1.Поняття та елементи зобов'язання

В силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. З цього визначення випливає, що в будь-якому зобов'язанні розрізняються такі елементи, як суб'єкти, об'єкт і зміст зобов'язання.

Суб'єкти зобов'язання завжди конкретні. Це кредитор і боржник. Кредитором називають особу, якій належить право вимоги. Боржник — особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Кредитор вправі свої вимоги пред'явити тільки боржникові. Він же виконує свої обов'язки кредитору. Іноді в зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників

Об'єкти зобов'язань, як і кожного цивільно-правового відношення, — це те, на що спрямовані права і обов'язки суб'єктів. Об'єктами зобов'язань є дії. У відносинах власності права власника та обов'язки громадян і організацій спрямовані на річ. Об'єктами відносин власності є речі. Тому відносини власності інакше називають речовими відносинами.

Зміст зобов 'язання становлять права, вимоги кредитора і обов'язки боржника. Вони мають найрізноманітніший характер. За змістом виділяють зобов'язання, спрямовані на:

— передачу майна — маються на увазі, по-перше, зобов'язання, спрямовані на передачу майна у власність на підставі договорів купівлі-продажу, міни, дарування, поставки та ін. По-друге, зобов'язання у зв'язку з передачею майна у тимчасове користування на підставі договорів майнового найму, найму жилого приміщення, безоплатного користування майном; та ін.

— виконання робіт на підставі договорів підряду, побутового замовлення, підряду на капітальне будівництво, договорів про сумісну діяльність;

— надання послуг на підставі договорів перевезень, страхування, доручення, комісії, схову;

— сплату грошей на підставі договорів позики, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і банківського рахунку;

— відшкодування шкоди, заподіяної в результаті протиправних дій, а також шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок рятування об'єктів державної і колективної власності;

— повернення безпідставно придбаного майна і на передачу безпідставно збереженого майна.

2.Підстави виникнення зобов'язань

Підставами виникнення зобов´язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов´язань, він лише зазна­чає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов´язання можуть виникати на підставі одного юридичного факту чи де­кількох.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов´язання виника­ють з підстав, передбачених ст. 11 цього Кодексу. Тому, виходя­чи з норм чинного законодавства та сучасної практики, можна визначити перелік обставин, за яких виникають зобов´язання, а саме:1)  із правочинів (у тому числі договорів), як передбачених за­коном, так і не передбачених законом, але таких, що не супере­чать йому;2)  з актів органів державної влади або органів місцевого само­врядування;3)  внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва, а також винаходів та інших результатів творчої, інтелектуаль­ної діяльності;4)  внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а також придбан­ня або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;5)  внаслідок інших дій громадян та організацій;6)  внаслідок подій, з якими закон пов´язує настання цивіль­но-правових наслідків.

Основною підставою виникнення зобов´язань є договір. Не ви­падково поняття «договір» і «зобов´язання» інколи ототожню­ють. Але це не зовсім правильно. Очевидно, що ці поняття спів­відносяться між собою як частина і ціле. Зобов´язання є шир­шим поняттям. Договори це лише частина зобов´язань.. На підставі договору можуть виникати зобов´язання між різними суб´єктами: а) фізичними особами; б) юридичними особами;´ в) фізичними і юридичними особами.Окрім договорів, підставою виникнення зобов´язань можуть бути також односторонні правочини.

Підставою виникнення зобов´язань можуть бути також ад­міністративні акти, якщо вони тягнуть за собою настання цивільно-правових наслідків. обов´язання виникають також внаслідок створення творів науки, літератури, мистецтва а також винаходів та інших результатів творчої діяльності. В результаті таких юридичних фактів автори творів науки, літератури, мистецтва, винахідни­ки, володільці нематеріальних духовних благ набувають перед­бачені законом суб´єктивні права. Усі інші фізичні та юридич­ні особи зобов´язані утримуватися від порушення суб´єктивних прав авторів, винахідників. Такі зобов´язальні правовідносини мають абсолютний характер.

Заподіяння шкоди та інші неправомірні дії, за ЦК України також є підставами виникнення зобов´язань. Події, з якими законодавець пов´язує цивільно-правові на­слідки, самі по собі не породжують зобов´язань, але є підста­вами виникнення обов´язків в рамках певних вже визначених зобов´язань.

3.Види зобов'язань

У цивільному праві зобов´язання поділяють на види залежно від таких критеріїв, як особливості їх змісту, специфіка об´єкту, підстави виникнення тощо. Розглянемо їх детальніше.

1. Залежно від особливостей змісту зобов´язань, тобто наяв­ності у сторін суб´єктивних прав та обов´язків, їх поділяють на односторонні та взаємні (двохсторонні).

Односторонніми вважаються такі зобов´язання, в яких одній стороні належить право, а іншій - обов´язок. До них відносять договори позич­ки, дарування, зобов´язання по відшкодуванню збитків.Якщо кожна зі сторін поруч із правами набуває ще й певних обов´язків, то зобов´язання вважається взаємним

2. Залежно від ступенявизначеностіпредмета зобов´язання, вони поділяються на однооб´єктні, альтернативні і факуль­тативні.

За однооб´єктним зобов´язанням кредитор має право вимага­ти від боржника виконання певної визначеної дії. Про неї зазна­чено в договорі і саме вона має бути виконана. Альтернативне зобов´язання - це зобов´язання, змістом яко­го є право вимоги та відповідний йому обов´язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Виконання зобов´язання при цьому пере­дбачає здійснення однієї з кількох дій

На відміну від альтернативних, факультативні зобов´язання - це такі зобов´язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість цієї дії вико­нати іншу.

3. Залежно від характеру змісту зобов´язань, їх поділяють на зобов´язання з позитивним змістом та зобов´язання з нега­тивним змістом.

Зобов´язання, за яким боржник повинен виконати певну дію, а кредиторові належить право вимагати вчинення такої дії, на­зивають зобов´язанням з позитивним змістом. Якщо ж креди­тор має право вимагати від боржника, щоб той утримався від вчинення якої-небудь дії, а останній зобов´язаний її не вчиняти (наприклад, автор не повинен передавати рукопис іншому ви­давництву), то такі зобов´язання мають назву зобов´язань з нега­тивним змістом.

4. Цивільне законодавство розрізняє також головні і додат­кові (акцесорні) зобов´язання.

Додатковим є зобов´язання, метою якого є забезпечення вико­нання головного зобов´язання. Додаткові зобов´язання тісно пов´язані з головним і припинення головного зобов´язання відповідно припиняє і додаткове.

5.  Зазвичай особистість боржника чи кредитора не впливає на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Після смерті особи, яка є стороною в зобов´язанні, її права та обов´язки переходять до спадкоємця. Але деякі зобов´язання настільки тісно пов´язані з особою боржника чи кредитора, що виконати їх в іншому суб´єктному складі неможливо. Такі зобов´язання називаються особистими зобов´язаннями.

6.  За підставами виникнення зобов´язання поділяють на до­говірні, недоговірні та односторонньо-вольові. Договірними на­зивають ті зобов´язання, які виникають на підставі укладеного між сторонами договору.

Недоговірні (позадоговірні) зобов´язання - це зобов´язання, які виникають не з договору, а в силу юридичного факту, що стався, та норми закону.

Односторонньо-вольові зобов´язання виникають із односто­ронніх правочинів (довіреність, заповіт).

4.Часткові і солідарні зобов'язання

Суб'єктами зобов'язання водночас можуть бути кілька боржників або кілька кредиторів, або водночас кілька боржників і кілька кредиторів. Такі зобов'язання, у яких беруть участь не один, а кілька боржників або кредиторів, дістали назву зобов'язань із множинністю осіб. Такі зобов'язання можуть бути активними, пасивними та змішаними,вони поділяються на часткові та солідарні.

