- •2.Природа философских проблем.Основной вопрос философии
- •3.Проблема метода в философии.Диалектика и догматизм.Еклектика и софистика.
- •4.ФИлософия в системе культуры
- •5.Философское содержание проблемы бытия. Понятия субстанции, его мировоззренческое методологическое значение
- •8.Пространство и время как форма существования материи.Изменение понятий о пространстве и время в ходе развития философии и науки.
- •10.Свідомість. Її виникнення й сутність .Структура свідомості .Свідоме й невідоме.Самосвідомість.Емоції й воля як елементи свідомості.
- •11.Идеальное и материальное .Сознание и язык.Сознание и мозг.
- •13Субъект и объект познания
- •14.Принцип единства диалектики.Логики и теории познания
- •15/Диалектика чувственного и рационального в познании .Сенсуалызм и рационалызм.
- •16/Практика как основа и критерий познания действительности
- •17/Понятия объективной истины/Истина и Заблуждение .Неправда
- •19/Диалектика относительной и абсолютной истины.
- •20.Сущность и роль интуиции в процессе познания
- •21.Форми научного познания.Факт ,Проблема,гипотеза,идея.Теория Формы научного знания
- •40. Закони взаємопереходу кількісних та якісних змін у діалектиці.
- •42. Закон заперечення заперечення у діалектиці.
- •43.Предмет Соц.Философ.
- •52. Сучасна філософія про сутність людини та смисл її життя.
- •Життя як продукування смислу.
- •54. Соціальна структура суспільства.
- •55. Социальная эволюция
- •60. Полісемантичність поняття "суспільно-економічна формація"
- •64. Освіта, наука, техніка як фундаментальні основи життя українського етносу
- •66. Особистість у вимірах філософського аналізу
- •70. Поняття духовного життя суспільства
- •75. Структура моралі: моральна свідомість
- •77. §1. Релігія — форма суспільної свідомості.
- •80. Місце й роль людини в історії
- •108. Рационализм и материалистическая физика Рене Декарта 1596 1650
- •109. Гносеологія й навчання про державу Томаса Гоббса Погляди т. Гоббса на державу
- •110. Материалистический емпіризм навчання про первинні вторинні якості Джона Локка
- •111.Рационалистична гносеология пантеистична метофизика Баруха Спинози 1632-1804
40. Закони взаємопереходу кількісних та якісних змін у діалектиці.
Одним з основних законів діалектики, що пояснює як, яким чином відбуватися рух і розвиток. Цей загальний закон розвитку констатує, що накопичення непомітних, поступових кількісних змін в певний для кожного окремого процесу момент з необхідністю приводить до істотних якісних змін, до стрибкоподібного переходу від старої якості до нового. Цей закон має місце у всіх процесах розвитку природи, суспільства і мислення. Кількісні і якісні зміни взаємопов'язані і обумовлюють один одну: має місце не тільки перехід кількісних змін в якісні, але і зворотний процес зміна кількісних характеристик внаслідок зміни якості предметів і явищ. Кількісні і якісні зміни відносні. Одні і ті ж зміни по відносини до одних властивостей (менш загальним) є по відношенню до інших (більш загальним) кількісними. Будь-який процес розвитку одночасно і перервний і безперервний. При цьому перерність виступає в формі якісного стрибка, а безперервність в формі кількісної зміни. Будучи найважливішим законом об'єктивного світу, цей закон є також і найважливішим принципом пізнання світу і свідомого практичного перетворення його. З зміною умов суспільного розвитку змінюються і форми вияву законів діалектики.
41. Закон єдності та боротьби протилежностей.
Уявлення про суперечливість розвитку всього сутнього виникло ще в давнину (в VI ст. до нашої ери). Фалес Мілетський вважав, наприклад, що навколишній світ складається з різних начал: рухомого й нерухомого, холодного й невидимого, земного й небесного, скінченого й нескінченного. Геракліт, на відміну від Фалеса, вважав, що суперечливі начала притаманні самим речам. На думку Геракліта, все в світі складається з протилежностей. Їхня боротьба і визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визначається внутрішня гармонія речі. Геракліт пояснює цю тезу відомим прикладом лука. Обидва дугоподібних кінці лука намагаються розігнутися, але тятива стягує їх, і ця їхня взаємна напруженість утворює вищу єдність.
Боротьба протилежностей є загальною, вона становить, за Гераклітом, справжню справедливість і є умовою існування упорядкованого космосу.
Гегель високо цінував ідеї Геракліта про боротьбу та єдність протилежних начал. Він підкреслював, що використав усі ці ідеї грецького філософа у ході розробки своєї концепції суперечностей.
Гегель розглядав суперечність у динаміці, русі, зміні – як процес, котрий має свої стадії, ступені розвитку. Перший ступінь – тотожність. Однак це конкретна тотожність, тому вона містить у собі і відмінність, а відмінність розгортається і знаходить свою реалізацію у категоріях різниці, заперечення, протилежності. Тотожність і відмінність – моменти єдиного.
Суперечності не є стабільними. Їхні зміни пов’язані з набуттям у процесі свого розвитку певної специфіки. У зв’язку з цим розрізняють такі форми суперечностей: 1) тотожність-відмінність; 2) відмінність; 3) суттєва відмінність; 4) протилежність. Тотожність-відмінність як зародкова “ембріональна” суперечність; відмінність як щось; суттєва відмінність як відмінність по суті; протилежність як нетотожність. Такі форми суперечностей байдужі до змісту процесу. Вони притаманні усім процесам розвитку. Що ж до такої сфери буття, як суспільство, то тут соціальні суперечності набувають нових форм, також, скажімо, як соціальний конфлікт, антагонізм.
Соціальний конфлікт – це взаємодія різних соціальних груп, спільностей, інтереси яких взаємно протилежні і не знаходять розв’язання на спільній основі.
Поняття “антагонізм” даж уявлення про одну з форм суперечностей, котра характеризується гострою, непримиренною боротьбою ворогуючих сил, тенденцій, напрямів. Термін “антагонізм” у значенні боротьби протилежностей вживали А.Шопенгауер, Ж.-Ж. Руссо, К.Лоренц та інші. “В природі, – писав А.Шопенгауер, – всюди бачимо ми суперечку, боротьбу і поперемінну перепону... Більшої наочності досягає ця всезагальна боротьба в світі тварин, котрі живляться рослинами, і в якому в свою чергу будь-яка тварина стає здобиччю і харчем іншої”. “Істоти... живуть лише тим, що пожирають одна одну”; “хижа тварина є живою могилою тисяч інших і підтримує своє існування цілим рядом мученицьких смертей”.