20. Російська філософія

Соборність. Постійне підкреслення руськими мислителями тієї обставини, що всюди і завжди існує нерозривна, органічна єдність ін­дивідуального і універсального: одиничне — завжди частина цілого, ціле — єдність безлічі складових частин; поєднання єдності і свободи багатьох оаб на основі загальної любові до Бога і абсолютних цінностей.

Космологічність і синтетичність. Намагання руських мисли­телів визначити місце і сутність предмета, явища або процесу через обов'язкове співвіднесення з космічним цілим і на цій основі — праг­нення створити всеохопну картину світу в рамках одного філософсь­кого вчення.

Релігійність. Виразилася не тільки в тому, що істини право­славно-християнського віровчення були основними засадами руської філософії, але і в способі філософствування, де раціональне мислення доповнювалося містичною інтуїцією.

Гносеологічний оптимізм. Погляд на зовнішній світ як на пізнаваний. Наш почуттєвий досвід відображає не щось психічне або суб'єктивне, а факт реального існування. Найбільш глибокою формою такого пізнання виступало безпосереднє інтуїтивне споглядання «ре­чей в собі», якими вони є насправді.

Ідеал суцільного пізнання. Руські мислителі постійно підкреслю­вали, що тільки зібравши в єдине ціле всі свої духовні сили — почут­тєвий досвід, раціональне мислення, естетичне споглядання, духовно- етичні устої і релігійну віру — людина може наблизитися до розуміння істинного буття світу та ідеї Бога.

Акцент на філософсько-історичній проблематиці. Російські мислителі вважали, що будь-який суспільний устрій здійснює лише часткові поліпшення, він завжди містить нові недоліки і можливість для нових, ще більших зловживань. Досвід історії показує, що весь історичний процес зводиться лише до підготовки людства до пере­ходу від історії до метаісторії, тобто вічного життя в Царстві Божому. Звідси — підвищена увага неповторності історичного шляху Росії між двома полюсами всесвітньої історії — Заходом і Сходом.

Основні Ідеї «західників» (Т. Н. Грановський, Щ Д. Кавелін, Б. Н. Чичерін та ін.): Росія розвивається в тому ж напрямі і за тими ж законами, що й європейські країни;

Задача полягає в тому, щоб подолати наявне відставання шляхом реформ.

Основні Ідеї слов'янофілів (А. С. Хомяков, Ю. Ф. Самарій, С. Т. і К. С. Аксакови, І. В. і П. В. Киреєвські):

у Росії власний, відмінний від західноєвропейського суспільний устрій та історичний шлях розвитку;

соціальна основа цього ладу — селянська громада, де нормою життя була пріоритетність інтересів цілого (колективу, держа­ви) над приватними, особистими інтересами окремої особи;

духовною основою соціальної гармонії було православ'я;

Петро І, силоміць зламавши існуючий суспільний устрій, са­модержавство перетворив на деспотизм, затвердив кріпацтво з усією його дикістю, підпорядкував суспільство всесильній і жадібній бюрокралї;

необхідно відновити втрачений зв'язок народу і самодержавної влади, відродити земські собори, підтримати селянську громаду, звільнити її від опіки поміщиків і чиновників.

Основні Ідеї «філософії всеєдності» В. С. Соловйова:

усе в світі є влленням деякої божественної волі та існує у не­розривній єдності одне з одним;

людство є «великою збірною істотою», «соціальним організ­мом», живі члени якого являють собою різні нації;

мета людини — досягнення «суцільного життя» на основі «суцільного знання» і «суцільноїтворчості» в універсальному синтезі філософії, науки і релігії (досвіду, знання і віри);

специфічна функція Росії — сприяти встановленню «всесвіт­нього християнства», вільного від протиріч між православ'ям і католицизмом.

Основні Ідеї «філософії загальної справи» М. Федорова. В її ос­нові лежало переконання, що викорінювання зла в світі можливе тільки після перемоги над смертю як сліпою силою природи, тому кінцевою метою людства є воскресіння всіх людей, що існували досі.