21. Головні ідеї філософського структуралізму та герменевтики.

Структуралізм – сучасний напрям розвитку гуманітарного знання, пов’язаний з використанням структурного методу моделювання, елементів семіотики, формалізації та математики у лінгвістиці, літературознавстві, етнографії, історії та ін. Об’єктом дослідження структуралізму є культура як сукупність знакових систем (мова, наука, мистецтво, міфологія, мода, реклама. Основні ідеї структуралізму були розроблені у роботах французьких учених, серед яких виділялися етнограф і соціолог Клод Леві-Стросс (1908), філософ, історик культури й науки Мішель Фуко (1926–1984), філософ Жак Дерріда (1930), психіатр Жак Лакан (1901–1981).

Структуралізм шукає за явним, свідомим вживанням знаків, використання неявних, несвідомих глибинних структур, що управляють вживанням знаків. В опорі на такі глибинні структури структуралісти-дослідники бачать гарантію неупередженості і об'єктивності дослідження, оскільки такі структури дозволяють абстрагуватися від суб'єкта або зобразити його вивідним від них.

Герменевтика - напрямок у філософії, що досліджує теорію і практику тлумачення, інтерпретації, розуміння. Свою назву герменевтика отримала від імені давньогрецького бога Гермеса, який був посередником між богами і людьми - тлумачив волю богів людям і доносив побажання людей богам.

Герменевтика (тлумачення тексту) має сенс при спорідненості душ автора і читача. Якщо автор надто далекий від читача, текст ніколи не буде зрозумілий до кінця при всіх зусиллях герменевтики, однак при повному схожості автора і читача в тексті не залишиться прихованого сенсу і він не буде мати потребу в тлумаченні.

Головна ідея герменевтики: існувати - значить бути зрозумілим.

До фундаментальних понять герменевтики належать: • "герменевтичний трикутник" - взаємовідносини між автором тексту, самим текстом і читачем; • "герменевтичний коло" - циклічний характер процесу розуміння.

Першими герменевта були середньовічні теологи-схоласти (Фома Аквінський та інші), які займалися "розшифровкою" сенсу божественних ідей, закладених в тексті Біблії. Розуміння здійснюється двома шляхами (їх сукупністю): • дивінації - штучного "вчувствованія", "вживання" в душу автора твору; • порівняння - зіставлення фактів, інших даних. Дивінації повинна чергуватися з порівнянням і навпаки. Коли читач остаточно зрозуміє і логіку мови, і душу автора, текст буде повністю зрозумілий.

22. Філософський постмодернізм.

Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Як філософська категорія, термін «постмодернізм» отримав розповсюдження завдяки філософам Ж. Дерріди, Ж. Батая, М. Фуко і особливо книзі французького філософа Ж.-Ф. Ліотара «Стан Постмодерну» (1979)^[5].

Постмодерністські дискусії охоплюють великий круг соціально-філософських проблем, що стосуються зовнішнього і внутрішнього життя індивіда, політики, моралі, культури, мистецтва і т.д. Основною характеристикою постмодерністської ситуації став рішучий розрив з традиційним суспільством, його культурними стереотипами. Все піддається перегляду рефлексії, оцінюється не з позицій традиційних цінностей, а з погляду ефективності. Постмодернізм розглядається як епоха радикального перегляду базисних установок, відмови від традиційного світогляду, епоха розриву зі всією попередньою культурою

Якщо філософія і метафізика, зокрема, це рефлексія знання, то постмодернізм - це рефлексія філософії, рефлексія рефлексії. Поширення в сучасній філософії поняття постмодернізм свідчить про певну незадоволеності існуючим станом справ у багатьох сферах культури, мистецтва і самої філософії.

Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.