташованих на території країни, незалежно від їхнього відомчого підпорядкування, форм власності та господарювання, а також громадян, які працюють на умовах оренди, найму чи займаються індивідуальною трудовою діяльністю. Зазначений фонд є самостійною фінансово-банківською системою і перебуває у віданні профспілок України. Кошти фонду не підлягають оподаткуванню, грошовим, митним зборам і не входять до складу державного бюджету України.

Усі організації України, в яких працюючі підлягають державному соціальному страхуванню, а також особи, що наймають окремих громадян за трудовими договорами, відповідно до чинного законодавства зобов'язані сплачувати страхові внески. За рахунок коштів Фонду соціального страхування здійснюються витрати на такі цілі:виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітності й при пологах, при народженні дитини, на поховання;організацію санаторно-курортного лікування та відпочинку трудящих, їхніх дітей, ветеранів та інвалідів.Кошти фонду можуть витрачатися страхувальниками лише згідно з їхнім цільовим призначенням у встановленому порядку.

Соціальне страхування — гарантована державою система заходів щодо забезпечення гро­мадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та ди­тинства, а також з охорони здоров'я членів суспіль­ства в умовах безплатної медицини.

Необхідність соціального страхування зумовле­на такими причинами:

— наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обста­вини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтри­мувати своє життя;

— наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості реалізувати цю дієздатність.

Соціальне страхування покликане виконувати такі функції:

— формування грошових фондів, з яких покрива­ються затрати, пов'язані з утриманням непрацездат­них та осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі в трудовому процесі;

— забезпечення певною мірою чисельності та структури трудових ресурсів;

— скорочення розриву в рівнях матеріального за­безпечення працюючих та непрацюючих громадян;

— сприяння вирівнюванню життєвого рівня різ­них соціальних груп населення, не залучених до тру­дового процесу.

Активний розвиток в Україні засад ринкової економіки означає, що держава не буде (і не може) брати на себе повне забезпечення своїх громадян всім необхідним. Тому страхування у найближчій перспективі стане необхідністю для кожної людини. Щоб переконатися в цьому, достатньо звернутися до досвіду економічно розвинених країн, у яких страхування займає чільне місце і громадяни в них, як правило, самостійно приймають рішення відносно особистого забезпечення майбутнього. У цих країнах людина не може існувати без повноцінного страхового захисту, і, навчена життєвим досвідом, вона страхує все: здоров’я, життя, майно, працездатність тощо.

Звичайно, з часом так буде і у нас. Страхування, як галузь фінансових послуг в Україні розширюється. Інвестори зараз активно вкладають гроші у страховий ринок, який бурхливо розвивається. 

Досвід країн, що пережили досить важкий економічний стан, аналогічний тому, в якому сьогодні опинилася Україна, свідчить про те, що суспільство може вирішити цілу низку економічних, соціальних та політичних проблем за допомогою особистого страхування.

Розвиток страхового ринку і використання його в інтересах сталого розвитку національної економіки в умовах її інтеграції у світове економічне співтовариство та посилення процесів глобалізації є важливим компонентом національної безпеки.

У сучасних умовах соціальне страхування в економіці України поступово набуває більшого значення. Воно стає важливим елементом процесу економічного розвитку і зростання, ґрунтується на економічній діяльності суспільства, підвищує його добробут, створює умови для соціального прогресу.

На жаль, на сьогоднішній день система соціального страхування в Україні має наступні проблеми:

a)     чинне законодавство, що регламентує функціонування страхового ринку, не є логічно завершеним;

b)    немає чіткого бачення стратегічного розвитку вітчизняного ринку соціального страхування в цілому та його окремих складових;

c)    проблеми кадрового, технічного, інформаційного забезпечення тощо.

Їх вирішення дозволить не лише поліпшити соціальну політику України, а й зміцнить економіку держави, вивільнить додаткові бюджетні кошти, запобігатиме «тінізації» економіки, дозволить більш ефективно перерозподіляти грошові ресурси, за рахунок зниження навантаження на бюджет країни тощо.

