13. Фіктивний правочин

Стаття 58 ЦК 1963 р. передбачала недійсність «мнимої» угоди, тобто такої, що «укладена лише про людське око».

Слово «мнима» - калька з російської мови. В українській прав­ничій лексиці віддавна для аналогічних ситуацій використовуєть­ся термін «фіктивний» (Від лат. fiсtіо - вигадка, щось неіснуюче, те, що видається за дійсне з певною метою). Хоча і він має іншомовне походження, але уже вживається у законодавстві України («фіктивний шлюб», «фіктивне усиновлення», «фіктивна податкова накладна»), тому і стосовно правочинів має використовуватися цей уніфікований термін.

За статтею 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчине­но без наміру створення правових наслідків, що обумовлені цим правочином.

У фіктивному правочині сторони лише формально фіксують виникнення чи припинення певних прав і обов'язків. Насправді ж вони не бажають настання жодних правових наслідків. Тому від­повідні зміни в обсязі їх прав та обов'язків настають лише на папері.

Укладення фіктивного договору завжди відбувається з певною метою, умисно.

Частота вчинення фіктивних правочинів у недалекому минулому була значною і викликалася, зазвичай, відповідними за­конодавчими заборонами, які громадяни навчилися майстерно обходити.

Так, за статтею 101 ЦК 1963 р., громадянин міг бути власником лише одного жилого будинку. Той, у кого з'являвся другий буди­нок, мусив протягом року відчужити один з них під страхом при­мусового продажу. Якщо ж не було покупців, будинок безоплатно переходив у власність держави. Прагнення залишитися власником обох будинків задовольнялося за допомогою укладення фіктивно­го договору дарування чи купівлі-продажу.

В іншій ситуації, за допомогою фіктивного договору купівлі-продажу особі, яка передбачала можливість порушення проти неї кримінальної справи, вдавалося, у разі засудження, уникнути мож­ливої конфіскації майна як додаткового кримінального покарання за вчинення злочину.

С. С. та Л. С. одружилися у 1982 р. У 1989 р. вони купили квартиру, у якій до цього спільно проживали. У 2000 р. С. С. помер. У зв'язку з виникненням спору про поділ спадщини О. С. - дочка спадкодавця, пред'явила суду договір, за яким вона (за письмовою згодою свого чоловіка) подарувала бать­кові 10 тис. крб, саме на таку суму була оцінена квартира. Про цей договір Л. С. не знала. На момент нотаріального по­свідчення цього договору С. С. мав вклади на банківських ра­хунках у 300 тис. крб. У нотаріальній справі є заява О. С, у якій вона зазначає, що дарує батькові гроші для придбання квартири.

Суд, взявши до уваги цей договір, а також заяву О. С, не визнав квартиру спільною сумісною власністю, оскільки вона була купле­на, як зазначено у рішенні, за особисті кошти С. С, і поділив її між трьома спадкоємцями за законом.

Фіктивність цього договору очевидна. Маємо реально змову дочки та батька з метою обмеження у майбутньому майнових прав його другої дружини, хоча відносини між подружжям були ззовні нормальними. Про фіктивність цього договору свідчить і та обставина, що С. С. купив квартири (зі згоди Л. С.) не лише для своїх дітей, а й для внуків, отже, фінансової допомоги не по­требував.

Суд не спростував презумпції, закладеної у статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю, за якою майно, нажите у шлюбі, є спільною власністю подружжя. Суд не мав доказів того, що квартира куплена саме за подаровані гроші. Та, зрештою, і не міг їх мати, бо гроші як речі з родовими ознаками можна легко змішати з грішми ін­шого правового походження. Цей договір може бути прикладом не лише фіктивності, а й „шикани”, тобто договору на зло іншому.

Фіктивні договори за радянських часів укладалися між юриди­чними особами для приховання невиконання планових завдань.

У сучасний період механізм фіктивного договору використову­ється для створення фіктивних господарських товариств, для отримання з бюджету незаконних платежів (повернення ПДВ).

Тягар доказу фіктивності правочину лежить на позивачеві. Чи можна вважати договір фіктивним тому, що він був підпи­саний сторонами після його виконання?

На підставі листа металургійного комбінату акціонерне това­риство уклало договір з гірничо-збагачувальним комбінатом про поставку рудного концентрату цьому заводу, тобто, на користь третьої особи.

І лише згодом, коли цей концентрат було одержано комбіна­том, між ним і акціонерним товариством було оформлено до­говір поставки.

У зв'язку з виникненням спору щодо оплати за поставлену продукцію арбітражний суд визнав цей договір недійсним, зазна­чивши у рішенні, що сторони уклали договір після фактичної по­ставки, а тому не мали наміру його виконувати, і відмовив у по­зові. Таке обгрунтування є помилковим: у зв'язку з тим, що АТ прийняло замовлення до виконання, цього достатньо для виснов­ку про виникнення між комбінатом та АТ цивільних правовідно­син.

Звідси випливає висновок: якщо сторони уклали, наприклад, до­говір усно, виконали його, а потім забажали документально офор­мити свої договірні відносини, то слід говорити не про новий договір як юридичний факт, а лише про договір як паперовий до­кумент, який має забезпечити більшою доказовою силою той до­говір, що уже був укладений і виконаний.

Чи потрібен для кваліфікації договору фіктивним умисел обох сторін?

Фіктивний договір - особливий вид правопорушення, з прита­манними лише йому рисами. Якщо одна із сторін не мала права на укладення договору і приховала це від другої сторони, то маємо обман щодо суб'єкта. Такий висновок слід зробити і тоді, коли друга сторона (юридична особа) була створена з порушенням ви­мог закону.

Якщо особа не мала наміру виконати договір, про що друга сторона також не знала, то і у цій ситуації слід говорити про об­ман, а не про фіктивний договір.

Такий висновок безпосередньо випливає із образної харак­теристики фіктивного договору як укладеного про людське око, тобто з умислом обох сторін.

Модель фіктивного правочину така:

1) сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором;

2. поінформованість усіх сторін договору про фіктивність його змісту;

3. письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами;

4. мета вчинення фіктивного правочину не має значення.