4.Основні напрямки та особливості стародавньої Індії. Особливості східної філософії.

Є точка зору, що виникнення філософії є своєрідним «дивом». Мож­ливо, що для людей давньої епохи на тому рівні мислення ця подія не мала наочних причин і дійсно уявлялася надприродним феноменом.

Проте з сучасної точки зору доречно казати, що виникнення філо­софії було закономірним явищем і мало низку різних передумов:

Духовні: новий, більш високий рівень розвитку людини і, насам­перед, його мислення.

Політичні: установлення більш вільного, демократичного суспіль­ного устрою, що дозволив людині усвідомити себе як особистість. Соціально-економічні:

відділення розумової праці від фізичної, поява вільного часу для філософських роздумів;

класова боротьба і поява нових соціальних сил, що протистояли тим верствам населення, які обґрунтовували своє привілейо­ване соціальне становище походженням від богів або героїв.

Щоби розв'язати проблему виникнення філософії, треба відповісти на кілька більш конкретних питань.

Із чого виникає філософія? Найчастіше кажуть, що філософія ви­никає на основі міфології та зачатків наук. Згідно з деякими підрахун­ками, 90 % усіх міфів за змістом були пов'язані з релігією, розкривали ті чи інші релігійні уявлення; а лише 10 % пояснювали походження тих чи інших явищ у природній спосіб.

Чому виникала філософія? Тому що людська цивілізація підня­лася на новий, більш високий щабель розвитку.

Навіщо виникала філософія? Для задоволення суспільних пот­реб у новій картині світу, більш відповідній новому рівню суспільного розвитку.

Коли виникала філософія? Вона виникала у середині І тис. до н. е. Точніше кажучи, «офіційно» становлення філософії відносять до VI ст. до н. е., коли утворилася перша філософська школа у грецькому місті Мілегі. Те, що існувало раніше, прийнято називати «передфілософією».

Де виникала філософія? Філософія виникала водночас у Старо­давній Індії, Стародавньому Китаї та Стародавній Греції.

Філософія виникала як шШшш своєрідне «розчаклування світу». Цей процес означав, що на зміну конкретно-чуттєвому сприйняттю світу приходить абстрак- тно-логічне мислення, надприродні пояснення заміщуються пошуком природних причин будь-яких явищ чи подій, замість художній образів застосовують абстрактні пояснення, місце категоричних тверджень чи простих описів займають теоретичні міркування про першооснову усього існуючого з доведенням авторської точки зору.

Наслідки утворення філософі! були без перебільшення доле­носними. Німецький філософ XX ст. Е. Гусерль вважав, що разом із філософією народжується «європейське людство». Адже філософія стверджує наявність вищого Начала, Ідеалу, задля досягнення якого треба постійно самовдосконалюватися. Таким чином, філософська кар­тина світу стимулювала матеріальний і духовний прогрес.

Оскільки філософія виникала і далі функціонувала в трьох різних країнах з різними культурними традиціями, доречно казати про різницю між західним і східним способами філософствування.

Особливості східного способу філософствування:

Перевага надасться внутрішньому світу людини.

Зовнішній матеріальний світ часто представляється лише ілюзією людської свідомості.

Серед розділів філософського знання більший розвиток отри­мують етика і соціальна філософія.

Філософ знаходиться на державній службі, для нього заняття філософією — щось на зразок інтелектуальної розваги.

Окремі засади філософського знання з'являються у Стародавній Індії ще наприкінці І тис. до н. е. Його наступний розвиток проходить у три етапи:

Ведичний (до 600 р. до н. е.) — передфілософський період фор­мування головних філософських ідей у священних текстах індуїзму.

Епічний (600-200 pp. до н. е.) — ідеї, спочатку висловлені в релігійній літературі, отримують власне філософську обробку, утво­рюються всі основні школи індійської філософії.

Класичний (після 200 р. до н. е.) — час розвитку філософського методу: критичного, який вимагає аргументів і доказів, а на його ос­нові — систематизації філософських уявлень в індійській філософії.

На кожному з цих етапів філософська думка існувала в різних фор­мах, мала різні джерела. Це «Веди», чотири збірки релігійних гімнів, а також численні коментарі до них («Упанішади»), поеми «Рамаяна» і «сМахабхарата», сутри — трактати, які підсумовували філософські погляди у певній галузі, напряму знань.

У класичний період в індійській філософії оформлюються шість основних шкіл, які різняться між собою ставленням до Вед, це:

ортодоксальні школи (наприклад йога, санкх'я) визнають ав­торитет Вед;

неортодокса л ьні (буддизм, чарвака, джайнізм) його заперечу­ють і засновують свої уявлення на власних джерелах знань.

Особливості індійської філософії:

Орієнтація на авторитет учителя, наставника, його осо­бистість, адже вона завжди є носієм прихованого, йезафіксованого, але суттєвого змісту, який надає ідеї, теорії цілісності.

Тісний зв'язок з релігією. Практично про кожну із шкіл індійської філософії ми говоримо не просто як про філософську систему, але й як про систему філософсько-релігійну. Філософські ідеї цього часу ще не відокремлені ні від релігійних, ні навіть від міфологічних, вони «розчинені» в них. Це пов'язано із випереджальним поступом науково- філософських знань на Стародавньому Сході.

Орієнтація на розробку життєвих цінностей, що виходять за рамки задоволення безпосередніх потреб. Пізнання ототожнюється зі змістом та шляхом духовного удосконалення, при цьому одним із

важливих способів збагнення сенсу життя виступає мов- I чання, особиста внутрішня концентрація. Мабуть, саме тому образ мислителя, філософа Сходу уявляється нам як образ самітника (наприклад Будди).

