- •Спеціальні моделі нікчемних та оспорюваних правочинів.
- •Правові наслідки вчинення правочину всупереч вимогам закону.
- •Правові наслідки недійсності правочину.
- •1. Класифікація правочинів, вчинених з відступом від вимог закону
- •2. Спеціальні моделі нікчемних та оспорюваних правочинів
- •1. Правочин, вчинений малолітнім за межами його дієздатності
- •2. Правочин, вчинений неповнолітнім без згоди батьків або піклувальника
- •3. Правочин, вчинений особою, дієздатність якої обмежена
- •4. Правочин недієздатної особи
- •5. Правочин, вчинений дієздатною особою, яка не розуміла значення своїх дій або не могла керувати ними
- •6. Правочин, вчинений представником однієї сторони за зловмисною домовленістю з другою стороною
- •7. Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування
- •8. Правочини, які порушують публічний порядок
- •9. Вчинення правочину через помилку
- •10. Вчинення правочину внаслідок обману
- •11. Вчинення правочину під впливом насильства
- •12. Правочин, вчинений внаслідок важкої обставини
- •13. Фіктивний правочин
- •14. Удаваний правочин
- •15. Правочин, вчинений з порушенням вимог закону про форму
- •3. Правові наслідки вчинення правочину всупереч вимогам закону
- •4. Правові наслідки недійсності правочину
13. Фіктивний правочин
Стаття 58 ЦК 1963 р. передбачала недійсність «мнимої» угоди, тобто такої, що «укладена лише про людське око».
Слово «мнима» - калька з російської мови. В українській правничій лексиці віддавна для аналогічних ситуацій використовується термін «фіктивний» (Від лат. fiсtіо - вигадка, щось неіснуюче, те, що видається за дійсне з певною метою). Хоча і він має іншомовне походження, але уже вживається у законодавстві України («фіктивний шлюб», «фіктивне усиновлення», «фіктивна податкова накладна»), тому і стосовно правочинів має використовуватися цей уніфікований термін.
За статтею 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлені цим правочином.
У фіктивному правочині сторони лише формально фіксують виникнення чи припинення певних прав і обов'язків. Насправді ж вони не бажають настання жодних правових наслідків. Тому відповідні зміни в обсязі їх прав та обов'язків настають лише на папері.
Укладення фіктивного договору завжди відбувається з певною метою, умисно.
Частота вчинення фіктивних правочинів у недалекому минулому була значною і викликалася, зазвичай, відповідними законодавчими заборонами, які громадяни навчилися майстерно обходити.
Так, за статтею 101 ЦК 1963 р., громадянин міг бути власником лише одного жилого будинку. Той, у кого з'являвся другий будинок, мусив протягом року відчужити один з них під страхом примусового продажу. Якщо ж не було покупців, будинок безоплатно переходив у власність держави. Прагнення залишитися власником обох будинків задовольнялося за допомогою укладення фіктивного договору дарування чи купівлі-продажу.
В іншій ситуації, за допомогою фіктивного договору купівлі-продажу особі, яка передбачала можливість порушення проти неї кримінальної справи, вдавалося, у разі засудження, уникнути можливої конфіскації майна як додаткового кримінального покарання за вчинення злочину.
С. С. та Л. С. одружилися у 1982 р. У 1989 р. вони купили квартиру, у якій до цього спільно проживали. У 2000 р. С. С. помер. У зв'язку з виникненням спору про поділ спадщини О. С. - дочка спадкодавця, пред'явила суду договір, за яким вона (за письмовою згодою свого чоловіка) подарувала батькові 10 тис. крб, саме на таку суму була оцінена квартира. Про цей договір Л. С. не знала. На момент нотаріального посвідчення цього договору С. С. мав вклади на банківських рахунках у 300 тис. крб. У нотаріальній справі є заява О. С, у якій вона зазначає, що дарує батькові гроші для придбання квартири.
Суд, взявши до уваги цей договір, а також заяву О. С, не визнав квартиру спільною сумісною власністю, оскільки вона була куплена, як зазначено у рішенні, за особисті кошти С. С, і поділив її між трьома спадкоємцями за законом.
Фіктивність цього договору очевидна. Маємо реально змову дочки та батька з метою обмеження у майбутньому майнових прав його другої дружини, хоча відносини між подружжям були ззовні нормальними. Про фіктивність цього договору свідчить і та обставина, що С. С. купив квартири (зі згоди Л. С.) не лише для своїх дітей, а й для внуків, отже, фінансової допомоги не потребував.
Суд не спростував презумпції, закладеної у статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю, за якою майно, нажите у шлюбі, є спільною власністю подружжя. Суд не мав доказів того, що квартира куплена саме за подаровані гроші. Та, зрештою, і не міг їх мати, бо гроші як речі з родовими ознаками можна легко змішати з грішми іншого правового походження. Цей договір може бути прикладом не лише фіктивності, а й „шикани”, тобто договору на зло іншому.
Фіктивні договори за радянських часів укладалися між юридичними особами для приховання невиконання планових завдань.
У сучасний період механізм фіктивного договору використовується для створення фіктивних господарських товариств, для отримання з бюджету незаконних платежів (повернення ПДВ).
Тягар доказу фіктивності правочину лежить на позивачеві. Чи можна вважати договір фіктивним тому, що він був підписаний сторонами після його виконання?
На підставі листа металургійного комбінату акціонерне товариство уклало договір з гірничо-збагачувальним комбінатом про поставку рудного концентрату цьому заводу, тобто, на користь третьої особи.
І лише згодом, коли цей концентрат було одержано комбінатом, між ним і акціонерним товариством було оформлено договір поставки.
У зв'язку з виникненням спору щодо оплати за поставлену продукцію арбітражний суд визнав цей договір недійсним, зазначивши у рішенні, що сторони уклали договір після фактичної поставки, а тому не мали наміру його виконувати, і відмовив у позові. Таке обгрунтування є помилковим: у зв'язку з тим, що АТ прийняло замовлення до виконання, цього достатньо для висновку про виникнення між комбінатом та АТ цивільних правовідносин.
Звідси випливає висновок: якщо сторони уклали, наприклад, договір усно, виконали його, а потім забажали документально оформити свої договірні відносини, то слід говорити не про новий договір як юридичний факт, а лише про договір як паперовий документ, який має забезпечити більшою доказовою силою той договір, що уже був укладений і виконаний.
Чи потрібен для кваліфікації договору фіктивним умисел обох сторін?
Фіктивний договір - особливий вид правопорушення, з притаманними лише йому рисами. Якщо одна із сторін не мала права на укладення договору і приховала це від другої сторони, то маємо обман щодо суб'єкта. Такий висновок слід зробити і тоді, коли друга сторона (юридична особа) була створена з порушенням вимог закону.
Якщо особа не мала наміру виконати договір, про що друга сторона також не знала, то і у цій ситуації слід говорити про обман, а не про фіктивний договір.
Такий висновок безпосередньо випливає із образної характеристики фіктивного договору як укладеного про людське око, тобто з умислом обох сторін.
Модель фіктивного правочину така:
1) сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором;
-
поінформованість усіх сторін договору про фіктивність його змісту;
-
письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами;
-
мета вчинення фіктивного правочину не має значення.