Для вдосконалення системи соціального страхування в Україні необхідно:

a)   вдосконалити систему правового забезпечення розвитку ринку соціального страхування та держав­ного регулювання і нагляду за діяльністю його учасників;

b)  впровадити стимулюючу податкову політику на підприємствах;

c)  створити економічну основу забезпечення відшкодування основних фінансових ризиків, що вимагає встановлення обґрунтованого розміру тарифів страхових внесків, поступового перетворення страхових фондів у фінансово-кредитні страхові компанії;

d)  створити сприятливі умови для розвитку добровільного страхування, в тому числі на комерційних засадах тощо.

61. Становлення та розвиток податкової системи України

Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведеться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, що визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності.

Податкова система – це сукупність встановлених в країні податків та механізм їх стягування.

Формування власної податкової системи в Україні розпочалося відразу ж після проголошення незалежності. Наприкінці 1991 р. серед першочергових, поряд із законами про бюджетну систему, про банки і банківську діяльність, було ухвалено Закон «Про систему оподаткування». Надалі в нього вносилися зміни і доповнення, у результаті чого він ухвалювався в новій редакції в 1994 р. і 1997 р. Нині, як зазначалося, розглядається проект Податкового кодексу, у котрому також визначено склад податкової системи. З метою порівняльного аналізу систематизуємо ці законодавчі акти — табл. 19 (курсивом виділені зміни у термінології визначення окремих податків і платежів).

Детальний порівняльний аналіз поданого складу податкової системи дає підстави для виділення трьох основних етапів її розвитку:

перший етап — формування власної податкової системи;

другий етап — приведення складу податкової системи у відповідність до умов ринкових відносин;

третій етап — удосконалення податкової системи в умовах перехідної економіки.

Формування власної податкової системи, що було зафіксовано в першій редакції Закону «Про систему оподаткування», відбувалося в дуже стислі строки. Тому ухвалений наприкінці 1991 р. закон фактично продублював чинний раніше в СРСР «Закон про податки з підприємств, об’єднань, організацій», котрий майже зразу був відкоригований. У зв’язку з уведенням із 1992 р. податку на додану вартість з податкової системи випали податок з обороту, податок на експорт і імпорт. Податок на прибуток іноземних юридичних осіб також окремо не справ­лявся, оскільки був установлений єдиний для всіх підприємств податок на прибуток. Відразу був скасований і податок на фонд оплати праці колгоспників, тому що колгоспники стали звичайними платниками податків (цей податок відбивав ідеологію колективізму, у тому числі у сплаті податків, у зв’язку з чим колгоспники прибутковий податок із населення не сплачували — за них це робив колгосп). У першій редакції Закону була передбачена можливість установлення місцевих податків, але тільки в 1993 р. був ухвалений відповідний закон про місцеві податки і збори.

Характеризуючи першу редакцію Закону про систему оподаткування, слід зазначити, що навряд чи доцільно давати глибоку оцінку його положень. Перед законом і не ставилося завдання створення відпрацьованої й ефективної податкової системи. Він повинен був стати і став відправною точкою у створенні власної податкової системи.

Ухвалена в 1994 р. друга редакція Закону, юридично закріпила зміни, що відбулися в 1992—1993 рр. у податковій системі, і стала початком другого етапу її розвитку. Склад податкової системи, відбитий у другій редакції закону, в цілому вже відповідав умовам ринкової економіки. Виняток становив податок на дохід (а не прибуток) підприємств. Процеси роздержавлення і приватизації тільки починалися. Державні підприємства до цього моменту вже мали права самостійно установлювати форми і розміри оплати праці, чим вони і користувалися, природно, у бік її зростання. У зв’язку з цим прибуток як об’єкт оподаткування істотно зменшувався або взагалі зникав.

Застосування податку на дохід у цей період мало і правову основу, точніше підприємства користувалися відсутністю такої основи. З одного боку, підприємства номінально перебували в державній власності. З іншого боку, реально були задекларовані права трудових колективів на цю власність. У зв’язку з цим юридично було дуже складно встановити, кому належить отриманий прибуток — державі чи трудовому колективу. У цих умовах найбільш прийнятним був саме податок на дохід.

Повернення до податку на прибуток було основною рисою третьої редакції Закону України «Про систему оподаткування», ухваленої в 1997 р. В ній спочатку «загубили» два платежі — внески у Фонд сприяння зайнятості населення і відрахування на дорожні роботи, що були пізніше відновлені.

