- •Спеціальні моделі нікчемних та оспорюваних правочинів.
- •Правові наслідки вчинення правочину всупереч вимогам закону.
- •Правові наслідки недійсності правочину.
- •1. Класифікація правочинів, вчинених з відступом від вимог закону
- •2. Спеціальні моделі нікчемних та оспорюваних правочинів
- •1. Правочин, вчинений малолітнім за межами його дієздатності
- •2. Правочин, вчинений неповнолітнім без згоди батьків або піклувальника
- •3. Правочин, вчинений особою, дієздатність якої обмежена
- •4. Правочин недієздатної особи
- •5. Правочин, вчинений дієздатною особою, яка не розуміла значення своїх дій або не могла керувати ними
- •6. Правочин, вчинений представником однієї сторони за зловмисною домовленістю з другою стороною
- •7. Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування
- •8. Правочини, які порушують публічний порядок
- •9. Вчинення правочину через помилку
- •10. Вчинення правочину внаслідок обману
- •11. Вчинення правочину під впливом насильства
- •12. Правочин, вчинений внаслідок важкої обставини
- •13. Фіктивний правочин
- •14. Удаваний правочин
- •15. Правочин, вчинений з порушенням вимог закону про форму
- •3. Правові наслідки вчинення правочину всупереч вимогам закону
- •4. Правові наслідки недійсності правочину
6. Правочин, вчинений представником однієї сторони за зловмисною домовленістю з другою стороною
Представник діє від імені та в інтересах довірителя. Все, що ним одержано за угодою від другої сторони, він зобов'язаний передати довірителеві.
Аналізуючи дії представника, слід виходити з презумпції їх правозгідності. Припускається, що дійсна воля представника та другої сторони і те, що написано ними у договорі, збігаються. Одночасно припускається, що представник передав довірителеві усе, що насправді одержав від контрагента.
Зловмисна домовленість - це домовленість зі злим наміром, тобто на шкоду інтересам довірителя.
Найчастіше така зловмисна угода має місце при укладенні договору купівлі-продажу та договору підряду. Так, представник, уповноважений на продаж речі, може домовитися з покупцем про фіксацію у договорі меншої ціни, ніж та, за яку фактично вона продана; а при купівлі речі представником - навпаки, про визначення у договорі вищої ціни. Остачу вони, зазвичай, ділять між собою.
У договорі підряду представник і друга сторона можуть завищити кошторисну вартість робіт. Остача також ділитиметься між ними.
Якщо одну і другу сторону представляють представники, така зловмисна домовленість може бути і між ними. Зловмисна домовленість може бути і між двома директорами юридичних осіб.
Зловмисна домовленість може проявитися і у тому, що представник «не помітить» недоліків речі чи іншої обставини, яка має істотне значення для довірителя.
Модель правочину, вчиненого на шкоду інтересам довірителя, така:
1) представник повинен мати загальне доручення на вчинення правочинів або мати спеціальне (разове) доручення на вчинення певного правочину, чи бути представником за законом або органом юридичної особи;
-
між представником та другою стороною є потаємна домовленість, зміст якої не відповідає «офіційному» договору;
-
інтересам довірителя чи підопічного в результаті вчинення цього правочину завдана істотна шкода.
7. Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування
Для охорони інтересів дітей, недієздатних осіб та тих, дієздатність яких обмежена, у статті 71 ЦК подається перелік угод, що можуть бути укладені опікуном, неповнолітнім (віком від 14 до 18 років), а також особою, дієздатність якої обмежена, лише за згодою органу опіки та піклування.
У статті 78 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР була норма, за якою батьки управляли майном дітей як опікуни та піклувальники без спеціального на те повноваження, але з дотриманням відповідних правил про опіку та піклування. Неточність цієї норми полягала у тому, що не опікуни та піклувальники «підганялися» під батьківські стандарти поведінки, а навпаки, батьки мали діяти так, як опікуни та піклувальники.
Попри таку неточність, ця норма була цінна тим, що встановлювала контроль з боку відповідного державного органу за діями батьків у процесі розпорядження майновими правами дитини. Отже, виходило, що на вчинення батьками певних угод щодо майна (майнових прав) малолітніх дітей потрібна була згода органу опіки та піклування. Згода цього органу була необхідна і тоді, коли неповнолітній (у віці від 15 до 18 років) сам розпоряджався певним своїм майном (майновими правами), за згодою батьків.
За статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства», який не втратив чинності, згода органу опіки та піклування потрібна у разі укладення батьками або «особами, які їх заміняють», договорів, що підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмови від належних дитині майнових прав, обміну, розподілу або відчуження житла тощо.
Відсутність відповідної норми у Сімейному кодексі та у Цивільному кодексі не є наслідком, як дехто вважає, принципової позиції: «закон цілеспрямовано наділив батьків повною самостійністю при управлінні майном дитини, надавши їм більше прав, ніж їх мають опікуни та піклувальники».
Таке законодавче вирішення проблеми було б нерозумним, адже поряд із абсолютною більшістю батьків, які поважають права та інтереси дітей, є чимало охочих поживитися за їхній рахунок. Судовій практиці відомі численні факти, коли в результаті поведінки своїх же батьків діти опинялися на вулиці.
