21. Центральна нервова система.

Усе керування життям організму в найширшому розумінні цього слова зосереджене в головному і спинному мозку. Вони становлять центральну частину, або, як кажуть, центральну нервову систему. Тут міститься більшість нервових клітин. Сюди з усіх куточків тіла, від усіх його тканин і органів чуття безперервним потоком надходить численна й різноманітна інформація. Звідси до всіх органів нашого тіла ідуть сигнали, що регулюють їх роботу.

На розрізах головного і спинного мозку можна помітити, що вони складаються з двох речовин різного кольору — сірої і білої. Сіра речовина утворюється скупченнями нервових клітин (з початковими відділами їхніх відростків), а біла речовина — скупчення нервових волокон. Нервові волокна мають мієлінову оболонку, яка надає їм білого кольору. У різних відділах центральної нервової системи розташування сірої і білої речовини не однакове. У спинному мозку сіра речовина знаходиться в середині, а біла — зовні. В глибині довгастого мозку міститься ретикулярна формація (сітчаста речовина), яка теж належить до сірої речовини і є сукупністю з’єднаних між собою нервових клітин і волокон, які нагадують під мікроскопом сітку. Ретикулярна формація займає центральне положення по всій довжині мозкового стовбура — від довгастого до проміжного мозку. Вона відіграє велику роль у регуляції збудливості і тонусу всіх відділів центральної нервової системи, в тому числі і кори великих півкуль, забезпечуючи певний функціональний рівень її клітин. Здебільшого ретикулярна формація здійснює активізуючий вплив на відділи центральної нервової системи, підвищуючи їх тонус і збудливість.

У головному мозку в одних відділах його сіра речовина знаходиться зовні, в інших — у середині.

Окремі скупчення сірої речовини у товщі білої звуться ядрами. Мозок має в своєму складі сотні різноманітних ядер, кожне із яких містить тисячі нейронів, що приймають участь в інтеграції тісно пов’язаних між собою функцій. У головному і спинному мозку розрізняють чутливі, рухові, вегетативні ядра.

Органи центральної нервової системи складаються з дуже ніжної тканини. Нервові клітини головного і спинного мозку відносять до найтендітніших структур в організмі людини, а тому вони знаходяться під надійним захистом кісток. Ніяка інша система органів немає такого надійного захисту як мозок. Мозкові оболонки також виконують захисну функцію. Спинний мозок оточений трьома оболонками і закріплений зв’язками в хребетному каналі, а головний мозок, покритий такими ж оболонками, розміщений у кістковій коробці черепа.

23. Будова і функція синапса. Медіатори.

Синапси — це спеціалізовані утвори структурно-функціонального зв’язку двох нейронів, що служать для сприйняття й передачі нервових імпульсів (рис. 11). Синапс складається із пресинаптичної і постсинаптичної частин, між якими є невеликий простір, що отримав назву синаптичної порожнини. У місці синапсу два нейрони контактують між собою оболонками. Оболонка аксона нервової клітини, що передає нервовий імпульс, називається пресинаптичною мембраною. У пресинаптичній частині цього ж нейрона є міхурці, що містять хімічні речовини — медіатори. У різних синапсах виробляються різні медіатори. До таких медіаторів відносяться ацетилхолін, норадреналін, серотонін, дофамін та інші. З їх участю відбувається передача імпульсів у синапсах від одного нейрона на інший. Постсинаптична мембрана — це оболонка нейрона, що сприймає нервовий імпульс.

Нервовий імпульс, що надходить у пресинаптичну частину, забезпечує вивільнення медіатора і поступання його через пресинаптичну мембрану в синаптичну порожнину. Медіатор діє на постсинаптичну мембрану, внаслідок чого виникає нервовий імпульс у постсинаптичній частині наступного нейрона. Такі синапси характеризуються однобічною провідністю — від пресинаптичної до постсинаптичної частини. Залежно від того, які частини нейронів контактують між собою, розрізняють синапси аксосоматичні, аксодендритні, аксоаксональні. На кожному нейроні нараховується декілька тисяч синапсів.

Проте не обов’язково всі імпульси, що надходять до синапсів, викликають збудження наступної клітини. Іноді вони, навпаки, примушують клітину припинити роботу. Такі синапси називають гальмівними. Значення гальмівних імпульсів у роботі всієї центральної нервової системи настільки ж важливе, як і збудливих. У нервовій системі не може існувати лише збудження без гальмування, як і не може існувати в магнітах лише північний чи лише південний полюс.

Основна відмінність гальмівного імпульсу від збудливого полягає в тому, що він стимулює вивільнення в синаптичну порожнину особливого, гальмівного медіатора.

Отже, за функціональними особливостями розрізняють збудливі (при активації пресинаптичної частини у постсинаптичній мембрані виникає збудження) та гальмівні (виникає гальмування) синапси.

Поряд з хімічними є ще й електричні синапси, в яких передача імпульсів відбувається безпосередньо біоелектричним шляхом між контактуючими нейронами. У них немає синаптичних міхурців, провідність двобічна. Електричний механізм передачі збудження зустрічається у тварин з більш примітивною нервовою системою. У вищих тварин і людини вони зустрічаються рідко.