17. Епоха просвітництва.

Просвітництво — широкий громадсько-політичний рух за пере­творення людини і суспільства на розумних засадах шляхом розвитку освіти і різних наук.

Цей рух, що набув широкого поширення у 2-й половині XVIII ст. у Франції, відобразив боротьбу більшої частини населення країни — так званого «третього стану» (селяни, ремісники, буржуазія, купці, найиані робітники) за свої соціально-політичні та економічні права. Частина «третього стану» успішно вписалася в нові, капіталістичні екоиоиічиі умови, накопичила певний матеріальний достаток, однак застарілий політичний устрій — абсолютна монархія — залишав цих людей пов­ністю безправними.

Основні положення просвітницької програми поділялися такими відомими його представниками як Вольтер, Д. Дідро, Ж. Ж. Руссо, Ш. Л. Монтеск'є, П. А. Гольбах та іи.

Філософською основою Просвітництва виступив французький матеріалізм. Він обстоював картину світу, який існує за власними при­родними законами. Світ набуває статусу відповідно до їх, об'єктивності та матеріальності, а сама матерія і рух виступають єдиною реальністю, що існує. Вченим вдалося відійти від ідеї першодвигуна. Рух проголо­шувався ними способом існування матерії і, будь-які втручання зовні неможливі.

Більшість послідовників Просвітництва висували позицію деїзму, згідно до якої Бог створив світ, але в подальше існування власного творіння ніколи не втручався. Однак деякі найбільш радикально на­лаштовані просвітники (ЦІ. Мел'с) навіть виступвли з позицій атеїзму, заперечували бога, а релігію вважали знаряддям пригноблення нижчих верств населення правлячою елітою.

Основні Ідеї Просвітництва.

1. Концепція природних прав. Кожне людина має природні права. Це основні права, якими людина наділена від народження: право на миття, свободу і власність.

2. Теорія «суспільного договору». Держава виникає не з Бо- ШШЬМ жої ласки, а внаслідок добровільної угоди людей иіж собою. Держава покликана виступати посередником у взаємовідносинах між людьии, щоб запобігати конфліктам, що виникають у процесі реалізації людиною своїх природних прав.

1. Соціально-економічно нерівність — найбільше суспільне зло. Вона є несподіваним наслідком суспільного договору, оскільки основні зусилля держави та ідеї законів, що ним створюються, спрямовуються на захист приватної власності. Таким чином, незначна природна не­рівність людей у фізичних і розумових здібностях набуває потворних форм.

2. Вчення про неуцтво і незнання як головну причину І джерело бід і нещастя людини, яке призводить до того, що, на думку Ж. Ж. Руссо, «людина народжується вільною, але всюди вона в оковах».

3. Теорія просвітництва. Вважалося, що людина, наділена розумом від природи, треба тільки навчитися правильно ним користуватися. Тщі просвічена людина зрозуміє несправедливість існуючого суспільного ладу і прагнутиме його змінити.

Зміна суспільного устрою більшістю просвітників уявлялася як наслідок реформ, наприклад, скликання Засновницьких Зборів два укладення нового, більш справедливого суспільного договору.

4. Історичний оптимізм, віра в матеріальний і духовний прогрес усього людства.

У деяких європейських країнах ідеї Просвітництва справдилися. Наприклад, розпочавши суспільні реформи в середині XVII ст.. Вели­кобританія перетворилася у XIX ст. иа провідну державу світу. У самій Франції ідеї Просвітництва стали своєрідною ідейною підготовкою Ве­ликої Французької революції. її жертвами стали багато з тих, хто брав участь у просвітницькому русі.