Лекція 1.
Предмет, метод і завдання курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка»
Предмет курсу «РПС і РЕ»
Методичні основи курсу «РПС і РЕ»
Завдання курсу
Сутність і складові елементи продуктивних сил
Продуктивні сили будь-якої держави - це її національне багатство. Необхідність його нарощування, раціонального використання, а також постійного вдосконалення територіальних і галузевих пропорцій національної економіки на основі науково обґрунтованих принципів і закономірностей розміщення продуктивних сил об’єктивно зумовлена потребою підвищення добробуту населення та вирішення нагальних завдань соціально-економічного розвитку.
Предметом курсу є просторова організація продуктивних сил та окремих складових її елементів, а також територіальні аспекти господарювання, закономірності його формування і розвитку.
Об’єктом вивчення є основні складові просторової організації продуктивних сил – природо- і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні системи господарювання з відповідною системою економічних зв’язків. Склад продуктивних сил розширюється у зв’язку із вступом суспільства у нову
мет курсу "ивних
сил ы регыональна
економыка"
фазу постіндустріального розвитку. Крім традиційних складових (засоби виробництва і робоча сила), до продуктивних сил відносять науку, форми і методи організації виробництва, інформацію та багато інших елементів. Головною продуктивною силою залишається людина з її потребами та інтересами.
Просторова організація продуктивних сил та регіональна економіка вивчаються у тісному взаємозв'язку з проблемами формування ефективної державної регіональної економічної політики й розвитку міжрегіональних та зовнішньоекономічних зв'язків. Навчальний курс дає змогу оволодіти закономірностями, чинниками сучасного розміщення продуктивних сил як національного багатства держави та особливостями територіального господарювання, а також сформувати бачення перспектив регіонального розвитку. Особливе місце в практиці прийняття довгострокових рішень щодо розміщення продуктивних сил, соціально-економічного розвитку певних територій чи окремих галузей посідають результати наукових досліджень, у тому числі прогнозних; вони є основою розробки стратегії і тактики управління регіональним розвитком. Висока надійність і ефективність прогнозних розробок є необхідною передумовою вдосконалення територіальної організації господарства будь-якого регіону.
Мета навчального курсу — надати студентам знання з теоретичних і прикладних питань розміщення продуктивних сил і рег гіональної економіки, сформувати у них уміння самостійно вирішувати проблеми, пов'язані з територіальним господарюванням, економічним обґрунтуванням різних варіантів розміщення об'єктів сфери матеріального і нематеріального виробництва в нових соціально-економічних умовах. Навчальний курс дає змогу сформувати у молодих людей світоглядні засади щодо основ успішного функціонування як територіальних господарських комплексів, так і окремих галузей економіки. Майбутні економісти повинні володіти глибокими знаннями щодо теоретико-методологічних засад розвитку і розміщення продуктивних сил держави та її регіонів, специфіки територіальної організації виробництва, перспектив формування продуктивних сил з урахуванням національних інтересів держави та вимог економічної безпеки. Зміни глобального характеру у світі вимагають опрацювання нових підходів до розвитку і розміщення продуктивних сил.
Сучасний навчальний курс «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка» не обмежується висвітленням традиційного кола питань; у ньому відображено новітні проблеми розміщення продуктивних сил глобального, національного, регіонального і локального рівнів, зокрема: шляхи подолання диспропорцій у розміщенні продуктивних сил у контексті завдань структурної трансформації господарських комплексів; проблеми раціонального використання природоресурсного, трудового і виробничого потенціалу та збереження навколишнього природного середовища; проблеми досягнення ефективності господарювання на основі раціонального розміщення об'єктів базових галузей промисловості; формування ефективної державної регіональної економічної політики та системи зовнішньоекономічних зв'язків.
Таке спрямування курсу зумовлене тим, що регіони і проблеми їх розвитку перебувають у центрі сучасної соціально-економічної політики будь-якої держави. Економічна могутність і безпека держави визначається потенціалом її регіонів, їх конкурентоспроможністю на внутрішньому і світовому товарних ринках, ринках капіталу і робочої сили.