Крім того, була допущена термінологічна неточність. Так, внески в цільові фонди були визначені як збори. Але збори — це платежі разового, випадкового характеру, що збираються за місцем учинення певних дій, тоді як внески мали характер постійних платежів, що здійснювались платниками у встановлені терміни.

Характерною рисою другого етапу розвитку податкової системи є поступове зниження податкового тягаря. Так, у 1994 р. була знижена ставка ПДВ із 28 до 20 %, а з 1997 р. щодо деяких товарів упроваджена нульова ставка. При переході від податку на дохід до податку на прибуток ставка оподаткування була знижена приблизно на третину. Поступово знижувалися ставки цільових податків аж до їх повного скасування (внески у Фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення, відрахування на дорожні роботи та ін.).

Нині починається третій етап — удосконалення податкової системи України. На підставі набутого досвіду реформування податків і з урахуванням відносно сформованої на ринковій основі системи економічних відносин розроблено проект «Податкового кодексу України». Основним завданням останнього є систематизація податкового законодавства, його уніфікація і спрощення методики розрахунку податків. Крім того, під час його розроблення враховувалося також завдання подальшого зниження рівня оподаткування.

Перелік податків істотно скорочений. Кількість місцевих податків передбачається скоротити з 16 до 9. При цьому один з них — єдиний збір, що стягується в пунктах пропуску через державний кордон, віднесений до загальнодержавного. Податок на землю передбачається об’єднати з податком на майно,. Включення в проект податкового кодексу рентних платежів не означає розширення системи оподаткування.

Проект Податкового кодексу передбачає зниження рівня оподаткування за основними податками: за податком на додану вартість — із 20 до 17—18 % зі збереженням для окремих товарів і операцій нульової ставки, за податком на прибуток — із 30 до 20—25 %, за податком на доходи фізичних осіб — з 40 до 20—25 %.. Все це дає підстави стверджувати, що податкове законодавство України розвивається у бік поступового зниження податкового тягаря. Це, у свою чергу, сприяє піднесенню економіки, оскільки, по-перше, у підприємств залишається більше ресурсів для фінансування свого розвитку і, по-друге, вони можуть більше залучати ресурсів через фінансовий ринок, куди будуть направлятися заощадження громадян. Особливо важливим має стати крок до зниження рівня прибуткового оподаткування громадян.

У цілому, підсумовуючи аналіз становлення і розвитку податкової системи в Україні, слід зазначити, що цей процес був досить складним, суперечливим і багато в чому спонтанним. Але загальний напрям цих процесів у цілому все ж був правильним — формування податкової системи і встановлення рівня оподаткування, характерного для ринкової економіки.

Проблеми ж у сфері оподаткування були пов’язані з труднощами перехідного періоду, що мали (і мають) об’єктивний характер. Водночас вони посилювалися суб’єктивними і досить часто непрофесійними діями влади.

