1. Предмет і метод мікроекономіки

Предмет мікроек-ки – поведінка господарюючих суб’єктів, які викор-ть раціонально, ефективно обмежені ресурси. Суб’єкти – індивідум, п-во, д-ва.

Загальновизнаним є визначення предмету мікроеконо­міки, який було дано англійським економістом Робінсом і з невеликими модифікаціями характеризується в будь-якому західному підручнику з економіки: "Мікроекономіка - це наука, яка вивчає поведінку людини з точки зору відносин між його цілями і обмеженими засобами, які допускають альтернативне використання".

Метод можна визна­чити, в найширшому розумінні цього слова, як діяльність, спрямовану на досягнення якоїсь цілі. Метод науки, з одні­єї сторони, відбиває вже пізнані закони дослідницької сфе­ри навколишнього світу, а з іншої виступає як засіб пода­льшого пізнання.

Метод є і результатом процесу досліджен­ня, і його передумовою. Звичайно метод дослідження формується на базі визна­ченої методології, яка включає в себе світоглядний підхід, дослідження предмету, структури і місця даної науки в за­гальній системі знань. В ході пізнання виникає постійно взаємодія предмету і методу.

Мікроекономіка використовує широкий спектр методів наукового пізнання.

Є такі методи мікроекономічного аналізу:

- на основі наукової абстракції (діалектичний підхід);

- метод аналізу і синтезу;

• метод індукції і дедукції;

• метод гіпотези;

- метод порівнювання та ін.

При порівнянні історичного і логічного методів дослідження насамперед помітна безпосередня їх ідентичність.

Історичний метод дослідження є логічним методом, як­що він має історичну форму (тобто досліджує логіку розви­тку предмету в формі конкретних історичних подій), а ло­гічний метод - історичним, взятим в необхідності (тобто звільнений від випадкової історичної форми).

Наступними методами мікроекономічного аналізу є ме­тод аналізу і синтезу.

Аналіз - це метод пізнання, який полягає у поєднанні окремих частин в єдине ціле.

Аналогічним недоліком володіють і індукція з дедукцією.

Індукція - це метод пізнання, заснований на висновках від окремого до загального.

Дедукція - це метод, заснований на висновках від зага­льного до окремого.

Недолік методу індукції полягає в тому, що вона не може чітко обґрунтувати загальне, так як виходить лише з роз­гляду частини сукупності, а дедукції - вона не може чітко обґрунтувати загальну передумову.

Порівняння — метод, який визначає подібність, чи різницю, явищ і процесів.

Аналогія - це метод дізнання заснований на перенесенні однієї чи ряду властивостей з відомого явища на невідоме.

Ще одним важливим методом мікроекономіки є гіпоте­за.

Гіпотеза - це метод пізнання, який полягає у висуненні науково-обгрунтованих припущень про можливі причини чи зв'язки явищ і процесів.

2. Теорія граничної корисності і поведінка споживача

Корисність – здатність блага задовольняти будь-яку потребу.

Загальна корисність – при збільшенні к-сті благ – зб. корисність.

Гранична корисність MU = TU / Q

І закон Госсена: гранична корисність блага спадає, тобто корисність кожної наступної одиниці блага, яку одержуємо в даний момент, менше корисності попередньої.

Закон спадної гранично корисності – в кожному проміжку часу, коли смаки споживачів незмінні, то гранична корисність кожної наступної одиниці блага спадає.

Якщо подальше споживання приносить не користь (гра­нична корисність блага негативна), то загальна корисність знижується. Чим більшою кількістю блага ми володіємо, тим меншу цінність воно має для нас і кожна його додат­кова одиниця. Таким чином, ціна блага визначається не загальною, а граничною його корисністю для споживача. Так як гранична корисність економічного блага для спожи­вача знижується, то виробник може продати додаткову кількість своєї продукції лише в тому випадку, якщо він знизить ціну.

Функція кориснос­ті - функція, яка показує спад граничної корисності блага зі зростанням його кількості:

Саме функція корисності лежить в основі вибору спо­живачів.

В сучасній теорії вибору споживачів передбачається, що: 1) грошовий доход споживача обмежений; 2) ціни не залежать від кількості благ, що купуються окремими домогосподарствами; 3) всі покупці дуже добре уявляють гра­ничну корисність усіх продуктів; 4) споживачі прагнуть максимізувати загальну корисність. Теорія поведінки спо­живача ґрунтується на наступних постулатах:

1. Кількість видів споживання. Кожний споживач бажає споживати багато різноманітних індивідуальних благ.

2. Ненасиченість. Споживач прагне мати більше будь-яких товарів і послуг, він не перенасичений ні одним з них. Гранична корисність всіх економічних благ завжди пози­тивна.

3. Транзитивність. Теорія споживчого вибору виходить з постійності і певної узгодженості смаків споживача. Логіч­но це може бути виражено наступним чином: якщо А, В, і С є комбінаціями будь-яких благ і споживач байдужий у виборі між наборами А і В і між В і С, то він також байду­жий у виборі А і С.

4. Споживач погоджується відмовитись від невеликої кі­лькості блага А, якщо йому запропонують більшу кількість блага -субституту.

5)Спадна гранична корисність. Гранична корисність будь-якого блага залежить від його загальної кількості, якою володіє даний споживач. Таким чином, вибір споживача - це вибір, який максимізує функцію корисності раціонального споживача в умо­вах обмеженості ресурсів (грошового доходу).

Функція корисності максимізується в тому випадку, ко­ли грошовий доход споживача розподіляється таким чи­ном, що кожна остання грошова одиниця, витрачений на купівлю будь-якого блага, приносить однакову граничну корисність: