21. Філософія екзистенціалізму.

Екзистенціалізм (буквально позначає «філософія людського існування») — провідний напрям філософської думки XX ст., який осмислює проблему людини, її сутності й існування, буття у світі, можливостей і перспектив свободи та відповідальності.

Причини виникнення 1 поширення екзистенціалізму. Цей на­прям був породженням складного і трагічного XX ст. — з його гострими протиріччями і конфліктами, катастрофічними війнами, широкомас­штабним насильством над людьми, нестримним науково-технічним прогресом, який виявився не тільки благом, але й джерелом великих небезпек. У XX а. було підірвано віру класичної філософії у «світовий розум» і розумний сенс історії, у прогрес, традиційні моральні цінності, що зумовило потреби у розробці нової системи світоглядних координат.

Відомі дві великі «хвилі» екзистенціалізму, в одній з яких про­відну роль відіграли німці (М. Хайдеггер, К. Ясперс), а в другій — фран­цузи (Ж.-П. Сартр, А. Камю, Г. Марсель). Іноді виділяють релігійний екзистенціалізм, який визнає Бога як основу буття світу та людини, та атеїстичний екзисенціалізм, який Бога у своїх теоретичних конс­трукціях не враховує. Для релігійних екзистенціалістів Бог с формою уявного задоволення потреб у повноті буття.

Ідейними попередниками екзистенціалізму («філософії існування») були датський філософ і теолог С. ІСєркегор (1813-1855), представники «філософії життя» (Ф. Ніцше. В. Дільтей, Г. Зіммельта, А. Бергсон), заснов­ник феноменології Е. Гуссерль. Серед більш віддалених його попередни­ків иожиа назвати ранньохристиянського богослова і філософа Августина (354-430), а також французького мислителя Б. Паскаля (1623- 1662).

Основні Ідеї екзистенціальної філософії:

1. Існування (екзистенція) передус сутності. Це означає, що, на відміну від будь-якої матеріальної речі, виготовленої людським руками за певним заздалегідь визначеним проектом, людина «закинута» у світ: вона народжується, лише потім усвідомлює свос внутрішні «Я» і до кінця свого життя переживає і сама творить свос справжнє, індивіду­альне, єдине І неповторне існування.

2. Людина відповідає не тільки за себе, але й за всіх людей. Свобода людського вибору власного існування не

означає, на думку екзистенціалістів, довільності людських дій і вчин­ків. Навпаки, кожен нібито вільний крок людини може мати досить масштабні наслідки. Тому, творячи себе, людина має усвідомити свою відповідальність перед іншими людьми, не обов'язково рідними. На­приклад, одружуючись, людина має усвідомлювати, що її шлюб підтри­мує інститут звичайного моногамного шлюбу між чоловіком і жінкою. Якщо ж усе більше людей почнуть віддавати перевагу альтернативним одностатевим шлюбам, то зрештою свобода їх особистісного вибору обернеться радикальною реформою сімейних стосунків у світі.

3. Людина приречена бути вільною. Це означає, що немає нічого і нікого, що може виправдати людину чи виправити її помилки — ані посилання на Бога, вищі цінності, ані навіть на інтриги власної під­свідомості.

Таким чином, екзистенціалізм, з одного боку, доводить до логіч­ного завершення розпочатий просвітителями рух до звільнення лю­дини, а з іншого боку, демонструє, що свобода людини завжди буде не абсолютною, а відносною. Так, у «Міфі про Сизіфа» його герой, приречений на безглузду працю— тягти на гору каменюку, яка все одно скотиться донизу, вважає себе щасливим. Бо то не була помста богів, то було виправдане усім попереднім життям Сизіфа покарання. Отже, і в цій, найабсурднішій ситуації, яку собі можна тільки уявити. Сизіф продовжує сам творити свою долю і сповна відчувати тягар відповідальності.