- •5.Специфічні соціальні структури східної цивілізації (на відміну від західноєвропейської).
- •6. Загальні риси, школи та тенденції філософії Стародавньої Індії та Китаю.
- •7.Захід: «предметно-речове», числове та «пластичне» виникнення стародавнього грецького Всесвіту: від Хаосу до Космосу.
- •8.Досократівська доба давньогрецької філософії, розквіт античної філософії. Характерні риси філософської культури еллінізму.
- •9. Християнсько-середньорічна апологетика і патристика.
- •10. Проблеми людини у філософії Відродження. Гуманізм.
- •11. Натурфілософія епохи відродження.
- •12. Ідеї новітнього наукового методу дослідження у філософії хvii ст.: Раціоналізм та емпіризм.
- •13. Еволюція британського емпіризму. Французький матеріалізм. Німецьке Просвітництво. Основні риси Німецької класичної філософії.
- •14. Гуманістичні напрямки філософії марксизму: метод, суспільство, істина, людина.
- •15. Витоки та основні проблеми української та російської філософської думки, їх соціокультурне та ментальне підґрунтя.
- •17. Гносеологічна та методологічна проблематика в українській філософії другої половини XX ст.. Та російської філософії XX ст.. :різнобарвність ідей, цінностей та матеріалів.
- •18. Провідні ідеї мислителівукраїнської діаспори
- •19.Суттєві риси філософії хх ст.
- •20. Співвідношення філософського плюралізму та монізму : саєнтистські, антропологічні та релігійно –філософські напрями.
- •21. Головні ідеї філософського структуралізму та герменевтики.
- •22. Філософський постмодернізм.
- •23. Теоретичний зміст та розвиток поняття буття.
- •24. Історична еволюція поглядів на матерію, простір та час.
- •25. Феномен свідомості та мовне створення світу
- •26. Сутність , динаміка та методологія наукового пізнання,поняття системного та комплексного підходів
- •27. Постнеокласична ситуація накового пізнання: синергетика – сучасний проект накової та філософської концепції розвитку
- •28.Віртуальна реальність як філософська проблема. Віртуалістика.
- •30. Соціальність: духовні та предметно-практичні виміри людського осягнення світу. Практика як спеціально людський спосіб ставлення до світу
21. Головні ідеї філософського структуралізму та герменевтики.
Структуралізм – сучасний напрям розвитку гуманітарного знання, пов’язаний з використанням структурного методу моделювання, елементів семіотики, формалізації та математики у лінгвістиці, літературознавстві, етнографії, історії та ін. Об’єктом дослідження структуралізму є культура як сукупність знакових систем (мова, наука, мистецтво, міфологія, мода, реклама. Основні ідеї структуралізму були розроблені у роботах французьких учених, серед яких виділялися етнограф і соціолог Клод Леві-Стросс (1908), філософ, історик культури й науки Мішель Фуко (1926–1984), філософ Жак Дерріда (1930), психіатр Жак Лакан (1901–1981).
Структуралізм шукає за явним, свідомим вживанням знаків, використання неявних, несвідомих глибинних структур, що управляють вживанням знаків. В опорі на такі глибинні структури структуралісти-дослідники бачать гарантію неупередженості і об'єктивності дослідження, оскільки такі структури дозволяють абстрагуватися від суб'єкта або зобразити його вивідним від них.
Герменевтика - напрямок у філософії, що досліджує теорію і практику тлумачення, інтерпретації, розуміння. Свою назву герменевтика отримала від імені давньогрецького бога Гермеса, який був посередником між богами і людьми - тлумачив волю богів людям і доносив побажання людей богам.
Герменевтика (тлумачення тексту) має сенс при спорідненості душ автора і читача. Якщо автор надто далекий від читача, текст ніколи не буде зрозумілий до кінця при всіх зусиллях герменевтики, однак при повному схожості автора і читача в тексті не залишиться прихованого сенсу і він не буде мати потребу в тлумаченні.
Головна ідея герменевтики: існувати - значить бути зрозумілим.
До фундаментальних понять герменевтики належать: • "герменевтичний трикутник" - взаємовідносини між автором тексту, самим текстом і читачем; • "герменевтичний коло" - циклічний характер процесу розуміння.
Першими герменевта були середньовічні теологи-схоласти (Фома Аквінський та інші), які займалися "розшифровкою" сенсу божественних ідей, закладених в тексті Біблії. Розуміння здійснюється двома шляхами (їх сукупністю): • дивінації - штучного "вчувствованія", "вживання" в душу автора твору; • порівняння - зіставлення фактів, інших даних. Дивінації повинна чергуватися з порівнянням і навпаки. Коли читач остаточно зрозуміє і логіку мови, і душу автора, текст буде повністю зрозумілий.
22. Філософський постмодернізм.
Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Як філософська категорія, термін «постмодернізм» отримав розповсюдження завдяки філософам Ж. Дерріди, Ж. Батая, М. Фуко і особливо книзі французького філософа Ж.-Ф. Ліотара «Стан Постмодерну» (1979)[5].
Постмодерністські дискусії охоплюють великий круг соціально-філософських проблем, що стосуються зовнішнього і внутрішнього життя індивіда, політики, моралі, культури, мистецтва і т.д. Основною характеристикою постмодерністської ситуації став рішучий розрив з традиційним суспільством, його культурними стереотипами. Все піддається перегляду рефлексії, оцінюється не з позицій традиційних цінностей, а з погляду ефективності. Постмодернізм розглядається як епоха радикального перегляду базисних установок, відмови від традиційного світогляду, епоха розриву зі всією попередньою культурою
Якщо філософія і метафізика, зокрема, це рефлексія знання, то постмодернізм - це рефлексія філософії, рефлексія рефлексії. Поширення в сучасній філософії поняття постмодернізм свідчить про певну незадоволеності існуючим станом справ у багатьох сферах культури, мистецтва і самої філософії.
Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.