62. Міжнародна фінансова політика та фінансова безпека

Фінансова політика – це специфічна сфера фіялбності органів законодавчої та виконавчої влади щодо управління фінансами, яка полягає у визначенні порядку створення та використання фондів грошових коштів. Ціллю фінансової політики є забезпечення фінансової безпеки держави та оптимальний розполіл ВВП. Є різні моделі перерозподілу ВВП: Європейська модель передбачає, що в бюджеті акумулюється 45-47% ВВП, Шведська (Скандинавська) до 60% ВВП (Високий рівень перерозподілу ВВП через бюджет свідчить про те, що держава бере на себе функції щодо соціального страхування і соціального захисту), Японсько-американська до 25% ВВП. Завданнями фінансової політики є: 1. вдосконалення бюджетного процесу, політики формування доходу бюджету, ефективне використання бюджетних коштів, вдосконалення міжбюджетних відносин та порядку розрахунку міжбюджетних трансфертів. 2. зміцнення доходної (фінансової) бази місцевих бюджетів, 3. вдосконалення боргавої політики уряду, механізму залучення та обслуговування державного внутрішнього та зовнішнього забов’язань уряду. 4. ефективне використання державної власності. 5. вдосконалення механізму фінансування інноваційної ті інвестиційної діяльності. 6. формування та затвердження реальних бюджетів, фондів соціального страхування, розвиток недержавного соціального страхування. 7. визначення та врахування основних засад грошово-кредитної політики. 8. розширення сфери розвитку фінансового ринку. 9. вдосконалення механізму оподаткування юридичних і фізичних осіб. 10. вдосконалення системи відносин з міжнародними інституціями. Фінансова політика відповідає за визначення приоритетів розвитку фінансової системи як в короткостроковому так і в довгостроковому періоді. Правову основу фін політ становить фін законодавство. ФП залежить від зовн і внутрішн факторів. Зовн: фактори залежності д-ви від ек взаємовідносин з ін д-вами щодо поставок сир-ни, матеріалів, експорт можливостей тощо. Внутр: форма власності на основні засоб вир, структура ек, соц склад насел, стабільність гр одиниці тощо. Принцип фін політ: 1)сприяння розв вир, підтримання підпр активності та підвищення рівня зайнятості насел.. Ін важливий напрямок ФП - мобілізація й використ фін ресурсів для забезпечення соц гарантій (освіта, культура, охорона здоров’я, держ управління; соц страх, допомога малозабезпеченим тощо), 2)пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації і використ фін ресурів на соц т інші заг потреби громадян, 3)створ такого фін механізму, який зумовлює раціональне використ природних ресрсів, заборону небезпечних для здоров’я технологій. Для цього д-ва з одного боку домагається покриття відшкодування за завдану шкоду й відновлення довкілля, з іншого- д-ва використ фін інструменти- штрафи, податки тощо =>забезпеч прав людини жити в ум здорового навкол сер-ща. Для оцінки успішності проведення ФП використ як правило 2 показники: рівень дефіциту бюджету та стабільність нац гр одиниці, але на ці показники впливає ще багато факторів.

Під фінансовою безпекою слід розуміти такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

Стан фінансової системи великою мірою залежить від гармонійного взаємозв'язку та розвитку всіх її складових. Щодо зовнішнього, то це, перш за все, фінансовий суверенітет країни, незалежність національної фінансової системи від впливу міжнародних фінансово-кредитних організацій і транснаціонального капіталу. Проте вести мову про абсолютну фінансову незалежність в умовах глобалізації некоректно.

Міжнародна фінансова безпека — комплекс міжнародних умов співіснування домовленостей та інституціональних структур, за яких кожній державі -—члену світової спільноти забезпечується можливість вільно обирати і здійснювати свою стратегію соціального, економічного і фінансового розвитку, не зазнаючи зовнішнього тиску і розраховуючи на невтручання, розуміння та взаємоприйнятну і взаємовигідну співпрацю з іншими державами. Важливу роль у вирішенні цієї проблеми відіграють партнерські угоди про вільний рух капіталів, товарів і послуг, врахування взаємних економічних інтересів, відмова від силового тиску, рівноправні відносини з менш розвинутими в економічному плані країнами. Тобто міжнародна фінансова безпека — такий стан світової економіки, за якого забезпечується взаємовигідне співробітництво держав у вирішенні національних та інтернаціональних (глобальних) проблем господарювання, вільний вибір і реалізація ними своєї стратегії соціально-економічного розвитку і участі в міжнародному поділі праці. Тому основним питанням міжнародної економічної безпеки на сьогодні є створення умов для співпраці держав у розв'язанні не лише їхніх національних, а й глобальних проблем людства.

У цьому контексті зростає актуальність проблеми забезпечення фінансової безпеки як однієї з найважливіших складових національної економічної безпеки кожної держави та проблеми, що, долаючи національні кордони, прогресуючими темпами стає глобальною.

63. Фінансові показники оцінки фінансового стану підприємств

Фінансовий стан підприємства – це сукупність економічних параметрів, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.Фінансовий стан підприємства характеризує забезпеченість власними оборотними коштами, оптимальне співвідношення запасів товарно-матеріальних цінностей з потребами виробництва, своєчасне проведення розрахункових операцій, платоспроможність.

Для оцінки фінансового стану підприємства найважливішими вважаються показники:

— платоспроможності і ліквідності - характеризують фінансові можливості підприємства щодо погашення заборгованості, покриття підприємством позичкових коштів;

— прибутковості — дають можливість порівняти отриманий прибуток з вкладеним капіталом, тобто міру ефективності авансованого у виробництво і реалізацію капіталу;

— ділової активності — характеризує кругообіг засобів підприємства;

— фінансової стійкості — характеризує співвідношення власних і залучених коштів.

Існує досить велика кількість показників, які характеризують фінансовий стан підприємства. Виділяють такі групи показників:

• оцінювання майнового стану підприємства;

• прибутковості;

• ліквідності та платоспроможності;

• фінансової стійкості та стабільності підприємства;

• рентабельності підприємства;

• ділової активності;

• акціонерного капіталу.

Однак систематичний аналіз фінансового стану підприємства не завжди має здійснюватись за всіма показниками. Необхідна кількість та види показників обираються залежно від конкретної мети аналізу.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

• дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

• дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

• об'єктивне оцінювання динаміки та стану ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості підприємства;

• оцінювання становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісне оцінювання його конкурентоспроможності;

• визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Показники оцінювання фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний з підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством.

А. Показники оцінки майнового стану

1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.

2. Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.

3. Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.

4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

5. Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.

Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності

1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Не можна ототожнювати поняття "оборотні кошти" та "власні оборотні кошти". Перший показник характеризує активи підприємства ( II та III розділи активу балансу). Другий - джерела коштів, тобто частину власного капіталу підприємства, яка розглядається як джерело покриття поточних активів.

2. Маневреність грошових коштів. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.

3. Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його - позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси).

Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типічною є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше від облікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника - 1. Однак ця оцінка також досить умовна.

5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника- 0,2.

6. Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника - 50%

7. Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким.

В. Показники оцінки фінансової стійкості

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства -- забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансове стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).

2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.

4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника - негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

65. Формування та використання коштів централізованих фондів

Централізовані фонди коштів – це кошти, що перебувають у розпорядженні:  1. держави як суб’єкта публічної влади; 2. органів місцевого самоврядування.

Централізовані фонди грошових коштів ( централізовані фінанси ) - це економічні грошові відносини, які пов'язані з формуванням та використанням фондів грошових коштів держави, що акумулюються в державній бюджетній системі та централізованих грошових фондах цільового призначення.

Централізовані спеціалізовані фонди — особлива ланка фінансової системи держави, яка має конкретне цільове призначення та визначену законодавством самостійність. Характерною ознакою централізованих фондів є чітко визначені джерела формування і напрями використання коштів і, відповідно, створення таких фондів визначається конкретними потребами держави, тому їх склад та [не]включення до бюджетів визначається законодавством.

Кошти, що надходять до цільових фондів, переважно спрямовуються на проведення соціальної політики держави: фінансування забезпечення зайнятості населення; державного страхування на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; виплату державних пенсій; соціальної захищеності інвалідів в Україні; забезпечення розвитку економічної інфраструктури тощо.

Основним призначенням державних цільових фондів є забезпечення соціального захисту населення шляхом виплат пенсій, субсидій, фінансування інфраструктури, природоохоронних заходів та сприяння розвиткові національного виробника шляхом розміщення мобілізованих до фондів ресурсів у національну економіку. Створення та діяльність цільових фондів регулюється відповідними законами та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання таких законів. Кошти, що мобілізуються до цільових фондів, необхідні державі як гарантія постійного та реального фінансового забезпечення фінансування певних її потреб та завдань, що мають особливе значення і гарантуються законодавством, насамперед Конституцією України.

БКУ створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускає (ч. 4 ст. 13).

За цільовим призначенням фонди можна поділити на економічні та соціальні:

1) соціальні фонди: Пенсійний фонд України; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

2) економічні фонди: кошти Державної інноваційної фінансово-кредитної установи.

66. Оподаткування підприємств

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. Податки - це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання.

Система оподаткування - це сукупність податків і зборів, (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави.

