12. Ідеї новітнього наукового методу дослідження у філософії хvii ст.: Раціоналізм та емпіризм.

Особливого значення набула у філософії того часу проблема обгрунтування знання і способів його досягнення. У розв'язанні цієї проблеми розрізняють два напрями — раціоналізм і емпіризм. Раціоналізм (у вузькому розумінні цього терміна) прийняв за еталон одержання достовірного знання певні принципи організації останнього, підпорядковані суворим правилам логічного виводу й однозначності результатів. Переконливим прикладом раціоналізму може бути творчість Б.Спінози. Орієнтація ж на досвідне природознавство як еталон одержання достовірного знання породила емпіризм (Ф.Бекон, Т.Гоббс, ДжЛокк — матеріалісти; Д.Юм, Дж.Берклі — ідеалісти).

Раціоналізм (від латинського — розумний) — філософський напрям, який визнає розум основою пізнання. Раціоналізм протистоїть як ірраціоналізму, так і емпіризму.

Обґрунтовуючи безумовну достовірність наукових принципів і положень природознавства й математики, раціоналісти намагалися з'ясувати, як знання набуває об'єктивного, всезагального і необхідного характеру. Таке знання, на їх думку, досягається завдяки розуму, який виступає як його джерелом, так і критерієм істинності. Так, до вихідного положення сенсуалізму "немає нічого в розумінні, чого раніше не було б в чуттях" Лейбніц додав: "крім самого розуму", тобто здатності розуму осягти не лише зовнішні, поверхневі, випадкові властивості речей, а й всезагальне, необхідне. На думку раціоналістів, розум відіграє визначальну роль як у пізнанні, такі в діяльності людей.

Емпіризм (від грецького — досвід) — напрям у теорії пізнання, згідно з яким зміст знання може бути поданим або як опис досвіду, або зведеним до нього. На противагу раціоналізмові емпіритики зводять раціональну пізнавальну діяльність до різноманітних комбінацій чуттєвого матеріалу, який дається в досвіді.

До емпіриків належали і деякі ідеалісти нового часу, зокрема Дж.Беркліі Д.Юм.

Відношення між емпіризмом і раціоналізмом не можна розуміти спрощено. Адже деякі раціоналісти визнавали необхідність досвідчених джерел пізнання, а деякі емпірики не заперечували роль розуму. Так, раціоналіст Р. Декарт не ігнорував досвід, чуттєві дані, а емпірик Т.Гоббс визнавав першорядне значення математичних знань. Раціоналіст Г.В.Лейбніц погоджувався навіть з тим, що увесь зміст людського інтелекту береться з чуттєвої діяльності (правда, при цьому дуже слушно додав, що сама ця діяльність неможлива без спрямовуючого впливу інтелекту). До речі, відсутність однозначних визначень понять емпіризму та сенсуалізму приводить до невиправданого їх ототожнення. Очевидно, визнаючи поняття сенсуалізму, треба виходити з того положення, яке чи не найпереконливіше обґрунтував Дж. Локк: у розумі немає нічого, що попередньо не було б опосередковане діяльністю органів чуття.

13. Еволюція британського емпіризму. Французький матеріалізм. Німецьке Просвітництво. Основні риси Німецької класичної філософії.

Еволюція британського емпіризму.Основи британського емпіризму (від греч. - досвід) були сформульовані Френсісом Бэконом. Його вчення про досвідчене джерело людських знань, а також розроблений їм індуктивний метод послужили джерелами для наступного формування і розвитку цього напряму.

Теорія пізнання Д. Локка Англійський філософ Джон Локк (1632-1704) першим у своєму головному філософському творі "Досвід про людський розум" задався метою усебічно обгрунтувати положення про походження всякого людського знання. Почав він з критики теорії "природжених ідей" (разделяв шийся раціоналістами, Декартом і Лейбніцом).Ті або інші ідеї, на думку Локка, схвалюються людьми не через свою природженість, а внаслідок своєї корисності. Так, наприклад, ідея Бога і богопочитания не є природженою, оскільки у світі існують атеїсти, що заперечують буття Бога, а також цілі народи, у яких не можна знайти понять ні про Бога, ні про релігію. Поява ж і поширення цих ідей пояснюється зовсім не їх природженістю, а впливом виховання, освіти, здорового глузду і постійного інтересу до імені Бога.

Відповідаючи на питання про джерело виникнення ідей, він формулює початковий принцип емпіризму : "На досвіді грунтується усе наше знання, від нього відбувається наше спостереження, спрямоване або на зовнішні предмети, або на внутрішні дії нашої душі, що сприймаються і рефлектовані нами самими, доставляють нашому розуму увесь матеріал мислення".

Найдостовірніший рід пізнання, по Локку, - інтуїція. Інтуїтивне пізнання є ясне і виразне сприйняття відповідності або невідповідності двох ідей через їх безпосереднє порівняння. На другому місці після інтуїції, за ступенем достовірності, у Локка демонстративне пізнання, третій - чуттєве або СЕНС-активне пізнання. За допомогою Інтуїивного пізнання ми пізнаємо наше буття, за допомогою де-монстратівного пізнання - буття Бога, за допомогою сен-сітівного пізнання - існування інших речей.

