30. Соціальність: духовні та предметно-практичні виміри людського осягнення світу. Практика як спеціально людський спосіб ставлення до світу

Джерелом активності свідомості виступає практика, яка історично розвиваючись, ускладнюючи, визначає рівень розвитку суспільства і самої людини. У зв'язку з практикою розвивається і пізнання, як живе, активне ставлення людини до світу. Пізнання - є соціальне, історично розвиваюче ставлення людини до світу, процес відображення в людській свідомості у формі ідеальних образів об'єктивної реальності, здійснюваний в ході практичної діяльності людей. Взаємні відносини і обов'язки цивільного побуту, життя. Соціалізм чоловік. навчання, що грунтується цивільний і сімейний побут на товаристві або артільної установі; крайній соціалізм впадає в комунізм, який вимагає скасування будь-якої приватної власності, на загальну користь. Соціальний, до соціальності або до соціалізму відноситься. Соціаліст,-тка, хто тримається цього навчання. Соціалісти і комуністи, за духом учення свого, замовні вороги всякого державного порядку.

31. Суверенність філософського знання. Предмет філософії. Суверенність філософії, зрозуміло, забезпечується багатьма факторами. Один з них — характер розвитку історії людства. Адже історія не розвивається по прямій. У житті окремих людей і народів час від часу відбуваються корінні переломи, змінюються підвалини життя, руйнуються старі цінності. А разом застаріває і колишня мудрість, що вже не пояснює нових явищ життя. У таких умовах виникають проблеми,- «які не снилися мудрецям». Історія людства знає події. Обидві події породили глибокі зміни у житті, культурі та світогляді людей, у розумінні ними себе та навколишнього середовища, світу.

Якісні перетворення відбуваються і в сучасному суспільстві. Соціальні, політичні, економічні, культурні зміни – результат впливу науково-технічної революції та інформаційної революції, що лежить в її основі, а також багатьох інших соціальних перетворень. Усі проблеми аналізуються людьми різних професій. Багато століть подібні питання обговорювалися і у філософії, як специфічній духовній діяльності, нагромаджено досвід аналізу, розроблено методи і відповідні категорії. Допомогти людям знайти вихід із складних ситуацій, зробити правильний первісний вибір — основна функція філософії.

Отже, суверенність філософії підтверджується і тим, що в ній існує потреба. Потреба людини у філософській діяльності, знанні формується і розвивається на кількох рівнях: індивідуальному, соціальному, культурному і глобальному, приймаючи на кожному етапі історії конкретний характер. Філософія потрібна людині і як спосіб ставлення до світу, і як форма самопокладання у світі, і як спосіб бути самою собою, і як духовно-практична діяльність по самовдосконаленню, і як спосіб зв’язку індивідуального і загального. Ця потреба загострюється в умовах радикальної зміни внутрішнього і зовнішнього світу людини, яким є сучасність. На відміну від окремих наук, що вивчають лише деякі області дійсності, предмет філософії охоплює найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнання, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї існуючої культури, її світоглядних структур. Таким чином філософія — раціональна самосвідомість людства, наслідок його прагнення збагнути глибинні основи буття і місце людини в світі. Давньогрецький філософ Кратет Фіванський зазначав:«Філософія важливіша від дихання, бо значно важливіше добре жити, чому навчає філософія, ніж просто жити, що залежить від дихання.» Німецький філософ 19 століття Георг Вільгельм Фрідріх Гегель так визначав предмет філософії:Філософія є наукою про причини, або [наукою] про «чому?» Філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та в актуальному стані всі основні виявлення людини як людини, із чим пов'язані особливості її предмету: історична змінність, оскільки історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини; уся історія філософії фактично входить в окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми здатні окреслити «топографію» людськості; філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої самоідентифікації.