11. Вчинення правочину під впливом насильства

Пленум Верховного Суду України у Постанові від 28 квітня 1978 р. визначив насильство як фізичний або психічний вплив на особу учасника угоди чи його близьких з метою спонукання його до укладення угоди.

Таке трактування насильства було обгрунтованим, але воно не залишало місця в юридичній лексиці для погрози, фактично по­глинувши її.

Насильство дійсно є одночасно не лише фізичним, а й психічним тиском на особу. Погроза ж полягає у залякуванні, тобто у психіч­ному тиску, що є проявом насильства. З цих міркувань у статті 231 ЦК погроза як самостійна категорія не використовується.

Насильство породжує страх настання невигідних наслідків. Страх, писав Памфіл Юркевич, діє на людину приголомшливим чином. ( Памфіл Юркевич. Цит. праця.- С. 146).

Професор Й. О. Покровський вважав, що іноді найдрібніша, з об'єктивної точки зору, погроза: перестати вітатися чи погроза співати під вікнами похоронні пісні - може бути достатньо силь­ною, щоби примусити людину вчинити певну дію. Якщо цієї по­грози налякалися люди хворі, то ця їхня слабкість не може бути визнана у культурному законодавстві достатньою соціальною підставою для збагачення інших. Інакше ми узаконимо експлуа­тацію цих нещасних людей з боку тих, хто знав про їхні слабкості і захотів зіграти на них. І в цьому не буде прояву «моралі рабів» (Ніцше). Право має сказати словами Євангелія: «Прийдіть до ме­не всі втомлені і обтяжені, і я заспокою вас» (Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права.- М., 1998.-С. 130.)

Насильницькі дії може вчиняти одна із сторін майбутнього до­говору або в її інтересах інша особа. Насильницькі дії в інтересах юридичної особи може вчиняти її представник або інша найнята спеціально для цього особа. Насильницькі дії можуть бути вчинені до сторони майбутнього договору, до члена її сім'ї, родича, іншої близької людини, до керівника юридичної особи, члена його сім'ї або родича.

Насильницькі дії можуть вчинятися безпосередньо перед вчиненням правочину і тривати до підписання відповідних документів.

Насильство може бути застосовано і за певний час до вчинення правочину.

До тих пір, поки діє страх, до тих пір триває і насильство, хоча би самі насильницькі дії були короткочасними.

Розглянемо кілька ситуацій.

Ситуація перша: К. заявив Ф., що, коли вона добровільно не поверне борг або не передасть замість нього цінні речі, він звернеться до суду.

Ситуація друга: Т. відмовилася від спадщини на користь сест­ри, яка погрожувала розголосити її сімейну таємницю.

Ситуація третя: В. погрожував дружині вбивством, якщо вона не подарує йому половину будинку.

Ситуація четверта: X. повідомив батьків вагітної Д., що одру­житься з Д. і визнає дитину своєю, якщо вони подарують йому будинок. Іншими словами, що не одружиться з Д., доки не стане власником будинку.

У всіх цих випадках були подані позови до суду про визнан­ня правочинів недійсними як таких, що були вчинені під при­мусом.

У першій ситуації психічний тиск на Ф. був, але його не можна назвати протиправним.

Страх, що виник у Ф., був наслідком її ж протиправної поведін­ки. Тому той законний тиск, якого зазнала Ф., не може бути під­ставою для визнання недійсним правочину щодо передачі коштов­ностей взамін несплаченого боргу.

У другій ситуації психічний тиск є протиправним, оскільки був спрямований проти конституційного права особи на недоторкан­ність особистого сімейного життя. Водночас цей тиск поєднувався із наміром збагачення за рахунок майнового права сестри. Тому факт насильства є очевидним.

Безспірною є і третя ситуація: засобом заволодіння чужим май­ном була погроза вбивством як діяння протиправне. В четвертому випадку було використано специфічну форму залякування. Адже X. розумів той психічний стан, в якому опиняться Д. та її батьки у разі народження позашлюбної дитини.

На підставі проведеного аналізу можна зробити такі загальні висновки.

Не є погрозою заява особи про майбутнє звернення до суду за одержанням того, що їй належить, оскільки право на звернення до суду за захистом свого порушеного права передбачене Конститу­цією України.

Якщо чоловік погрожує дружині поданням, наприклад, позову про розірвання шлюбу, коли вона не поверне йому його особисті речі, то такі його дії не є протиправними.

Протиправними слід вважати вимагання надання майнових благ за незвернення до суду. Тобто якщо, наприклад, чоловік за відмову від позову про розірвання шлюбу чи від позову про зміну місця проживання дитини вимагатиме, скажімо, дарування автомобіля або половини будинку, то маємо шантаж (від фр. заля­кування). У такому випадку його дії слід вважати протиправними як прояв насильства.

При вирішенні питання про можливість визнання правочину недійсним визначальним фактором слід брати до уваги не силу на­сильства, а силу страху.

Як правильно зазначав професор Любен Васильєв, питання про обгрунтованість страху має вирішуватися не з точки зору абстракт­ного критерію, не з точки зору сильної та ороброї людини, а з точ­ки зору особистих якостей конкретної людини, з врахуванням виду правочину (Любен Васильєв. Гражданское право Болгарской Республики.-М, 1953.- С. 564.)

Тому реальна можливість потерпілого дати відсіч і цим уникну­ти підписання договору, довіреності чи заповіту, не може мати правового значення.

Прикладом психічного насильства є випадки, коли одна особа настирливо і жалібно, часто до набридливості, просить другу осо­бу вчинити правочин, випрошує його, канючить.

Т. щоденно приходила в лікарню до важкохворої Г., випро­шуючи у неї складення заповіту. Врешті такий заповіт Г. скла­ла. Як потім з'ясувалося в суді з показів свідків, Г. боялася приходу М., бо після її відвідин стан здоров'я хворої погіршу­вався.

Насамперед, настирливе випрошування складення заповіту, зако­ном не заборонені. Але, якщо один використовує хворобливий стан другого і постійними нагадуваннями йому про близьку смерть схиляє його до такого правочину, і цей правочин останній вчиняє лише задля того, щоб звільнитися від цього психічного ти­ску, то така поведінка першого є неправозгідною, оскільки супере­чить принципу справедливості та сприяє недобросовісності у від­носинах між людьми.

Цікавим є зіставлення насильства та грабунку. І одне і друге є актами протиправними, і одне і друге можуть бути кримінально караними. Але якщо при грабунку злочинець відбирає річ від осо­би, то у разі насильства як засобу впливу на особу задля вчинення правочину, вона сама віддає річ.

Модель правочину, вчиненого під впливом насильства, така:

1) насильство як спосіб спонукання має відбутися до вчинення правочину або в момент його вчинення;

2. інтенсивність насильства не має вирішального значення. Таке значення має сила страху, породженого насильством;

3. психічне насильство має пов'язуватись із протиправною поведінкою;

4. акт насильства має бути спрямований на спонукання особи до вчинення правочину, якого вона за звичайних умов не вчини­ла б, чи до відмови від його вчинення;

5. насильство може застосовувати сторона, яка вчиняє правочин, або інша особа;

6. насильство може застосовуватися фізичною особою або від імені юридичної особи щодо фізичної особи чи щодо керівника або представника юридичної особи.