Суб'єктивний ідеалізм Д. Берклі Своєрідну інтерпретацію ідеї Локка отримали в роботах англійського філософа, єпископа Д. Беркли (1685-1753). Концептуалізм Локка будувався на припущенні, що загальне - це не лише ім'я (словесне позначення, створене нашим розумом), а є уявним відверненням загальних ознак речей, що повторюються. Д Беркли заперечує це: "Усе, що існує, одинично". З цих позицій Беркли критикує локковскую теорію абстрагування, що пояснює спосіб утворення загальних ідей. В якості "найбільш абстрактною і незрозумілою з усіх ідей" Беркли розглядав ідею матерії або тілесної субстанції. Такі найбільш загальні поняття, як матерія, тілесна субстанція - це лише імена речей, існуючі тільки в думці, а не в реальності. Суб'єктивний ідеалізм Беркли полягає передусім в тому, що він прагне довести, що існування як таке і існування в сприйнятті тотожні. "Існувати - означає бути сприйманим"., що безпосередніми об'єктами нашого пізнання є не зовнішні предмети як такі, а лише наші відчуття і представлення, і отже, ми в процесі пізнання не здатні сприймати нічого, окрім наших власних.Творцем всього навколишнього світу і гарантом його існування у свідомості суб'єкта є, по Беркли, Бог.

Скептицизм Д. Юма Шотландський філософ Дэвид Юм (1711 - 1776) «Трактат про людську природу» (1740), «Дослідження про людське пізнання" (1748), «Дослідження про принципи моральності» (1751) сформулював основні принципи новоєвропейського агностицизму (від греч. агностос - недоступний пізнанню) - філософське положення, згідно з яким не може бути остаточно вирішене питання про істинність дійсності (тобто пізнане не істинно, і не помилково, а невизначено), що оточує людину. Первинними сприйняттями Юм вважав безпосередні враження зовнішнього досвіду (відчуття), вторинними - чуттєві образи пам'яті ("ідеї") і враження внутрішнього досвіду (афекти, бажання, пристрасті). Утворення складних ідей цей філософ тлумачив як психологічну асоціації (зв'язування) простих ідей один з одним. Центральний пункт його гносеології - вчення про причинність. Відкидаючи свободу волі і використовуючи критику поняття субстанції, розвинену Беркли, Юм виступив з критикою поняття духовної субстанції, яка переростала у Юма в критику релігійної віри, якою він протиставив звички буденної свідомості і "природну релігію". Релігійна віра, по Юму, пішла від страху людей за своє "земне" майбутнє.

Французький матеріалізм (фм) відрізняє одностайна матеріалістична спрямованість в поглядах на природу. Природа являє собою сукупність різних форм руху матеріальних часточок.

Згідно з Гольбахом (1723-1789) існує рух матеріальних мас (атомів). Разом з тим філософи заперечують будь-чку роль Бога в існуванні і русі матерії.

Французькі матеріалісти робили спробу розв’язати питання про походження свідомості, спираючись на принцип загальної чуттєвості матерії (гілозоїзму). Ж.Ламетрі (1709-1751) намагався показати процес поступового переходу від тварин до людини, показати їх схожість і ідмінність. Людину відрізняє від тварини лише більша кількість потреб і розум.

П.Гольбах у праці “Система природи” рішуче заперечує ідеї богослов’я, ступає проти ідеалізму. В природі, яка зводиться до роду атомів, діють мханічні закони, що мають характер необхідності, отже, немає нічого випадквого..

Д.Дідро 1713-1784) схиляється розглядати все як таке, що розвивається. Світ бзперервно зароджується і вмирає, він ніколи не стоїть на місці.

Французькі матеріалісти висунули ряд інших ідей щодо суспільства,зокерма підкреслили роль людських потреб як могутнього джерела розвитку. Загальні інтереси обумовлюють зв’язки між людьми. К.Гельвецій 1715-1771) вказував на єдність особистих і громадських інтересів. Вони також наголошували на тому, що задопомогою розуму можна змінити людину. Єдиний можливий засіб поліпшення суспільства і особливо моралі – просвітництво, виховання.

Німецька класична філософія формувалася на межі XVIII—XIX ст. Представники: І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Ґ. Геґель, Л. Фейєрбах. Незважаючи на своєрідність філософських поглядів представників німецької класики (Кант був дуалістом, Фіхте — суб’єктивним, Шеллінг і Геґель — об’єктивними ідеалістами, Фейєрбах — матеріалістом), вони створили певну ідейну спільність, спостерігається зв’язок. Саме через це їх поєднують в єдиний філософський напрям.

При всьому розмаїтті ідей та концепцій, німецьку класику відрізняє низка спільних рис, а саме: 1) розуміння ролі філософії в історії людства та розвитку світової культури; 2) раціоналізм, успад­кований від філософів Нового часу та Просвітництва; 3) критика матеріалізму XVIII ст. за його механіцизм; 4) розробка теорії діалектики та діалектичного методу мислення; 5) намагання пере­творити філософію на науку, створити єдину наукову філософію у вигляді цілісної системи наукових дисциплін, ідей, понять і категорій; 6) розробка загальних методів підходу до проблеми історичного розвитку як єдиного процесу; 7) відродження гуманістичного ставлення до людини, ЇЇ активності, свободи та інших цінностей; 8) безпосередня спадкоємність у розвитку філософських ідей.

Велике значення мали гуманістичні ідеї соціального прогресу, свободи та активності людини, розробка проблем пізнання, діалектики та матеріалізму, віра в усемогутність науки тощо.