- •Спеціальні моделі нікчемних та оспорюваних правочинів.
- •Правові наслідки вчинення правочину всупереч вимогам закону.
- •Правові наслідки недійсності правочину.
- •1. Класифікація правочинів, вчинених з відступом від вимог закону
- •2. Спеціальні моделі нікчемних та оспорюваних правочинів
- •1. Правочин, вчинений малолітнім за межами його дієздатності
- •2. Правочин, вчинений неповнолітнім без згоди батьків або піклувальника
- •3. Правочин, вчинений особою, дієздатність якої обмежена
- •4. Правочин недієздатної особи
- •5. Правочин, вчинений дієздатною особою, яка не розуміла значення своїх дій або не могла керувати ними
- •6. Правочин, вчинений представником однієї сторони за зловмисною домовленістю з другою стороною
- •7. Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування
- •8. Правочини, які порушують публічний порядок
- •9. Вчинення правочину через помилку
- •10. Вчинення правочину внаслідок обману
- •11. Вчинення правочину під впливом насильства
- •12. Правочин, вчинений внаслідок важкої обставини
- •13. Фіктивний правочин
- •14. Удаваний правочин
- •15. Правочин, вчинений з порушенням вимог закону про форму
- •3. Правові наслідки вчинення правочину всупереч вимогам закону
- •4. Правові наслідки недійсності правочину
15. Правочин, вчинений з порушенням вимог закону про форму
У Цивільному Кодексі 1963 р. існувала колізія між статтями 45 та 153. Перша вважала угоду, вчинену з порушеннями вимог закону щодо форми, недійсною. У другій - мова йшла про неукладення договору. Така колізія, на жаль, у Цивільному кодексі України не була усунена (див. статті 218 та 638).
Директор фірми М. усно домовився з Ф. про те, шо останній складе три позовні заяви і представлятиме фірму у суді, за що отримає 5% від суми задоволених позовів. Відповідно до досягнутої домовленості була видана на ім'я Ф. довіреність. Ф. умови договору виконав, однак М. відмовився від оплати його послуг. В суді М. заперечував проти позову Ф., вважаючи, що усна домовленість не створює для юридичної особи жодних правових наслідків.
Хоча договір було укладено усно, Ф. повністю виконав свої обов'язки, чого М. не заперечував. Факт виконання Ф. робіт по наданню правової допомоги було підтверджено відповідними письмовими доказами (копії позовних заяв, апеляційних скарг, звернень до органів прокуратури тощо).
Оскільки робота була виконана і прийнята фірмою, не можуть братися до уваги твердження М. про те, наче договір не може вважатися укладеним через відсутність домовленості щодо оплати, яка є його істотною умовою.
В такій ситуації суду належало би зажадати від будь-якої юридичної фірми інформацію про мінімальну вартість аналогічних послуг.
Задовольняючи позов, суд не звернув увагу на неналежного відповідача, ним мав бути не М., а фірма як юридична особа.
Якщо договір укладено усно, він (крім випадків, зазначених у законі) у разі відсутності спору є юридичним фактом, відповідно його наслідки мають правове значення.
Однак усні домовленості часто зривають. Поширеність лжесвідчень, відсутність достовірного і законного способу виявлення того, правду чи неправду говорить свідок, зумовило встановлення у Цивільному кодексі 1963 р. механізму корекції поведінки сторін. Якщо договір, який відповідно до закону мав бути укладений письмово, все ж був укладений усно, і одна із сторін заперечувала сам факт укладення договору чи його зміст, показами свідків ці обставини підтверджуватися не могли.
Відповідно до статті 29 ЦПК 1963 р., обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не могли підтверджуватися жодними іншими засобами доказування. Звідси випливало, що покази свідків були недопустимими засобами доказування.
Тому, якщо, наприклад, 3. позичив Р. одну тис. гривень в присутності п'яти свідків, але договір позики не було укладено письмово, клопотання 3. про виклик в суд і допит цих очевидців як свідків суд відхиляв.
У статті 218 ЦК ця проблема вирішена інакше: рішення суду у такій справі не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Це означає, що суд за клопотанням сторони повинен викликати свідків і допитати їх. Але їхні показання не можуть бути використані як основний чи єдиний доказ у справі.
Модель правочину, вчиненого з порушенням вимоги закону щодо форми, така:
1) недотримання вимоги закону щодо письмової форми;
2) заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або його змісту.