Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
filosofia_2.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
16.12.2018
Размер:
276.48 Кб
Скачать

15. Витоки та основні проблеми української та російської філософської думки, їх соціокультурне та ментальне підґрунтя.

Філософська думка в Україні.

- докласичний період

а) давні слов’яни – “Велесова книга” – повага до життя людини, праці, любов до землі.

б) філософія Київської Русі – пов’язана з Християнством. Етична тематика: протистояння духовного і тілесного, добра і зла. Вища мета пізнання – Бог, єдиний метод – божествене откровіння. Соціальна філософія - єдність земель, централізація держави. “Повість временних літ” (Нестор),Слово про закон і благодать” (Іларіон), “Посланіє” (Климент Смолянич)

- період Відродження

Ранні гуманісти (Юрій Дрогобич, Павло Русич, Лукаш, Станіслав Оріховський) – антропоцентрізм, самодостатність, незалежність людини, самопізнання.

Острозька академія (Герасим Смотрицький, Йов Книжницький, Іван Вишенський) - самопізнання у нерозривному зв’язку людини з Богом.

Братські школи – ідеї православ’я.Мелетій Смотрицький – праці суспільно-громадянського спрямування.

Києво-Могилянська академія – колиска філософської думки на Україні, ілософія викладається окремим курсом –покликання віднайти істину, причини речей, дослідити життя і доброчсеність. Заснована Петром Могилою. Вперше в Україні викладали філософію окремо від теології. Філософські курси значною мірою схоластичні. Філософія розглядалась як система дисциплін чи наук, покликаних віднайти істину,причини речей. І. Гізель – процес пізнання відповідні до теорії образів. Речі, діючи на органи чуття посилають їм чуттєві образи, які відбиваються на органі чуття і стають відображеннями.

Ф. Прокопович – пізнання на основі досвіду і споглядання.

Вчення про матерію: в основі всього лежить певний субстрат, що завдяки формі перетворюється на певну річ. Рух - як зміна кінцевого стану.Простір і час – невід’ємні від природних сил. Порожнеча неіснує. Сенс життя – у творчій праці, спрямованій на власне і громадське добро.Розвиток філософії права.

- Класичний період

-Г. Сковорода – засновник класичної укр. філософії, поінтеїстичний погляд. Ідея “сродної” праці. Проблеми, спрямовані на дослідження людини, її існування та щастя. Релігійно-філософський характер спирається на християнсько-світоглядні категорії. Заклик: “пізнай себе” – свою духовну сутність через віру і любов – таким чином досягається щастя. Щастя – не в матеріальному задоволенні, а в пізнанні і праці за свїми здібностями. Є 3 етапи самопізнання та пізнання: 1.пізнання себе як самовласного буття 2.як суспільної істоти 3.як буття, що створене за образом і подобою Божою. Основні лінії: - антеізм (“сродність” людині усього світу); - екзистенціальність (орієнтованість на неповторне в своїй окремості людське існування, плюралістичність і в одночас діалогічна гармонійність реальності); - кордоцентризм (все ідде від серця)

- “універсалістська” філософія 19 ст. (Орест Невицький, Сільвестр Гогоуский, Михайло Максимович) – поширення ідей німецької класичної філософії, особ. Канта, Фіхте, Шеллінга.

- Кирило-Мефодіївське товариство (Костомаров, Куліш, Шевченко) – ротиставлення української філософії російській.

- Соціалістичні мотиви – Драгоманов, Франко.

- Новітня філософія

- Екзистенціально-романтична хвиля (поч. 20 ст.) Бердяєв, Шестов.

- Культурно-філософський підйом 20х років (“розстріляне відродження”) – Хвильовий, Зеров, Яловий, Плужник та ін. – спроба зберегти та творчо розвинути українську національну культуру.

- Мислителі діаспори (Лишенський, Донцов, Чижевський).

Російськафілософськадумка почала розвиватися тільки у XIX. Характерними рисами російської філософії є екзистенціальна і персоналістична її спрямованість. Вона шукає відповідей на питання, що пов'язані з проблемами існування людини як особистості (особистість виступає тут в християнському розумінні). Питання етики займають центральне місце, хоча російські філософи також займалися гносеологією і онтологією, космогонією і естетикою. Російська філософія за своєю сутністю глибоко релігійна, вона розвивається у руслі православної християнської традиції, але зазнає також впливу західного християнства. Її відрізняє прагнення до цілісного пізнання (синтезуються дані різних видів досвіду: чуттєвого, раціонального та містичного). Ще вона софіологічна – в її центрі знаходиться образ Мудрості-Софії, що суміщує у собі людське і божественне, найчастіше її представляли в образі Божої Матері.

Першим російським філософом, який виразив у своєму вченні всю повноту російської душі, став Володимир Сергійович Соловйов (1853-1900). Його вважають батьком Срібного віку російської культури. Він був першим, хто створив в Росії цілісну філософську систему, що спирається на християнство, її можна назвати філософією вічної жіночності або філософією єдності.

М.О. Бердяєва вважають одним із засновників екзистенціалізму і персоналізму, для яких головними поняттями є: свобода, вибір, відповідальність, особистість. Він розрізняє три види свободи: первинну ірраціональну свободу, тобто довільність; раціональну свободу, тобто виконання морального обов’язку; і, нарешті, свободу, пройняту любов'ю Бога. Особливо цікавився проблемою особистості. Особистість є спіритуалістична, а не природна категорія; вона не частина якого-небудь цілого; вона не частина суспільства, навпаки, суспільство — тільки частина або аспект особи. Реалізація особистості означає сходження від підсвідомого через свідоме до над свідомого.

Для філософа-екзистенціаліста, засновник філософії трагедії Льва Шестова людська трагедія і страждання людського життя були джерелом філософії. Трагедія починається там, де відривається індивідуальна людська доля від долі всього світу. Об'єктивно всяке людське життя трагічне, але суб'єктивно відчувають трагедію лише ті, перед якими свідомо і гостро з'явилося питання про їх індивідуальну долю і які кинули виклик всім визнаним універсальним цінностям.

16. Історико-філософська проблематика у спадщині української культури та її порівняння з західноєвропейською та російською. У 20-30-ті роки XX ст. активно розвивалася вітчизняна філософія культури. Філософське осмислення багатьох питань теорії та історії світової, української культур, історико-філософський аналіз вітчизняного літературно-мистецького процесу, ідейних засад творчості його провідних представників (Т. Шевченко, П. Тичина, М. Хвильовий) характерні для досліджень літературознавців і філософів Володимира Юринця (1891-1937) і Петра Демчука (1900-1937). Застосовуючи метод «іманентної критики» для дослідження ранньої творчості П. Тичини (віршів, уміщених у збірках «Сонячні кларнети», «Плуг», «Вітер з України»), В. Юринець здійснив комплексний історико-філософський аналіз відчування поетом космосу, природи, кохання, історичного процесу (чотирьох важливих аспектів його поетичної проблематики) крізь призму античної та європейських філософських традицій. Історико-філософському осмисленню актуального на той час питання взаємообумовленості, співмірності історичних шляхів українського та європейського культуротворення присвячено вміщені в альманасі «Літературний ярмарок» діалоги, охарактеризовані В. Юринцем як чудернацька розмова кількох вітчизняних письменників з письменниками інших класів і епох про цінність культурної спадщини, її місце і роль у комуністичному суспільстві.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]