Нині посилюються об'єктивні процеси регіоналізації як прояв самодостатності території, її економічної самостійності. Саме на регіональному рівні створюються необхідні передумови для структурних трансформацій, концентрується інвестиційний потенціал, інтенсивно розвивається ринкова інфраструктура; активно використовуються можливості місцевої ресурсної бази для розвитку різноманітних форм господарювання, у тому числі підприємництва; створюється система відповідних служб, що сприяють самореалі-зації громадян у підприємницькій діяльності. Важливо і те, що ефективна система моніторингу перебігу трансформаційних перетворень у державі може бути сформована тільки на регіональному рівні. Діалектична єдність державного і регіонального забезпечує економічне зростання, подолання монопольно-галузевих інтересів і вирішення нагальних соціальних завдань. Разом з тим потенціал регіонів може бути реалізований лише в узгодженості та підпорядкованості з вирішенням загальнонаціональних проблем.
«Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка» як навчальна дисципліна акумулює в собі найкращі доробки відповідної галузі економічної науки, що формує цілісне уявлення про взаємодію людини і природи в процесі господарської діяльності. Використовуються також результати таких комплексних прикладних прогнозних розробок, як: схеми-прогнози та державні програми розвитку і розміщення продуктивних сил економіки районів на тривалу перспективу; стратегії розвитку продуктивних сил; проекти реструктуризації територіально-виробничих комплексів; концепції, рекомендації, пропозиції щодо напрямів перспективного розвитку продуктивних сил України та її регіонів.
У другій половині XX ст. перед людством постали проблеми глобального масштабу — порушення екологічної рівноваги, регрес в умовах життя значної частини населення, проблеми надійного забезпечення енергією. Постала серйозна загроза умовам існування людства — різке погіршення навколишнього середовища призвело до екологічної кризи. Крім того, зрушення у динаміці і структурі народонаселення зумовили істотне збільшення навантаження на природне середовище. Саме через ці причини наприкінці 80-х р. почала розроблятися концепція сталого розвитку, яка має загальносвітове значення. Основне її призначення — забезпечити поєднання прогресивного розвитку продуктивних сил та досягнення економічного зростання із збереженням природного середовища. У концепції акцент робиться на посиленні контролю з боку міжнародних організацій за станом природного середовища та передбаченні можливих соціальних наслідків екологічної кризи.
Еколого-економічна та продовольча проблеми є сьогодні найбільш соціально значущими. До їх вирішення залучаються потужні наукові сили. Занепокоєння викликає і той факт, що у світі сформувалися значні диспропорції між розвинутими країнами і тими, що розвиваються, у рівні споживання, насамперед продуктів харчування. За існуючими оцінками, головну загрозу глобальній продовольчій безпеці світу становлять: обмеженість водних ресурсів і зниження якості земельних ресурсів; згортання сільськогосподарського виробництва внаслідок погіршення кліматичних умов; економічна політика окремих держав.
Україна перебуває під безпосереднім впливом глобалізації світової економіки, а відтак повинна враховувати цей чинник під час вирішення власних проблем щодо розвитку продуктивних сил та вдосконалення територіальних пропорцій господарювання. У постіндустріальному світі головним ресурсом є інтелект та інформація. Істотно зростає мобільність усіх інших чинників виробництва — капіталу, робочої сили, технологічних засобів тощо. Економічний простір розподіляють потужні транснаціональні корпорації, що контролюють ринки збуту товарів, природні ресурси. Це вимагає опрацювання принципово нових концептуальних підходів до розвитку і розміщення продуктивних сил держави, передбачення позитивних і негативних наслідків світових інтеграційних процесів.