Законом "Про систему оподаткування" визначено такі важливі принципи її побудови:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності; - стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

- обов'язковість; - рівнозначність і пропорційність;- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; - соціальна справедливість; - стабільність; - економічна обгрунтованість;

- рівномірність сплати; - компетентність; - єдиний підхід;- доступність.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

Підприємства - суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

- прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];

- непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито];

- збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір);

- державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

- два податки (комунальний податок і податок з реклами);

- різні збори (за право використання місцевої символіки; за пар-ковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що вирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.

У відповідності до Закону України "Про систему оподаткування" підприємства в Україні мають сплачувати наступні податки та збори: загальнодержавні податки та збори; місцеві податки та збори.

Загальнодержавні податки та збори Загальнодержавні непрямі податки:

податок на додану вартість; акцизний збір; мито.

Загальнодержавні прямі податки:податок на прибуток підприємств; єдиний податок; фіксований сільськогосподарський податок; податок з доходів фізичних осіб; плата за торговий патент;

податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;  

податок на промисел; державне мито; рентні платежі; податок на землю.

Загальнодержавні збори:

збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

збір за спеціальне використання природних ресурсів;  збір за забруднення навколишнього природного середовища;  

збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;  збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;  єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;  збір за використання радіочастотного ресурсу України;  збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;  збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію;  збір за проведення гастрольних заходів;  збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ.

Окрім того здійснюються внески до державних цільових фондів:

на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; на загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття; на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Місцеві податки та збори

Місцеві податки:

податок з реклами;  комунальний податок.

Місцеві збори:

збір за парковку автотранспорту;  ринковий збір;  збір за видачу ордера на квартиру;  курортний збір;  збір за участь у бігах на іподромі;  збір за виграш на бігах на іподромі;  збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;  збір за право використання місцевої символіки;  збір за право проведення кіно- і телезйомок;  збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;  збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;  збір з власників собак.

67. Оподаткування населення

Податки з населення – це економічні відносини в грошовій формі, які виникають між державою та населенням з приводу примусового обов’язкового вилучення частини їх доходу для покриття платежів бюджету.

Сучасна система прямих податків із населення в нашій країні складається з податків: прибуткового податку; податок (плата) за землю; податок на промисел; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

У чинній податковій системі України центральне місце з-поміж податків фізичних осіб посідає прибутковий податок.

Фізичні особи є платниками податків по декількох причинах: - фізична особа є податковим резидентом, в Україні як і в багатьох законодавствах, в якості кількісного критерію резиденства виділяється 183 календарних дні протягом року; - здійснює економічну діяльність чи отримує доходи з джерел в Україні. Економічна діяльність є будь-яка діяльність по виробництву та реалізації товарів, а також діяльність направлена на отримання прибутку, незалежно від результатів такої діяльності. До економічної діяльності відноситься – діяльність в якості підприємця, посередницька діяльність, довірче управління майном, надання однією особою перед іншою зобов'язань здійснювати певні дії на платній основі; - є власником майна, яке підлягає оподаткуванню; - якщо фізична особа здійснює на Україні операції чи дії, що підлягають оподаткуванню; - якщо фізична особа є учасником відносин, однією умовою яких є сплата мита чи збору.

На даний час до податків, які сплачують фізичні особи відносяться: - податок на додану вартість; - акцизний збір; - податок з доходів фізичних осіб; - державне мито; - податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів; - податок на промисел; - плата за землю; - збір на обов’язкове соціальне страхування; - збір на обов’язкове пенсійне страхування; - плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; - збір на розвиток виноградарства, хмелярства та садівництва; - єдиний податок.

Фізичні особи сплачують також місцеві податки та збори, але лише ті, які встановила місцева рада народних депутатів. До них відносяться: - податок з реклами, - ринковий збір, - збір за припаркування автотранспорту, - збір за видачу ордера на квартиру, - збір на розміщення об’єктів торгівлі, - готельний збір, - збір з власників собак.

Єдиний податок Фізична особа практично не веде облік. Податок становить певну суму конкретну суму.

З початку 2012 року основним нормативним актом з питань оподаткування малого бізнесу в Україні стане Податковий Кодекс України (далі ПКУ), а саме:

 Глава 1 Розділу ХІV (Спрощена система оподаткування, обліку та звітності)

 п. 154.6 Розділу ІІІ «Звільнення від оподаткування податком на прибуток»

68. Податок з доходів фізичних осіб

Податок з доходів фізичних осіб - плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з цим Законом.

Фізична особа - громадянин України, фізична особа без громадянства або громадянин іноземної держави.

Фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

Фізична особа - нерезидент - фізична особа, яка не є резидентом України.

Платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Об'єктом оподаткування резидента є: 1. загальний місячний оподатковуваний дохід; 2. чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; 3. доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; 4. іноземні доходи. Об'єктом оподаткування нерезидента є: 1. загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України; 2. загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України; 3. доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті. При нарахуванні доходів у будь-яких негрошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою: К = 100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент такого нарахування. Вартість такого нарахування визначається виходячи із звичайної ціни, збільшеної на суму: податку на додану вартість, якщо особа, яка здійснює таке нарахування, є платником податку на додану вартість; акцизного збору, якщо надається підакцизний товар.

Ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім…

Ставка податку становить 5 відсотків від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як: процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок); процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом; процент на вклад (внесок) до кредитної спілки, створеної відповідно до закону; інвестиційний дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, відповідно до закону; дохід за іпотечним сертифікатом участі, іпотечним сертифікатом з фіксованою дохідністю, відповідно до закону; дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю; дохід, який виплачується управителем фонду фінансування будівництва; дохід учасника фонду банківського управління;

Ставка податку становить подвійний розмір ставки, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб.

Ставка податку становить 10 відсотків від об'єкта оподаткування з доходів шахтарів-працівників, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб у вугільній промисловості .

69. Податок на землю.

По-перше, зазначимо, що, як і раніше, плата за землю відноситься до загальнодержавних податків та справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п. 14.1.147 ПКУ).

Що стосується земельного податку, то такимє обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п. 14.1.72 ПКУ). В свою чергу, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності теж є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. 14.1.136 ПКУ).

Відповідно, ПЛАТНИКАМИ земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та безпосередньо землекористувачі, а орендної плати - орендарі земельних ділянок.

ЗЕМЕЛЬНИЙ ПОДАТОК

Об'єкт та база оподаткування

Об'єктом оподаткування є земельні ділянки, що знаходяться у власності або користуванні чи земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням відповідного коефіцієнта індексації (за умови, що таку оцінку проведено), або площа земельних ділянок, якщо нормативну грошову оцінку не проведено.

Ставки земельного податку

Ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, складає 1% від їх нормативної грошової оцінки(ст. 274 ПКУ),за винятком:

с/г угідь;

земельних ділянок, наданих на землях лісогосподарського призначення;

земельних ділянок, визначених ст. 276 ПКУ, щодо яких запроваджено особливості в їх встановленні;

земельних ділянок, наданих підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони, розташованих за межами населених пунктів.

Суттєво змінилися в сторону збільшення ставки податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Як і раніше, до вищезгаданих ставок у населених пунктах, віднесених КМУ до курортних, будуть застосовуватися коефіцієнти (від 1,5 до 3 в залежності від місцевості).

Крім того, ПКУ встановлено ставки податку за земельні ділянки:

- сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження) (ст. 272 ПКУ);

- надані на землях лісогосподарського призначення (незалежно від місцезнаходження) (ст. 273 ПКУ);

- несільськогосподарських угідь, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено (ст. 277 ПКУ);

- надані підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони, розташовані за межами населених пунктів (ст. 278 ПКУ);

- передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено (ст. 279 ПКУ);

- на землях водного фонду та лісогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено (ст. 280 ПКУ).

70. Податок з власників транспортних засобів

У 2011 році на зміну податку з власників транспортних засобів прийшов збір за першу реєстрацію транспортного засобу.

Платниками збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до статті 232 цього Кодексу є об’єктами оподаткування.

