Лекція 1. Загальна характеристика аграрних, земельних та екологічних правовідносин

1. Поняття та розмежування предметів аграрного, земельного та екологічного права

2. Поняття та зміст земельних правовідносин

3. Поняття аграрних правовідносин

4. Поняття екологічних правовідносин

Земельне право – є самостійною галуззю права, що являє собою систему правових норм, що регулюють земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, їх охорону, захисту прав громадян та юридичних осіб на землю та додержання встановленого правопорядку в галузі земельних відносин.

Предмет правового врегулювання земельних відносин – є суспільні відносини, об’єктом яких наступає земля. Земля виступає як:

1. Основний засіб сільського господарства

2. Базис

3. Природний ресурс

Специфічні особливості земля як засоби виробництва:

1. Просторова обмеженість

2. Постійність місцезнаходження

3. Незамінність

http://rada.gov.ua

Ст. 2 Земельного Кодексу дає визначення, що земельними відносинами є володіння і розпорядження земельними ділянками.

Предмет земельного права – це сукупність однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами земельного права і виникають у зв’язку з використанням, охороною земель та забезпечення управління ними.

Так, регулювання земельних відносин, коли одна сторона є носієм влади, а друга зобов’язана виконувати її приписи здійснюється на основі імперативного методу.

Диспозитивний метод – це метод вибору певної моделі поведінки, який заснований на тому, що кожен з власників земельної ділянки має на власний розсуд розпоряджатися нею і власників землі в певних випадках можуть регулювати відносини між собою. Є три види диспозитивного методу:

1. рекомендаційний – полягає у наданні можливості альтернативних поведінок суб’єктів земельних відносин (ст. 140-141 ЗКУ);

2. санкціонований метод – дає можливість учасникам земельних відносин самостійно приймати рішення щодо реалізації земельних повноважень, але таке рішення надає чинності лише після затвердження його компетентним органом (ст. 100 ЗКУ);

3. метод делегування – полягає у наданні прав і свобод суб’єктам земельних відносин щодо того чи іншого кола правомочності.

Принципи – це закріплені в чинному земельному законодавстві основоположні засади, які виражають сутність земельного права і головні напрями регулювання земельних відносин. До основних принципів належать такі:

1. принцип рівності форм власності на землю

2. принцип державного управління земельним фондом

3. принцип різноманітності форм земельного використання

4. принцип платності землевикористання (ст. 206 ЗКУ)

5. принцип пріоритетності с-г використання земель (ст. 23 ЗКУ)

Спеціальні принципи передбачені в ст. 5 ЗКУ.

Закон про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Ст. 152 ЗКУ – захистити права можна у судовому або досудовому порядку.

Аграрне право

Аграрне право – це комплексна інтегрована і спеціалізована галузь права. Вона охоплює різні правові норми, які регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов’язаної з нею сільськогосподарською діяльністю, під час використання земель сг призначення різними аграрними суб’єктами.

Комплексність аграрного права означає, що частина його норм похідні від норм основних профільних галузей права. Тому в системі аграрного права є норми, які регулюють майнові, трудові, управлінські та інші відносини.

Інтегрованість норм аграрного права – означає узагальнення або єдине правове регулювання відносин різних аграрних суб’єктів (користувачі земель сг призначення).

Спеціалізованість аграрного права – означає, що норма основних галузей права не механічно переходить до його складу, а зазнають аграрної спеціалізації, тобто запозичені норми відносять до аграрного права. Внаслідок цього вони стають аграрно-майновими, аграрно-трудовими, аграрно-управлінськими.

Предмет аграрного права – це сукупність комплексних інтегрованих аграрних відносин, які за своїм змістом є земельними, трудовими, майновими, організаційно-управлінськими, а також соціальними.

Види аграрних відносин:

1. аграрні земельні відносини – виникають, здійснюються та припиняються з приводу земельних ділянок с-г призначення, що використовуються для виробництва продукції сільського господарства;

2. аграрні майнові відносини – опосередковують процес виробництва сільськогосподарської продукції створюючи його матеріальну основу;

3. аграрні трудові – мають об’єктом працю, спрямовану на отримання с-г продукції.

4. аграрно-організаційно-управлінські відносини – забезпечують оптимізацію процесу с-г виробництва за рахунок визначення і усунення неефективних дій, операцій у процесі здійснення с-г праці, застарілих технологій, способів використання засобів виробництва тощо, підвищуючи на цій основі продуктивність праці і загальну ефективність виробництва.

5. аграрні членські відносини – це чітко окреслені майнові, трудові та організаційно-управлінські права і обов’язки членів с-г виробництва

6. аграрні відносини із соціального розвитку села – забезпечують підняття якості життя сільського населення у сферах побуту, освіти, охорони здоров’я, мистецтва.

Види диспозитивних методів вругелювання аграрних відносин:

1. метод самостійних рішень – дає змогу суб’єктам аграрного права вільно обирати модель поведінки;

2. метод рекомендації

3. метод локальної нормотворчості – покладається в основи розробки і прийняття внутрішніх локальних нормативно-правових актів сільськогосподарських підприємств.

Екологічне право – це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.