У частковому активному зобов'язанні кожен із кредиторів має право вимагати від боржника виконання зобов'язання лише у певній частці. Кредитор, який одержав належне йому виконання, із зобов'язання вибуває, але воно зберігає свою силу для решти кредиторів доти, поки вони не здійснять належне їм право.У частковому пасивному зобов'язанні кожен із боржників зобов'язаний надати кредиторові виконання лише у певній частці з тим, щоб боржник, який виконав зобов'язання, вибував, але воно зберігало силу для решти боржників, поки вони не виконають покладений на них обов'язок перед кредитором.У змішаному частковому зобов'язанні поєднуються обидва принципи: в такому зобов'язанні кожен із кредиторів може вимагати виконання в певній частці від кожного із боржників.

У солідарному активному зобов'язанні кожен із кредиторів має право вимагати від боржника виконання в повному обсязі. Як тільки боржник надасть повне виконання хоч би одному із кредиторів, зобов'язання припиняється. У солідарному пасивному зобов'язанні кредитор вправі вимагати виконання в повному обсязі від будь-якого боржника, тому він має право заявляти вимогу про виконання і до всіх боржників водночас, і до будь-якого з них у частині боргу. Але зобов'язання припиняється як тільки повне виконання буде надано кредиторові хоч би одним із боржників.У змішаному солідарному зобов'язанні також поєднуються обидва принципи виконання солідарного зобов'язання. В такому зобов'язанні кожен із кредиторів може вимагати виконання в повному обсязі від кожного з боржників.

Таким чином, солідарний порядок виконання істотно відрізняється від часткового, причому нерідко буває так, що одна зі сторін вимагає солідарного виконання зобов'язання в той час як інша погоджується лише на часткове виконання.

5.Регресні зобов'язання

Регресне зобовязання — зобов'язання, що виникає, коли боржник за осн. зобов'язанням виконує його замість третьої особи або з вини третьої особи на користь ін. особи. Сутність регрес, вимог полягає у тому, що вони становлять зворотну вимогу. Для регрес, вимоги необхідна наявність не менше 3 осіб — боржника, кредитора і хоча б однієї особи, пов'язаної з боржником чи кредитором поперед, зобов'язанням, яке є похідним від регрес, вимоги. Боржник за осн. зобов'язанням перетворюється на кредитора за Р. з., а третя особа займає у ньому місце боржника. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (п. 1 ст. 544 ЦК України).

Зміст регресного зобовязання може бути визначений як право кредитора (регредієнта) вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку або з вини боржника (регресата), і як обов'язок останнього виконати цю вимогу. Вимоги за основним зобов'язанням і Р. з. можуть бути різними, хоча нерідко і збігаються. Регресні вимоги завжди є зворот, стягненнями виплаченого, тоді як осн. зобов'язання за змістом у переваж, більшості випадків пов'язане з виплатою боргу, стягненням санкцій тощо.

Регресні вимоги мають місце не лише в цивільному, а й у труд, праві. Регресні позови, за допомогою яких відшкодовується шкода, можливі й в ін. галузях права. Тому регресні правовідносини мають міжгалуз. характер.

6. Відступлення права вимоги — це заміна кредитора в зобов'язанні. Загальні вимоги до порядку заміни кредитора в зобов'язанні визначені у гл. 47 ЦКУ. Стаття 510 ЦКУ визначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

Відступлення права вимоги може здійснюватись як на підставі договору купівлі-продажу заборгованості, так і на підставі договору дарування, договору міни тощо. Зокрема, згідно з ч. З ст. 656 ЦКУ, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлене договором або законом.

При врегулюванні своїх відносин з відступлення права вимоги сторони мають право укласти договір:1) у формі, передбаченій цивільним законодавством;2) у формі договору про відступлення права вимоги (договір цесії).

