33. Діалектика та метафізика.

Діалектика — це особливий стиль мислення 1 особливе світос­прийняття, основані на уявленнях про розвиток і взаємодію всього існуючого.

Діалектичне світосприйняття має свою альтернативу — метафізи­ку. Різниця між ними полягає:

1. У розумінні зв'язку старого і нового, того, що є, з тим, що виникає і якому належить майбутнє. Питання стоїть так: «нове повністю відки­дає старе чи якось його затримує для свого подальшого розвитку?»; «старе повністю зникає чи в «знятому» вигляді залишається в новому?»

З точки зору метафізики як концепції розвитку і методу пізнання старе повністю відкидається новим, оскільки вони є протилежностями, які виключають одна одну. Це щось подібне до абсолютного знищення старого. Однак в об'єктивній дійсності все відбувається значно склад­ніше. Розвиток включає в себе і старе, тобто все те, що необхідне для подальшого розвитку нового. А це вже діалектичний погляд на процес зв'язку нового зі старим, протилежний метафізиці, про що йшла мова вище.

2. У розумінні джерела розвитку, руху, зміни. Фактично метафізика його серйозно і не досліджує, обмежуючись уявленням про «першо- поштовх» як джерело руху, тобто знаходить його поза самими пред­метами і явищами, що є недостатнім з точки зору науки, діалектики, яка таке джерело руху і розвитку вбачає у внутрішньому протиріччі речей і явищ, в саморусі матерії через ці протиріччя.

3. У розумінні «механізму» розвитку, способу переходу від старої якості до нової. З точки зору метафізики, таким «механізмом» є зміна, рух як процес зменшення чи збільшення, тобто як кількісне перетво­рення існуючого поза якісними змінами стрибкоподібним розвитком, коли виникає нова якість на основі кількісних змін.

4. У розумінні спрямованості розвитку. Чи відбувається розвиток сутнього по прямій, по колу чи якимось іншим шляхом? Це досить складне філософське питання, яке з'ясовується, тлумачиться метафі­зикою і діалектикою протилежно. Діалектика, як відомо, виходить з

того, що розвиток відбувається не по колу, не за прямою, і а за аналогією зі спіраллю, оскільки в процесі розвитку є повтори, повернення назад, відтворення того, що було, але на вищій основі, виникнення тих елеменл'в, яких не було і які залучаються в процесі розвитку, даючи свідчення про поступ, якісне зростання, ста­новлення нового! Таке уявлення дає діалектика як сучасна методологія відображення дійсності.

1. У самому стилі мислення, усвідомлення дійсності. Для метафі­зики характерна однобічність, абсолютизація, прямолінійність, за­костенілість, негнучкість. З точки зору діалектики, щоб справді знати предмет, необхідно охопити, вивчити всі його сторони, всі зв'язки і опосередкування. Треба розглядати предмет у його розвитку, саморусі, зміні. Практика людини має увійти в повне визначення цього предмета як критерій істини.

2. У розумінні сутності істинного знання. Якщо діалектика виходить з того, що істинне знання предмета досягається через суперечливий синтез його протилежних визначень, то метафізика істинність такого знання обмежує принципом «або—або», «або те, або інше», синтез протилежних визначень виключається.

3. У розумінні самої сутності пізнання. Метафізика розглядає його як результат, діалектика — як процес, що дає можливість охо­пити суперечливу єдність абсолютної і відносної істин, показати їх складність, діалектику зв'язку, якісні переходи від емпіричного до теоретичного рівня.

8.1 нарешті, останнє. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється в тяжінні першої до побудови однозначної, статичної та умоглядної картини світу, до підміни дійсно цілісного осягнення його абстрактними конструкціями, перенесенням закономірностей розвитку окремих сфер дійсності на весь світ вг цілому у спробі дати завершену і незмінну світоглядну систему, що з точки зору діалектики є недостатнім і тому неприйнятним. Метафизика – это философское учение о предельных, сверхопытных, сущностных принципах и началах бытия, познания, человека, культуры. Метафизическая мысль есть мышление, охватывающее своими понятиями и целое, и мышление о нем и знания человека о самом себе. Трактовка метафизики неразрывно связана с пониманием философии, динамики ее предмета и предназначения в культуре. В истории философской мысли понятие метафизика нередко выступало в качестве синонима философии, поскольку метафизика – центральное учение всей философии, в которой ставятся фундаментальные предельные вопросы, касающиеся бытия человека в мире. Сам термин «метафизика» был предложен Андроником Родосским (I в. до н.э.) при систематизации произведений Аристотеля, он так назвал группу трактатов о «бытии самом по себе», о «первых родах сущего», которые должны были следовать после физики. Этимология (происхождение) слова «метафизика» означает «то, что после физики». Дело в том, что среди сочинений Аристотеля были и такие, в которых, как отмечал и сам мыслитель, излагалась «первая философия», т.е. ставились вопросы о сущем в целом и сущем как таковом, о бытии сущего. Отчасти эти трактаты содержали те же вопросы, что и известный курс лекций по такой дисциплине как «физика», однако было ясно и то, что в первой философии Аристотель рассматривал нечто более принципиальное и более общее. Поэтому ее нельзя было попросту поместить в физику, а можно было поставить рядом с физикой, за ней, после (греч. «мета»). Иногда это понятие встречается и в несколько ином употреблении: метафизика также может обозначать метод, способ исследования мира, в этом смысле она противопоставляется диалектике.