Контроль за всіма батьками, у тому числі і за сумлінними, відповідальними, бо ж розпізнати справжні наміри надто важко, а то й неможливо, не слід сприймати як акт недовіри чи неповаги до них. До необхідності такого контролю треба ставитися спокійно.
Інша справа, наскільки ефективним буде цей контроль з боку органів опіки та піклування, але це - уже другий бік справи.
Законом України від 2 червня 2005 р. внесена зміна до частини 2 статті 32 ЦК, відповідно до якої дозвіл органу опіки та піклування є обов'язковим на вчинення підлітком правочину щодо транспортних засобів та нерухомого майна.
Дозвіл органу опіки та піклування потрібен на вчинення батьками, усиновлювачами, а також на вчинення самими неповнолітніми таких правочинів:
1) відмова від майнового права, що належить дитині. Йдеться про відмову від права власності, від права на спадкування, права користування помешканням, права на відшкодування шкоди тощо.
Специфічним проявом відмови від права користування житловим приміщенням є звільнення його батьками, опікунами разом з дітьми (підопічними) у зв'язку з переїздом в інше помешкання.
Д. після чергової сварки з чоловіком Р. забрала двох дітей і переселилася до матері. Згодом суд задовольнив вимогу Р. і визнав Д. такою, що втратила право на житло, навіть не згадавши у рішенні про наявність дітей. Зустрічний позов Д. про визнання за нею цього права суд відхилив.
Дія Д. (виїзд) була правочином, спрямованим на припинення лише свого права на житло. Для припинення права на житло двох малолітніх дітей потрібна згода органу опіки та піклування.
Суди, на жаль, часто не звертають увагу на наявність дітей, права яких при переїзді із одного помешкання до іншого могли б вважатися порушеними. Така негативна практика триває;
-
видача письмових зобов'язань від імені дитини. У цьому контексті мова може йти, насамперед, про поруку з боку неповнолітнього у віці від 14 до 18 років або особи, що обмежена у дієздатності, та про вексель;
-
договори, що потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації. До них належать купівля-продаж, міна, дарування, застава житлових будинків (квартир), земельних ділянок, автомобілів, інших транспортних засобів, довічне утримання, а також договори про поділ, обмін житлового будинку, квартири.
Зі згоди районної державної адміністрації В. обміняла двокімнатну квартиру на однокімнатну. Обидві квартири належали до державного житлового фонду. Л., чоловік В. подав позов про визнання обміну недійсним, оскільки він як батько дітей не давав згоди на його проведення.
Суд відмовив у позові у зв'язку з тим, що за зустрічною позовною вимогою В. суд визнав Л. таким, що втратив право на житло. Інтереси малолітньої дитини, що проживала із матір'ю В., не були взяті до уваги.
Ця справа цікава з кількох аспектів. Та обставина, що чоловік втратив право на спірне житло, не виключала його права на звернення до суду як законного представника дитини.
Суд, очевидно, виходив з того, що районна державна адміністрація, даючи від імені власника дозвіл на обмін, діяла одночасно і як орган опіки та піклування. Така позиція викликає заперечення.
Даючи дозвіл на обмін від імені власника, районна державна адміністрація має пересвідчитися у дотриманні його інтересів. Даючи дозвіл на обмін як орган опіки та піклування, районна державна адміністрація має пересвідчитися у відповідності договору інтересам дитини.
Чи можна ці два дозволи помістити в одному документі? Очевидно, що так.
Однак про такий «сукупний» дозвіл державної адміністрації від імені власника житла і як органу опіки і піклування могла б іти мова, якби інтереси дитини були в його полі зору. На жаль, у цій справі ні в дозволі на обмін, ні у рішенні суду не було й згадки про дитину.
Дозволу органу опіки та піклування на вчинення правочину мусить передувати детальне ознайомлення з обставинами, на підставі яких і мало б вирішитися питання про його відповідність інтересам підопічного.
Вимога щодо дозволу органу опіки та піклування на укладення договору опікуном стосується не лише договорів щодо відчуження нерухомості, а й щодо її набуття. І це правильно. Предметом оцінювання з боку органу опіки та піклування має бути відповідність цього договору інтересам підопічного, якість предмета та його ціна;
4) договори щодо іншого цінного майна. До них можна б віднести договори щодо культурних цінностей, власником яких є дитина, договір про управління його майном.
Через відсутність спеціального закону про органи опіки та піклування залишається, як уже відзначалося, достеменно невідомим, хто ж насправді є органом опіки та піклування.
У містах те, що віднесено до компетенції органу опіки та піклування, перекладено фактично на Опікунські ради, які є лише громадським, дорадчим органом. Не маючи відповідних повноважень, вони все ж постановляють рішення, на підставі яких голови районних державних організацій видають розпорядження. Така практика є незаконною і мусить бути припинена (Див.: Вісник Верховного Суду України.- Щорічник, 1998 / За ред. В Ф Бойка.- К., 1998.-С. 24.).
Модель правочину, вчиненого без дозволу органу опіки та піклування, така:
1) правочин стосується прав дитини, недієздатного та особи, дієздатність якої обмежена;
-
закон вимагає згоди органу опіки та піклування;
-
орган опіки та піклування відмовив у дозволі на вчинення правочину, бо за дозволом до нього сторона не зверталася. Проте суд може визнати причини такої відмови неповажними;
-
вина (її форми) другої сторони не має правового значення.