32. Суспільна свідомість, підсвідомість,

Сознание предстает в качестве универсальной способности человека приобретать знания, преобразовывать, хранить и воспроизводить их, вновь обеспечивать регуляцию и ценностные ориентации людей, общаться и обмениваться опытом и передавать его от одного поколения к другому. Сознание интегрирует творческие возможности человека, реализуемые во всех видах его жизнедеятельности (поиск способов существования и свободного развития личности, производство новых знаний, создание произведений искусства, вся культуротворческая работа, прогнозирование будущего, принятие решений и др.). Свойства сознательного, рационального поведения человека определяют отличие его образа жизни от образа жизни остальных живых существ. Сознание — сложное системное образование, совокупность весьма разнородных идеальных процессов — мыслительных, чувственных (ощущения, восприятия, представления), эмоциональных, волевых и мнемических (процессы памяти), а также процессов воображения, интуиции, воспоминания, — достигается за счет таких качеств, как его связность и согласованность. Эти значения сознания выражают структурные отношения его внутреннего мира, позволяют изучать каждый тип структур и процессов в отдельности и взаимодействии. Многообразие отдельных состояний сознания образует еще одну группу его значений. Они проявляются в состояниях сомнения, убеждения, веры (уверенности), страха, подавленности, вины, радости, возбуждения, желания и многих других. Подобные состояния сознания часто обнаруживают смысловые оттенки, порождаемые бессознательными, неосознаваемыми или телесными факторами. Сознание является не только индивидуальным, личностным, но и включает в себя общественную функцию. Структура общественного сознания сложна и многопланова, и находится в диалектическом взаимодействии с сознанием индивидуума. В структуре общественного сознания выделяются такие уровни, как теоретическое и обыденное сознание. Первый образует общественную психологию, второй – идеологию. Обыденное сознание формируется стихийно в повседневной жизни людей.

отдельные формы общественного сознания:

— политическое сознание представляет собой систематизированное, теоретическое выражение общественных взглядов на политическую организацию общества

— правовое сознание в теоретической форме выражает правосознание общества

— мораль – система взглядов и оценок, регулирующих поведение индивидуумов

- религия и философия – наиболее удаленные от материальных условий формы общественного сознания

Як лікар-психіатр Зігмунд Фройд (1856-1939) досліджував при­чини і методи лікування неврозів, психічних розладів. Для цього він розробив метод психоаналізу, однак зрештою прийшов до дуже ши­роких філософських узагальнень.

3. Фройд першим в історії західної філософії обґрунтував учення про те, що людська свідомість, яка вважалася цілісною єдністю, що панус над усіма іншими людськими якостями, насправді є складним, багаторівневим явищем, де власне свідомості відводиться далеко не перше місце. Проблема полягас у тому, що людина здатна до раціо­налізації, тому підсвідомі впливи залишаються непоміченими і спри­чинюють багато лиха.

Згідно з фройдівською концепцісю у структурі особистості виді­ляються три елементи:

«Воно» — неусвідомлена і «передсвідома» сфера психіки;

«Я» — її свідомий рівень;

«над-Я», в якому виражаються вимоги суспільства до люди­ни, що обмежують або забороняють її інстинктивні потяги та бажання.

Головним і визначальним інстинктивним потягом людини Фройд вважав сексуальний (лібідо), а пізніше розвинув вчення про два про­тилежні потяги — до життя {Ерос) і до смерті (Танатос). Однак під дією вимог і заборон «над-Я» більшість цих потягів унаслідок механізму «витіснення» не допускаються у свідомість, а

витісняються у сферу несвідомого. Проте вони не зникають, а «заміщуються» — прояв­ляються у вигляді сновидінь, обмовок, описок, неврозів, створюючи людині реальні психологічні проблеми.

На думку, 3. Фройда, існують два способи врегулювати конфлікт між «Я» та «Воно».

1. Сублімація, перенесення негативної енергії нереалізованого бажання на більш прийнятні різновиди творчої діяльності. Цей ме­ханізм діс в людській свідомості практично автоматично. Наприклад, Леонардо да Вінчі, який у дитинстві був позбавлений рідної матері.

2. Психоаналіз . Психоаналітичний сеанс полягав у тому, що пацієнт, зручно вмостившись на ліжку, вів невимушені розмови із лікарем-психоаналітмком. Завдання останнього полягало у тому, щоб е ааміщен** образах розпізнати нереалізоване бажання і тим самим примусити пацієнта усвідомити його неприйнятність.

Свої погляди 3. Фронд з успіхом застосовував для пояснення со­ціальної психології і культурно-історичних явищ. Як різновид колек­тивного неврозу він розглядав релігію.

Його послідовники К. Г. Юнг, А. Адлер, 0. Ранк, В. Рейх, Е. Фромм, К. Хорні, Г. Салліван, Г. Маркузе (неофройдисти) вносили істотні ко­рективи у вчення основоположника фройдизму.

Густав Юнг (1875-1961) розробив вчення про «колективне не­свідоме», яке становить глибший рівень психіки, ніж індивіду­ально несвідоме, і в якому зберігаються «архетипи» — першо- образи, складені ще в період становлення людської культури.

Еріх Фромм (1900-1980) досліджував взаємодію між психічни­ми і соціальними чинниками, пропонував методи «соціальної терапії» для «оздоровлення» суспільства.

Як у самого 3. Фройда, так і в його послідовників (фрейдистів і иеофрейдисгів) спостерігається тенденція психолізації люд­ської сутності і відповідне трактування співвідношення психо­логічного та соціального.

Ноже здатися, що Фройд пробачив людству більше гріхів, аніж усі релігії разом узяті за всю їх історію. Однак сам 3. Фройд справедливо вважав свою діяльність оиіляхетненням людства: «Там, де було Воно, мусить постати Я».

Основні твори 3. Фройда:«Тлумачення снобачень», «Лекціїз пси- хоа налізу», *Тотем і табу», *Я і Воно».