- •Спеціальні моделі нікчемних та оспорюваних правочинів.
- •Правові наслідки вчинення правочину всупереч вимогам закону.
- •Правові наслідки недійсності правочину.
- •1. Класифікація правочинів, вчинених з відступом від вимог закону
- •2. Спеціальні моделі нікчемних та оспорюваних правочинів
- •1. Правочин, вчинений малолітнім за межами його дієздатності
- •2. Правочин, вчинений неповнолітнім без згоди батьків або піклувальника
- •3. Правочин, вчинений особою, дієздатність якої обмежена
- •4. Правочин недієздатної особи
- •5. Правочин, вчинений дієздатною особою, яка не розуміла значення своїх дій або не могла керувати ними
- •6. Правочин, вчинений представником однієї сторони за зловмисною домовленістю з другою стороною
- •7. Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування
- •8. Правочини, які порушують публічний порядок
- •9. Вчинення правочину через помилку
- •10. Вчинення правочину внаслідок обману
- •11. Вчинення правочину під впливом насильства
- •12. Правочин, вчинений внаслідок важкої обставини
- •13. Фіктивний правочин
- •14. Удаваний правочин
- •15. Правочин, вчинений з порушенням вимог закону про форму
- •3. Правові наслідки вчинення правочину всупереч вимогам закону
- •4. Правові наслідки недійсності правочину
8. Правочини, які порушують публічний порядок
Стаття 49 ЦК 1963 р. визначала недійсність угод, укладених з метою, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. Такими угодами, як було зазначено у ст. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», належало вважати ті, що «порушують основні принципи існуючого суспільного ладу», тобто ті, що спрямовані на використання всупереч закону чужої власності з корисливою метою; приховування від оподаткування доходів; використання майна на шкоду правам, свободам, гідності громадян, інтересам суспільства; на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею; відчуження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу (в ред. від 25 травня 1998 р.).
Історія застосування статті 49 ЦК була складною і навіть драматичною. За її допомогою, зокрема, пригнічувалася приватна ініціатива.
Показовою у цьому сенсі була така справа: на Далекому Сході кілька корейців уклали з колгоспом договір оренди землі, виростили на ній нечуваний для того регіону урожай цибулі. Дохід мали і вони, і колгосп. Та, оскільки оренда землі суперечила Конституції СРСР, суд визнав цей договір недійсним і все одержане сторонами стягнув у дохід держави.
Такими, що суперечили інтересам держави і суспільства, суди визнавали іноді договори купівлі-продажу житлового будинку, якщо сторони, щоби сплатити меншу суму державного мита за його нотаріальне посвідчення, зазначали у ньому нижчу ціну, ніж домовилися насправді.
За допомогою санкції статті 49 ЦК боролися із спробами придбати автомобіль за фіктивними документами, які засвідчували пільги на купівлю автомобіля, яких у покупця насправді не було.
Під дію цієї статті підпадали авторські договори українських авторів з іноземними видавництвами, укладені без дозволу спеціальних органів СРСР.
Після здобуття Україною незалежності стаття 49 ЦК використовувалася іноді як засіб боротьби з розпродажем за безцінь державного майна.
В останні роки суди застосовували статтю 49 ЦК щодо договорів, спрямованих на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування. Такі позови подавалися відповідними податковими державними адміністраціями (Див.: Рішення Верховного Суду України.- Щорічник. 2003 / За ред. В Т. Маляренка.- К., 2004.- С. 99-100.)
При опрацюванні проекту Цивільного кодексу України питання про включення до проекту статті, аналогічній за змістом статті 49 ЦК 1963 р., було предметом дискусії.
У чинному ЦК такими, що порушують публічний порядок, названі правочини, спрямовані:
1) на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина;
2) на знищення, пошкодження майна, незаконне заволодіння ним.
Це дає підставу для висновку, що у статті 228 ЦК мова йде про договори, спрямовані на вчинення різноманітних протиправних дій (договір про поширення про кандидата напередодні виборів неправдивої інформації; договір про організацію терористичного акту; договір про знищення майна конкурента тощо).
Порівняння статті 49 ЦК 1963 р. та статті 228 ЦК України дає підставу стверджувати, що суть антипублічного договору окреслена чітко, а сфера застосування статті 228 ЦК звужена.
Правочин, який порушує публічний порядок, оголошений нікчемним. Додатковим наслідком його вчинення є реституція.
У статті 208 Господарського кодексу визначені інші наслідки визнання «господарського зобов'язання» недійсним, якщо воно «вчинено» з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. За наявності «наміру» в обох сторін - в дохід держави за рішенням суду стягуватиметься все одержане ними «за зобов'язанням» (Для порівняння подамо зміст статті 169 ЦК РФ:
«Правочин («сделка») укладений з метою, завідомо суперечною основам правопорядку або моральності («нравственности»), є нікчемним).
Не можна все ж не побачити у цій статті раціонального зерна.
Відмова від стягнення в дохід держави всього одержаного за правочином, що порушив публічний порядок, як це зроблено у статті 228 ЦК, є передчасною.
Оскільки маємо не лише словесну, а й змістову неузгодженість статті 228 ЦК та статті 208 ГК, слід зробити такий висновок: якщо публічному порядку суперечитиме господарський договір, тобто той, суб'єктами якого є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, то наслідком його недійсності буде перехід всього одержаного в дохід держави; якщо ж суперечитиме публічному порядку інший договір, негосподарський, то настане повна реституція.
Практика життя, певно, примусить внести до Цивільного кодексу відповідні зміни.
Модель правочину, який суперечить публічному порядку : 1) сторонами можуть бути фізичні та юридичні особи;
-
наявність вини у формі умислу хоча б однієї сторони;
-
спрямованість правочину на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, на порушення права власності інших суб'єктів;
-
нікчемність такого правочину не пов'язується із кримінальним покаранням осіб, які його вчинили.