У сучасному навчальному курсі «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка» предмет і об'єкт вивчення розглядаються на тлі загальносвітових тенденцій. Це дає змогу реально оцінити місце України в міжнародному поділі праці, визначити рівень розвитку її продуктивних сил та їх перспективи. Сьогодні формується нова система міжнародного поділу праці, спеціалізації та інтернаціоналізації економічної діяльності, де основними чинниками високої конкурентоспроможності виступають науково-технічний потенціал, освіта, передові методи маркетингу та менеджменту. Інноваційний шлях розвитку домінує серед розвинутих країн світу. Орієнтація на новітні прогресивні світові тенденції розвитку і розміщення продуктивних сил з урахуванням національної специфіки є нагальним завданням для України. У зв'язку з цим необхідно у найближчій перспективі досягти якісно нових зрушень в основних структурних, функціональних і відт-ворювальних характеристиках продуктивних сил на основі процесів їх модернізації.
2. Методологічні основи курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка»
Методологічні основи курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка» формуються сукупністю категорій цієї галузі економічної науки, а також системою певних наукових методів дослідження та алгоритмом вирішення теоретичних і прикладних завдань. Методологічною першоосновою виступає матеріалістична діалектика, відповідні економічні категорії та закони.
Закони діалектики (перехід кількісних змін у якісні, заперечення запереченням, єдності і боротьби протилежностей) дають змогу розкрити глибинну сутність процесів і явищ, які відбуваються в процесі розміщення продуктивних сил та вдосконалення їх територіальної організації. Наочною є їх дія в умовах трансформаційних перетворень, коли внаслідок діалектичної єдності і взаємодії складових елементів продуктивних сил відбувається нагромадження певних структурних змін, які зумовлюють перехід до нової якості всієї системи відтворювання продуктивних сил та регулювання регіонального розвитку. Діалектичне заперечення характеризує внутрішній зв'язок і спадковість між старим і новим, що досягається за рахунок збереження позитивного змісту попереднього в новому; повною мірою це стосується і формування та розвитку нових прогресивних форм територіальної організації продуктивних сил, що виникають на базі попередніх, недосконалих організаційних форм. Розвиток продуктивних сил та вдосконалення їх територіальної організації відбувається суперечливо — шляхом розв'язання різних типів суперечностей стверджуються нові напрями, форми розвитку продуктивних сил, забезпечується збалансований і комплексний розвиток території.
У розміщенні продуктивних сил та регіональній економіці використовують чотири рівні наукових методів дослідження: загаль-нонауковий; міждисциплінарний (спільний для кількох галузей знань); конкретно-науковий або спеціальний; методико-технічний.
Серед загальнонаукових методів пріоритетними є діалектичний та системний методи пізнання, завдяки яким продуктивні сили розглядаються як складна динамічна система, що постійно розвивається і збагачується новими складовими. Уся сукупність елементів цієї системи перебуває у певних взаємозв'язках, утворюючи єдину цілісність. Серед міждисциплінарних методів, які використовуються в розміщенні продуктивних сил і регіональній економіці, провідне місце належить історичному і математичному, що застосовується для аналізу динаміки певних процесів або явищ. Спеціальні методи застосовуються для конкретно-наукових досліджень, до їх числа можна віднести, наприклад, статистичний і картографічний. Методи наукових досліджень, що утворюють методико-технічний рівень, дають змогу виконувати тех-ніко-економічні розрахунки різної складності та здійснювати формалізацію окремих положень і рішень.
Досить поширеною групою методів, що використовується у розміщенні продуктивних сил та регіональній економіці, є спеціальні методи дослідження: балансові, нормативні, регіонального аналізу, економіко-статистичні, оптимізаційного моделювання, еконо-міко-математичні, техніко-економічного обгрунтування та інші.
Методологія розробки теоретичних і прикладних завдань щодо розміщення продуктивних сил передбачає певну послідовність проведення досліджень і охоплює такі етапи: програмний, що передбачає обґрунтування програми виконання певного завдання чи проекту — його мети, очікуваних результатів, виконавців, кошторису тощо; інформаційний — збирання та обробка інформації, складання паспортів досліджуваних об'єктів; аналітичний — проведення аналізу одержаної інформації, її систематизація та інтерпретація з метою отримання наукових і практичних результатів; модельний, який включає розроблення системи моделей прогнозування та планування для різних рівнів управління; алгоритмічний — визначення чіткого порядку вироблення конкретних рішень щодо розміщення продуктивних сил; концептуально-конструктивний — розроблення концепцій, проектів, програм, опрацювання прикладних рішень, одержання пошукового результату.
Методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку сформували основоположниками ринкової теорії розміщення виробництва: І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А. Льош, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж. Чорлі, П. Хаггет та інші.
У своїх наукових обґрунтуваннях щодо розміщення продуктивних сил марксистська теорія надає пріоритетного значення способу виробництва та соціально-політичній організації суспільства. Саме з цієї причини у постсоціалістичних державах переважало високо централізоване планування розвитку виробництва, яке охоплювало всі без винятку рівні управління народним господарством. При цьому формувався адміністративний механізм розподілу і перерозподілу ресурсів, фондів, продукції.
Становлення і розвиток науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку в Україні відбувалося під керівництвом академіка В. І. Вернадського. У центрі уваги вчених були проблеми впливу природних умов і ресурсів на економічний розвиток, обґрунтування доцільності залучення нових ресурсів у господарський обіг, проблеми спеціалізації і комплексного розвитку територій, економічного районування.
Сучасна українська економічна наука веде активне розроблення методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку, спираючись на досягнення попередніх поколінь науковців-дослідників. Вагомий науковий внесок у теорію розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку зробили вчені: О. М. Алимов, П. Т. Ващенко, К. Г. Воблий, О. Т. Діброва, С. І. Дорогунцов, М. І. Долішній, Ф. Д. Заставний, М. М. Паламарчук, М. Д. Пістун, Ю. І. Пітюренко, В. А. Поповкін, О. І. Шаб-лій, Я. І. Жупанський, М. Г. Чумаченко, В. К. Симоненко, Л. І. Фаще-виця, Л. В. Степаненко та багато інших.
Сьогодні найбільш важливі і значущі проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил досліджуються крізь призму соціальних потреб населення та соціальних пріоритетів. В умовах обмеженості ресурсної бази економічного зростання ведеться активний пошук найбільш прийнятних форм організації виробництва і соціальної сфери. Наукове узагальнення і критичний аналіз процесів, які відбуваються у сфері розвитку і розміщення продуктивних сил, є основою вдосконалення їх територіальної організації. У найближчій перспективі необхідно посилити увагу науковців до проблем, що безпосередньо стосуються головної продуктивної сили — людини.
В основі сучасної теорії розміщення продуктивних сил та регіональної економіки — модель сталого розвитку.
Концепція сталості передбачає досягнення збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових регіональної господарської системи. Конкретне втілення ідеї сталого розвитку в практику розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку передбачає: ефективне відтворення ресурсної бази виробництва та природокористування; раціональне використання трудового, виробничого, соціального потенціалу; здійснення реструктуризації господарських комплексів відповідно до нових умов соціально-економічного розвитку територій.
Для країн, що перебувають на етапі перехідної економіки, сталий розвиток є стратегічно важливою метою, досягнення якої можливе лише через радикальні інституційні перетворення, техніко-тех-нологічне переозброєння виробництва, інтенсивний розвиток ринкової інфраструктури та екологізацію всіх сфер суспільного життя. Провідну роль у забезпеченні траєкторії сталого розвитку має відігравати структурна трансформація економічної системи, що здійснюється на галузевому і міжгалузевому рівнях. Пріоритетами структурних трансформацій є: формування нової, прогресивної структури економіки, що характеризується високою часткою наукоміст-ких і експортоспроможних галузей, а також галузей споживчого сектору економіки; забезпечення ресурсозберігаючого типу відтворення основних складових продуктивних сил; загальна соціалізація економічної діяльності; підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників; формування ефективної моделі ринкового господарювання. В Україні для вирішення завдань сталого розвитку необхідно подолати наслідки соціально-економічної кризи, поступово адаптувати народногосподарський комплекс до ринкових умов. Отже, вирішення завдань прикладного напряму безпосередньо залежить від сформованості методологічних засад.