У будь-якому разі про відступлення права вимоги боржника варто повідомити письмово (в інтересах нового кредитора), хоча це не є обов'язковим.

Борг може мати грошовий характер (придбали товар, за який ще не розрахувалися), товарний (отримали аванс, а поставку ще не здійснено), грошовий нетоварний (отримали поворотну фінансову допомогу і наразі її не повернули).

Договір цесії може бути як оплатним, так і безоплатним. Чинним законодавством не передбачено заборону на встановлення винагороди в разі відступлення права вимоги. Плата за такі послуги може бути визначена:1) у відсотковому відношенні до суми боргу, що відступається;2) у фіксованій сумі (новий кредитор платить суму, меншу від суми права вимоги боргу, або ж первісний кредитор платить новому кредитору певну суму коштів за послугу )

7.Переведення боргу— це договір між первісним і новим боржником. Воно повинно бути оформлене за правилами, які передбачені для форми угод. Письмова форма необхідна, якщо в цій самій формі виражено зобов'язання, за яким учиняється переведення боргу.

При переведенні боргу обов'язки первісного боржника передаються новому боржникові в повному обсязі. Тому новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора усі заперечення, основані на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Переведення боргу допускається у відносинах між громадянами, за винятком тих, які пов'язані з особою боржника. Між організаціями також можливе переведення боргу, його межі аналогічні межам, встановленим щодо цесії.

У двосторонніх зобов'язаннях заміна осіб означає одночасно уступку вимоги і переведення боргу. Наприклад, може правити обмін жилими приміщеннями.

15. Гарантія, як спосіб забезпечення викон зобов’язань

Відповідно до ЦК за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Інакше кажучи, суть гарантії зводиться до того, що управнена сторона (кредитор) має право на задоволення своїх вимог гарантом у разі, якщо боржник не виконає належним чином своє зобов'язання.

Гарантія відрізняється від іншого засобу забезпечення виконання зобов'язань – поруки. Гарантія не залежить від основного зобов'язання навіть у разі його припинення або визнання недійсним, зокрема тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання. гарантія може надаватися не будь-якою особою, а виключно банком, страховою організацією або іншою фінансовою установою.

Надання гарантії неможливе без укладення відповідного договору. Згідно зі ЦКУ правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений не у письмовій формі, є нікчемним. Якщо класифікувати гарантію за певними видами, основними серед них є такі, як відклична (безвідклична) та умовна (безумовна). Відкличною є гарантія, умови якої можуть бути будь-коли змінені і яка відкликається банком-гарантом за заявою боржника без попереднього повідомлення кредитора. На відміну від неї, безвідклична гарантія передбачає незмінність умов і неможливість припинення гарантом.

За умовної гарантії банк-гарант при порушенні боржником свого зобов'язання сплачує кошти кредитору в разі виконання ним відповідних умов або подання зазначених у гарантії документів. Безумовна гарантія означає, що вимоги кредитора задовольняються за його першою вимогою (без умов і документів). Отже, з точки зору мінімізації ризиків при забезпеченні виконання зобов'язань найвигіднішими для кредитора є безвідклична та безумовна гарантії.

У ЦКУ встановлені правила виконання умов договору про надання гарантії. Так, після одержання вимоги кредитора гарант, негайно повідомивши про це боржника, повинен розглянути її в установлений у гарантії строк, а за його відсутності – в розумний строк. Гарант не зобов'язаний у безспірному порядку задовольнити вимогу кредитора, яка подається після закінчення строку дії гарантії або не відповідає її умовам. Також гарант має негайно повідомити кредитора і боржника, якщо він дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення. Однак, оскільки ці фактори не впливають на дійсність договору, повторна вимога кредитора підлягає задоволенню. А в разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію (якщо в ній не встановлено інше).

Підстави для припинення гарантії визначені у статті 568 ЦКУ, відповідно до якої зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.