- •2.Природа философских проблем.Основной вопрос философии
- •3.Проблема метода в философии.Диалектика и догматизм.Еклектика и софистика.
- •4.ФИлософия в системе культуры
- •5.Философское содержание проблемы бытия. Понятия субстанции, его мировоззренческое методологическое значение
- •8.Пространство и время как форма существования материи.Изменение понятий о пространстве и время в ходе развития философии и науки.
- •10.Свідомість. Її виникнення й сутність .Структура свідомості .Свідоме й невідоме.Самосвідомість.Емоції й воля як елементи свідомості.
- •11.Идеальное и материальное .Сознание и язык.Сознание и мозг.
- •13Субъект и объект познания
- •14.Принцип единства диалектики.Логики и теории познания
- •15/Диалектика чувственного и рационального в познании .Сенсуалызм и рационалызм.
- •16/Практика как основа и критерий познания действительности
- •17/Понятия объективной истины/Истина и Заблуждение .Неправда
- •19/Диалектика относительной и абсолютной истины.
- •20.Сущность и роль интуиции в процессе познания
- •21.Форми научного познания.Факт ,Проблема,гипотеза,идея.Теория Формы научного знания
- •40. Закони взаємопереходу кількісних та якісних змін у діалектиці.
- •42. Закон заперечення заперечення у діалектиці.
- •43.Предмет Соц.Философ.
- •52. Сучасна філософія про сутність людини та смисл її життя.
- •Життя як продукування смислу.
- •54. Соціальна структура суспільства.
- •55. Социальная эволюция
- •60. Полісемантичність поняття "суспільно-економічна формація"
- •64. Освіта, наука, техніка як фундаментальні основи життя українського етносу
- •66. Особистість у вимірах філософського аналізу
- •70. Поняття духовного життя суспільства
- •75. Структура моралі: моральна свідомість
- •77. §1. Релігія — форма суспільної свідомості.
- •80. Місце й роль людини в історії
- •108. Рационализм и материалистическая физика Рене Декарта 1596 1650
- •109. Гносеологія й навчання про державу Томаса Гоббса Погляди т. Гоббса на державу
- •110. Материалистический емпіризм навчання про первинні вторинні якості Джона Локка
- •111.Рационалистична гносеология пантеистична метофизика Баруха Спинози 1632-1804
70. Поняття духовного життя суспільства
Головне завдання, яке стоїть перед суспільством у сфері духовного життя, полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової духовності й культури. Надзвичайно важливо також створення умов для всебічної самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини, свого власного духовного світобачення і світосприйняття. Який же зміст духовного життя суспільства?
Духовне життя суспільства — це надзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини.
Духовне життя суспільства охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями — соціальними суб'єктами — індивідами, народами, етносами. В цьому зв'язку доречно говорити про особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ, духовне життя того чи іншого соціального суб'єкта — народу, етносу, чи про духовне життя суспільства в цілому. Основу духовного життя становить духовний світ людини — и духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом з тим, духовний світ окремої людини, індивідуальності неможливий поза духовним життям суспільства Тому духовне життя — це завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне. Багатофанність духовного життя суспільства включає в себе такі складові: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура. Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва.
71. "Суспільне буття і суспільна свідомість-основні категорії історичного матеріалізму, за допомогою яких розкриваються закономірні зв'язки між матеріальним і духовним життям суспільства. К. Маркс і Ф. Енгельс у праці "Німецька ідеологія" дали чітке визначення співвідношення їх: "Свідомість... ніколи не може бути чим-небудь іншим, як усвідомленим буттям..., а буття людей є реальний процес їх життя". Ідеалістичне розв'язання цього питання веде до перекрученого, фантастичного розуміння співвідношення і стає основною перешкодою для створення наукової соціології. В сучасній буржуазній соціології на місце наукового дослідження суспільства ставиться суб'єктивізм, прямий класовий захист капіталістичного ладу. На відміну від ідеалізму марксизм-ленінізм підкреслює як первинність суспільного буття і вторичність суспільної свідомості, так і активний зворотний вплив свідомості на буття, її відносну самостійність і зростання значення суспільної свідомості в поступальному розвитку людського суспільства. Основним, вирішальним елементом суспільного буття є виробництво матеріальних благ.
Суспільна свідомість-це погляди і уявлення людей, політичні, юридичні, естетичні, та інші теорії. З появою класів, класової боротьби, правового закріплення соціального становища класів відображення матеріальної дійсності опосередковується цими суспільними явищами. В умовах класово-антагоністичного суспільства свідомість як сукупність протилежних поглядів, ідей, уявлень (як відображення інтересів антагоністичних класів) набуває класового характеру стає ареною непримеренного конфлікту протилежних ідеологій. В результаті з'єднання робітничого руху з науковим соціалізмом виникає позбавлена антагоністичних суперечностей соціалістична суспільна свідомість, яка складається на основі класової свідомості революційного робітничого класу і стає дедалі ефективнішим фактором історичного розвитку. Вона відображає інтереси, прагнення і настрої широких народних мас, об'єктивні закономірності і тенденції суспільного розвитку. Як відзначав Генеральний секретар ЦК КПРС Л.І. Брежнєв, "виховання суспільної свідомості всіх громадян-одна з найважливіших складових частин процесу комуністичного будівництва". Марксистсько-ленінське вчення має величезне методологічне значення для наукового пізнання і практичного розв'язання проблем суспільного життя.
72.
73. Політи́чна свідо́мість — це сукупність уявлень і почуттів, поглядів і емоцій, оцінок і установок, що виражають відношення людей до здійснюваної і бажаної політики, що визначають здатність людини до участі у керуванні справами суспільства і держави; це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення в духовному житті людей політичних інтересів і уявлень різних соціальних груп, національних спільнот і суспільства в цілому.
Політична свідомість, отже, являє собою систему ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин; це система знань і оцінок, завдяки яким відбувається усвідомлення сфери політики суб'єктами, що виступають у вигляді індивідів, груп, класів, спільнот. Вона є необхідним елементом функціонування і розвитку політичної системи в цілому.
Сутність політичної свідомості полягає в тому, що це є результат і одночасно процес відображення й освоєння політичної реальності з урахуванням інтересів людей.
Ідея і поняття політичної свідомості, як такої, що притаманна, відповідно від індивідуума-рядового члена суспільства, починаючи з класового розшарування в ньому, і до нації і суспільства в цілому особливо розроблені в марксизмі, були загальноприйнятими у СРСР і лишаються популярними в пострадянських філософських школах.
74. Правосвідомість — форма суспільної свідомості, що містить в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують відношення особи, суспільної групи і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, а також до всього, що охоплюється правовим регулюванням.
Характерні риси правосвідомості
Є однією з форм суспільної свідомості і разом з політичною, моральною, філософською та іншими формами свідомості відображує суспільне буття.
Містить в собі поняття, уявлення, судження, почуття, емоції, концепції, теорії, програми.
Обумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури.
Ідеологічні елементи правосвідомості виступають в якості головних елементів правової культури та правового виховання.