Основні Ідеї ортодоксальних шкіл Індійської філософії

Брахман — вища духовна Першооснова. Навколишній ма­теріальний світ — ілюзія. Насправді існує тільки Брахман. Індивідуальна людська свідомість — невід'ємна частина Брах­мана. Індійські мудреці порівнювали Брахмана зі жменькою солі, розчиненою в чаші води: її існування непомітне, однак

постійно відчувається.

Сансара — коло нескінченних тілесних перероджень. Людська душа залучена до цього кола, тому що не знає істинної ідеальної природи речей і схильна сприймати навколишній світ як щось реальне.

Корма — всесвітній закон етичної віддяки, який зумовлює пе­реродження людини сумою хороших і поганих діянь, здійснених у цьому і минулому життях.

Мокша — вища мета людського життя полягає у виході кола їх тілесних перероджень і розчиненні в абсолютному спокої.

Йога — восьмиступеневий шлях звільнення людини, що вклю­чає праведний спосіб життя, систему фізичних і дихальних вправ, медитацію, тобто «тренування» розуму.

Людина, що практикує йогу, привчає свій розум і почуття до відчу­женого сприйняття дійсності, внаслідок чого припиняє будь-яку зов­нішню діяльність, виходить з-під дії Карми і з кола Сансари, розчиняє свою свідомість в абсолютній всеохопній свідомості Брахмана.

Основні ідеї неортодоксально! школи «чарвака-локаята»:

Стихійний матеріалізм: світ існує реально. Він матеріальний і складається з кількох матеріальних елементів — води, вогню, повітря, землі.

Сенсуалізм: пізнання світу можливе через органи чуття. Таким чином ми сприймаємо світ таким, якйм він с насправді.

Гедонізм Ц людина смертна, тому метою її життя є чуттєві на­солоди.

Висновок: німецький мислитель XX ст. М. Вебер справдедмю на­звав індійську філософію філософією Івтечі від світу*.

8)Якщо в центрі уваги досократичних шкіл був Космос, Всесвіт, то Сократ головну проблему філософії вбачає в пізнанні людини. І вся післясократівська філософія спрямована на вивчення людини, її життя. Тому-то вчення Сократа є вододілом у розвитку античної філософської думки.Сократ (У-\Ч ст. до н.е.) висуває думку про те, що істинним світом людини є її внутрішній світ. Пізнання цього світу здійснюється не чуттєвістю, а розумом, раціональністю. Він вважає, що в багатьох своїх характеристиках люди однакові, тому'пізнання однієї людини дає знання про людей і світ в цілому. «Людино, пізнай саму себе, і ти пізнаєш весь світ» — таке філософське кредо Сократа.Сократ не залишив після себе філософських трактатів, бо принципово нічого не писав, вважаючи своїм головним завданням — навчити людей мислити за допомогою дискусій і бесід. Про його погляди ми знаємо з праць його учнів, зокрема Платона.Сократ доводив, що в людській свідомості є і суб'єктивний, і об'єктивний зміст, тобто, не просто індивідуальні думки, а всезагальнє, всеобов'язкове знання. Але це знання індивід може набути лише власними зусилями, а не одержати зовні. Звідси — прагнення шукати істину в діалозі, критично оцінювати загальноприйняті думки.У бесідах та дискусіях сформувався філософський метод Сократа. Його суть полягала в наступному: істина не знаходиться і не виникає у гсЗгТві окремої людини бузпосередньо. Вона народжується у процесі діалогу між людьми, що спільно шукають істину, в процесі стикання протилежних думок та точок зору. Саме мистецтво вести суперечку він називав діалектикою.

6)Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е. Слід звернути увагу насамперед на те, що філософія Стародавньої Греції запроваджує європейську філософію. Саме тут виробляється той стиль філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток любомудрості на європейському континенті. Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру загалом поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвропейського етносу як раціоналізм.

Філософія античного світу виростає із міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку. Основні характерні риси філософії цього періоду такі:

— наявність в ній значної кількості міфологічних та епічних образів;

— присутність елементів антропоморфізму;

— наївний пантеїзм, тобто ототожнення богів з силами природи;

— пов'язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх в категоріях «добра», «зла», «справедливості», «блага» і т.п.;

— в цій філософії основна увага звертається на пошуки першоначала всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як проблема субстанції.

У розвитку античної філософії можна виділити три основні періоди. Перший етап визначається як досократівський (VII-VI ст. до н.е.). В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого.

Другий період (У-IV ст. до н.е.) визначається як класичний. Головну проблему філософія вбачає в пізнанні людини, людської свідомості, поведінки, людських піднавальних можливостей. Цей період є вершиною в розвитку грецької демократії філософії, мистецтва.

Третій період (кін. IV ст. до н.е. — VI ст. н.е.) називають елліністичним. Це був час кризи рабовласницького суспільства, період економічного і культурного занепаду. Особливий інтерес в філософії проявляється до проблем морально-етичного плану.

7)Одним з відомих представників античної натурфілософії був Демокріт (V ст. до н.е.). Він також намагався розв'язати питання про можливість руху. Для цього він запровадив іншу, ніж у елеатів, передумову: існує не тільки буття, але й небуття. При цьому він уявляв буття як атоми, а небуття як порожнечу.

Наш зір заважає нам бачити першоначало — атоми — тверді і гранично малі згустки матерії, які осягаються лише розумом і відрізняються неподільністю, формою, величиною і порядком розміщення. Оскільки між атомами існує порожнеча, можливий рух. Таким чином, якщо у елеатів сутність світу є єдина і незмінна субстанція, то у атомістів — множинна і рухома.

Немає ніякої надприродної сили, яка управляє атомами і світом в цілому. У світі діють тільки механічні закони. Розуміння світобудови, яке запропонував Демокріт, виявилося найпослідовнішим матеріалістичним вченням, яке тільки знала антична думка.