16

Лекція 11 гігієна утримання різних статево-вікових груп врх та загальна санітарія на фермах

План:

1. СИСТЕМИ І СПОСОБИ УТРИМАННЯ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

2. ТЕХНОЛОГІЧНІ ВИМОГИ ДО БУДІВЕЛЬ

3. УТРИМАННЯ ДІЙНИХ КОРІВ

4. ГІГІЄНА БУГАЇВ-ПЛІДНИКІВ

5. УТРИМАННЯ СУХОСТІЙНИХ КОРІВ

6. ГІГІЄНА ОТЕЛЕННЯ І ПОЛОГОВОГО ВІДДІЛЕННЯ

7. ГІГІЄНА ПІДСОСНОГО ВИРОЩУВАННЯ ТЕЛЯТ

8. УТРИМАННЯ ТЕЛЯТ В ПРОФІЛАКТОРІЇ

9. ГІГІЄНА ВИРОЩУВАННЯ ТЕЛЯТ У ІНДИВІДУАЛЬНИХ БУДИНОЧКАХ-ПРОФІЛАКТОРІЯХ

10. ВИРОЩУВАННЯ РЕМОНТНОГО МОЛОДНЯКУ

1. Системи і способи утримання великої рогатої худоби

Під системою утримання тварин розуміють комплекс ветеринарно-санітарних, гігієнічних і організаційних заходів зоотехнік, що визначається технологією підприємства і забезпечуює отримання найбільшої кількості високоякісної тваринницької продукції при мінімальних витратах матеріальних і трудових ресурсів.

Залежно від природних і господарсько-економічних умов кліматичної зони застосовують такі системи утримання корів:

• стійлово-пасовищну,

• стійлово-вигульну,

• цілорічну стійлову,

• табірно-пасовищну,

• табірно-стійлову,

• потоково-цехову.

Стійлово-пасовищна система широко використовується, як правило, на невеликих комплексах по виробництву молока, а також на середніх і малих молочних підприємствах, зокрема на фермах селянських господарств.

Вона максимально відповідає фізіологічним вимогам організму, сприяє повнішій реалізації генетичного потенціалу, резистентності, продуктивності тварин і дозволяє підтримувати високий рівень їх відтворної функції. При цій системі завдяки активному моціону, дії інсоляції, повноцінному годуванню травою, багатою вітамінами, мікроелементами, найменше виражена гіподинамія. У пасовищний період тварини укріплюють своє здоров'я, підвищують продуктивність, у них відновлюються відтворні функції. Крім того, ця система певною мірою сприяє довговічності тваринницьких будівель, їх природної санації в період відсутності тварин, «біологічному відпочинку». У цей період легше провести ремонт, дезінфекцію.

Стійлово-вигульна система прийнята в основному на крупних підприємствах по виробництву молока і яловичини з високою (більше 600 голів) концентрацією тварин, а також на фермах, спецгоспах при вирощуванні ремонтних телиць і нетелів.

Вважається, що при цьому пасовищне утримання тварин нераціональне, оскільки пасовища можуть бути віддалені на 10 км і більше, неможлива також організація літніх таборів. Подібне положення часто складається в господарствах, територіально близько розташованих біля великих міст, а також в країнах з інтенсивним землеробством. У цих випадках використовують стійлове утримання тварин з вигулом на майданчиках, розташованих безпосередньо біля тваринницьких приміщень і згодовування кошеної зеленої маси.

Цілорічна стійлова система найчастіше використовується при відгодівлі бичків.

Потоково-цехова система поширена в багатьох крупних господарствах. Відповідно до фізіологічного стану корів їх утримують в чотирьох цехах – сухостою, отелення, роздою і запліднення, виробництва молока.

Спосіб утримання є конкретна форма реалізації окремих технологічних ланок (процесів) тієї або іншої системи утримання різних виробничо-вікових груп тварин. Отже, поняття способу утримання вужче, ніж поняття системи.

У скотарстві прийняті два способи утримання:

• прив'язний;

• безприв'язний (на глибокій підстилці, в боксі, в клітках, в денниках, в секціях і ін.).

При прив'язному способі утримання кожна тварина може мати диференційоване годування, індивідуальний підхід і догляд, ветеринарні обробки і спостереження. А негативна сторона – тварини позбавляються частини моціону, високі витрати праці на відв'язування і прив'язку.

Безприв'язний спосіб утримання тварин сприяє скороченню витрат праці і кращому використанню механізації. Але для безприв'язного утримання тварин потрібно мати хороші приміщення, достатню кількість кормів і підстилки, засоби механізації, вигульні дворики з твердим покриттям, правильно сформовані групи тварин. Крім того, ветеринарне обслуговування дещо утруднене, ускладнюється обробка худоби.

Годування корів організовують в різних варіантах або типах:

- круглий рік без фіксації на вигульно-кормових майданчиках;

- годування з кормового столу в приміщенні, а відпочинок в боксах, розташованих в іншій зоні цього ж приміщення;

- корови на період годування самофіксуються у годівниць в приміщенні для годування (їдальнею), відпочивають вони в інших приміщеннях – в боксах або на глибокій підстилці.

Підприємства ВРХ по виробничому напряму бувають:

1) племінні – по виведенню нових і вдосконаленню порід, а також вирощуванню високоцінного племінного молодняку;

2) товарні – по виробництву молока (молочні), яловичини (м'ясні), комбіновані (молочно-м'ясні); по вирощуванню ремонтного молодняку; по відгодівлі худоби.

Проте немало ферм працюють по замкнутому виробничому циклу. Вони розраховані на 100, 200, 300, 400, 600, 800, а іноді 1200 корів і більше.

Будь-яке підприємство по виробництву продуктів скотарства (ферма, спецгосп, комплекс) складається з ряду виробничих і допоміжних приміщень і споруд, об'єднаних технологічним процесом в єдине ціле. Воно повинне працювати як підприємство закритого типу із замкнутим циклом виробництва. Виходячи з павільйонної або моноблокової забудови, на підприємстві по виробництву молока потрібно мати приміщення або секції для цеху дійних, сухостійних корів, отелення, профілакторію, роздою і запліднення. Крім того, обладнують доїльно-молочний блок або відділення, пункт штучного запліднення, санітарний пропускник з дезблоком, стаціонар для тварин, хворих на незаразні хвороби, інші ветеринарні об'єкти, службові і побутові приміщення, гноєсховище і очисні споруди, котельню, пристосування забору, очищення і подачі води, сховища для концентрованих, соковитих і грубих кормів, автоваги, огорожі.

На фермах великої рогатої худоби передбачена наступна класифікація тварин з урахуванням їх фізіологічного стану:

1) бугаї-плідники у віці 18 місяців і старше;

2) корови – дійні з телятами на підсосі, сухостійні (тільні), яких припинили доїти за 1,5–2 місяці до отелення, глубокотільні (останні 0,5 місяці перед отеленням), новотільні (перші 0,5 місяці після отелення);

3) нетелі – (тільні телиці);

4) телята – молочні і комбінованих порід (до 4–6 місяців, зокрема профілакторний період до 20–25 діб), молодняк молочних і комбінованих порід (від 4–6 до 18 місяців), молодняк м'ясних порід (від 6–8 до 18 місяців).