3. Судження і речення

„Мова є одягом думки” - сказав англійський письменник 18 ст. Семюел Джонсон. Перефразувавши цей вираз, скажемо: „Речення є одягом судження.”

Судження, як і будь-яка інша форма міркувань, ідеальне за своєю природою, а тому існує лише в матеріальній оболонці речення. Граматичною формою судження є двоскладне розповідне речення. Питальні і окличні речення, як правило, не виражають судження. Думку, виражену питальним чи окличним реченням не можна охарактеризувати як істинну чи хибну.

Хоча судження перебуває в органічному зв’язку з реченням (судження поза реченням не існує), не можна абсолютизувати цей зв’язок, а тим більше ототожнювати судження з реченням.

1. Судження – явище ідеальне, а речення – матеріальне.

2. Судження – категорія логіки, речення – граматики.

3. Судження має загальнолюдський характер, а речення містить деякі моменти національної специфіки.

4. Структурна відмінність: якщо просте судження складається з чотирьох елементів – суб’єкта, предиката, зв’язки і квантора, то речення може складися з невизначеної кількості членів.

Логічна будова думки і граматична форма мови не співпадають. Підмет у реченні повинен завжди бути у називному відмінку, а для вираження суб’єкта судження це не обов’язково. Речення має допоміжні члени, крім підмета і присудка; а всі елементи судження входять у склад суб’єкта і предиката.

Н-д.: „Інколи великий успіх засліплює маленьких людей”. Його граматична структура складається із підмета (успіх), присудка (засліплює) і ряду другорядних членів речення. А з т. з логічного складу, поняттям про предмет думки (суб’єктом - S) у цьому судженні буде поняття “маленькі люди”, а предикатом (Р) “такими, яких інколи засліплює великий успіх”. Отже, якби ми звели це висловлювання до чіткої логічної форми, то воно мало б такий вигляд: „Деякі (квантор) маленькі люди (S) є (зв’язка) такими, яких інколи засліплює великий успіх (Р)).

Про відмінність речення і судження свідчить і те, що не кожне речення може бути засобом вираження думки у формі судження. Йдеться про речення, яке складається лише з групи підмета чи групи присудка, а також окличні (спонукальні) і питальні речення.

В літературі з логіки одночасно з терміном „судження” застосовується термін „висловлювання”, у подальшому ці терміни ми будемо вживати як рівнозначні.

4. Класифікація суджень у залежності від обраної основи поділу судження поділяється на різні види - прості і складні (за структурою), категоричні і некатегоричні (за типом логічних сполучників).

За структурою судження бувають:

Простими називають судження, структура яких виражається формулою “S є (не є) Р” або “a R b”, “R (a, b)”. Н-д. “Деякі вулкани - діючі”, “Місто Одеса більше за Херсон”.

Складними називають судження, які складаються з двох і більше простих.

За типом логічних сполучників судження бувають:

Категоричні судження – судження, в якому констатується наявність чи відсутність властивості предмета безвідносно до будь-яких умов.

Категоричним називається просте судження, що складається із одного суб’єкта і одного предиката. Структура категоричних суджень виражається такими формулами: „S є Р”, „S не є Р”.

Умовні та розділові (некатегоричні судження) – це складні судження, які складаються із ряду простих суджень, об’єднаних логічними сполучниками (логічними зв’язками). Складні судження будуть розглядатися в наступній лекції.

Зверніть увагу на схему 1. Тут представлено класифікацію суджень за різними основами.

за структурою