Об’єкти оподаткування збором

232.1. Транспортні засоби, які є об’єктами оподаткування збором:

232.1.1. колісні транспортні засоби, крім:

а) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва;

б) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за військовими формуваннями головного органу в системі центральних органів виконавчої влади у сфері охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному таким головним органом;

в) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за підрозділами служби цивільного захисту, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення;

г) транспортних засобів вантажних, самохідних, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані,  товарна позиція 8709 згідно з УКТ ЗЕД;

ґ) транспортних засобів швидкої медичної допомоги;

д) машин і механізмів для сільськогосподарських робіт  товарні позиції 8432 і 8433 згідно з УКТ ЗЕД;

е) причепів (напівпричепів);

є) мопедів;

ж) велосипедів;

232.1.2. судна, зареєстровані у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України;

232.1.3. літаки і вертольоти, зареєстровані у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України або у Реєстрі державних повітряних суден України, крім:

а) літаків і вертольотів Збройних Сил України;

б) літаків і вертольотів головного органу у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення, а також органів управління та сил цивільного захисту, що виконують завдання цивільного захисту.

Стаття 233. База оподаткування збором

233.1. База оподаткування визначається:

233.1.1. для колісних транспортних засобів:

а) для мотоциклів, легкових автомобілів (крім легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном), автобусів (у тому числі мікроавтобусів), тракторів, вантажних автомобілів (у тому числі сідельних тягачів, інших спеціалізованих та спеціальних вантажних транспортних засобів)  за об’ємом циліндрів двигуна в куб. сантиметрах;

б) для легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном,  за потужністю двигуна в кВт;

233.1.2. для суден:

а) для суден, обладнаних двигуном,  за потужністю двигуна в кВт;

б) для суден, які не обладнані двигуном,  за довжиною корпусу судна в сантиметрах;

233.1.3. для літаків, вертольотів  за максимальною злітною масою.

233.2. База оподаткування для транспортних засобів, зазначених у пункті 233.1 цієї статті, визначається окремо для кожного транспортного засобу.

Ставки збору

1. Для легкових авто (крім електромобілів) передбачені наступні ставки збору:

2. Для мотоциклів з двигуном обємом до 500 куб. см збір встановлено на рівні 3 грн. за 100 куб. см, для мотоциклів з двигуном обємом від 501 до 800 куб. см включно – 5 грн. за 100 куб. см, а для мотоциклів з двигуном обємом понад 800 куб. см – 10 грн. за 100 куб см.

3. Для легкових автомобілів, обладнаних електродвигуном, - 0,5 грн. за 1 кВт потужності двигуна.

4. Для автобусів, у тому числі мікроавтобусів, - 5 грн. за 100 куб. см обєму циліндрів двигуна.

5. Для тракторів - 2,5 грн. за 100 куб. см обєму циліндрів двигуна.

6. За вантажні автомобілі з двигуном обємом до 8200 куб. см доведеться сплатити 15 грн., за авто з обємом двигуна від 8201 до 15 000 куб. см. – 20 грн., а за авто з двигуном понад 15000 куб. см. – 25 грн. за 100 куб. см.

Відмітимо, що збір за першу реєстрацію транспортного засобу для вантажопасажирських автомобілів сплачується у розмірах, установлених для вантажних автомобілів.

7. Для сідельних тягачів - 15 грн. за 100 куб. см обєму циліндрів двигуна.

8. Для автомобілів спеціального призначення - 5 грн. за 100 куб. см обєму циліндрів двигуна.

9. Власникам суден, оснащених стаціонарним або підвісним двигуном потужністю до 55 кВт включно, доведеться платити 2,5 грн., а понад 55 кВт – 3 грн. за 1 кВт потужності двигуна.

10. Для суден, не оснащених двигуном, ставка збору визначається з розрахунку 7 грн. за 100 см довжини корпусу судна, якщо така довжина не перевищує 7,5 метрів, та 14 грн. за 100 см, якщо довжина судна перевищує зазначений розмір.

11. Ставки збору для літаків і вертольотів встановлено на рівні 1 грн. за кожен кілограм максимальної злітної маси.

Як і раніше, держава прагне заохотити купувати нові транспортні засоби. Тому до ставок податку застосовують коефіцієнти:

1) для нових транспортних засобів - 1;

2) для транспортних засобів, які використовувалися до 8 років (крім електромобілів та тракторів) - 2;

3) для суден, літаків і вертольотів, які використовувалися понад 8 років – 3;

4) для колісних транспортних засобів, які використовувалися понад 8 років (крім електромобілів та тракторів) - 40.