Лекція №4 (2 год.)

Судження як форма міркування. Просте судження

Мета лекції – розглянути особливості судження, речення та висловлювання, уточнити структуру судження, класифікувати судження за різними основами, виявити основні види простих суджень, звернути увагу на розподіленість термінів у простих категоричних судженнях.

Ключові поняття - елементи судження, загальностверджувальні судження, загальнозаперечні судження, частковостверджувальні судження, частковозаперечні судження, розподіленість термінів. План лекції

1. Загальна характеристика судження

2. Структура судження

3. Судження і речення

4. Класифікація суджень

5. Просте судження

5.1. Види простих суджень за змістом предиката

5.2. Види простих суджень за якістю

5.3. Види простих суджень за кількістю

5.4. Види простих суджень за об’єднаною класифікацією

5.5. Розподіленість термінів у простих категоричних судженнях

1. Загальна характеристика судження

Судження – це форма міркування, в якій що-небудь стверджується чи заперечується про існування предметів, зв’язок між предметом і його властивостями чи про відношення між предметами.

Н-д

• “Не існує безпричинних явищ ”.

• “Навчання вимагає дисципліни”.

• “Деякі дерева не є хвойними”.

• “Київ більше Василькова”.

Наявність ствердження чи заперечення є визначною ознакою судження. Судження може бути істинним чи хибним.

Якщо у судженні стверджується (або заперечується) наявність у предмета якоїсь ознаки, чи констатується існування якогось предмета, чи встановлюється відношення між предметами і це відповідає дійсності, то судження істинне.

Н-д “ Батьки старші своїх дітей.”; “10 більше 3”; “Русалки не існують”;– істинні судження, так як в них адекватно відображена дійсність.

У протилежному випадку судження – хибні.

Н-д “Сталін - великий гуманіст”; “Всі студенти – відмінники” - хибні судження, так як не відповідають дійсності.

Традиційна логіка є двозначною, т. я. у цій логіці судження має одне із двох значень: воно або істинне, або хибне. У тризначних логіках судження має одне із трьох значень істинності: або істинне, або хибне, або невизначене.

Н-д “На Марсі є життя”- сьогодні це судження не є ні істинним, ні хибним; воно невизначене.

“Завтра буде дощ”- речення невизначене.

2. Структура судження

Кожне судження має певну структуру (будову, зв’язок його елементів), яка залежить від того, що воно відображає – властивості чи відношення між предметами.

Судження, в якому констатується наявність чи відсутність властивості в того чи іншого предмета, називається судженням про належність або атрибутивним.

Н-д “Деякі діти – геніальні”, “3- просте число”

Просте атрибутивне судження складається із суб’єкта, предиката, зв’язки і квантора.

Суб’єкт судження – поняття про предмет думки (S).

Предикат судження – поняття про ту властивість предмета думки, наявність якої у ньому стверджується чи заперечується (Р).

Суб’єкт позначається латинською літерою S, предикат – Р.

Суб’єкт і предикат називаються термінами судження.

Зв’язка в судженні є відображенням зв’язку, який існує між предметом думки і відповідною властивістю. Вона вказує на належність чи неналежність предметові думки тієї властивості, яка міститься в предикаті. Зв’язка виражається словами: “є”, “належить”, “не є”, “не належить” тощо.

Слова, якими позначається зв’язка, часто випускаються.

Терміни судження є логічними змінними, а зв’язка – логічною постійною. Вдаючись до символічних позначень елементів атрибутивного судження, його можна записати у вигляді такої формули: S є (не є) Р

Перед суб’єктом судження інколи стоїть кванторне слово: “Всі”, або “Жоден”, або “Деякі» та ін. Кванторне слово вказує на те, відноситься судження до всього обсягу поняття, що виражає суб’єкт, чи тільки до його частини.

Н-д “Деякі (квантор) діти (S) є (зв’язка ) геніальні (Р)”

Судження, в яких стверджується чи заперечується відношення між двома і більше предметами, називаються судженнями відношення або релятивними.

Н-д “Сім менше дев’яти”; “Рівне знаходиться західніше Києва”.

Релятивні судження відображають найрізноманітніші відношення між предметами. Вони також мають суб’єктно-предикатну форму і описуються за допомогою формул: a R b; R (a, b); R (a, b, c) тощо. Судження з відношенням, що має структуру a R b, складається із суб’єктів a і b, які є логічними змінними, і предиката R, який виражає відношення між предметами думки, і є логічною постійною.

Н-д “Сім (a) менше (R) дев’яти (b) ”