3.3. Структура, види і норми юридичної етики

Вітчизняний курс етики юридичної професії не може сьогод­ні розвиватися поза найважливішими деонтологічними документа­ми Міжнародної Асоціації Юристів (МАЮ) і європейських форумів правознавців, центром уваги яких, в основному, є захист прав люди­ни. Найбільш активною фігурою у сфері надання допомоги в захисті прав людини, за цими документами, визнається адвокат.

У багатьох країнах зміст професії адвоката і його функції не завжди співпадають з аналогічними категоріями в Україні. У США юрист визнається і представником правової системи, і громадським діячем, що несе відповідальність за якість правосуддя. Американські адвока­ти, юристи, що працюють у корпораціях, і державні атторнеї об'єднані в асоціації, що відіграють значну роль у штаті, державі [17]⁴.

У деяких європейських країнах адвокат за своїми повноваження­ми також не завжди відповідає цій професії в Україні. В Англії існують баристери і солістори, що виконують різні функції та повноваження. У Шотландії обвинувачення у Високому суді підтримує соліситор чи помічник лорда-адвоката.

У Німеччині для отримання адвокатської ліцензії крім дипло­ма про закінчення юридичного факультету університету потрібна три-чотирирічна практика у прокурорів і адвокатів та складання ряду додаткових іспитів перед комісією при вищому суді землі [18]⁵.

Міжнародне правове співтовариство поняття "адвокат" трак­тує у своїх документах значно ширше, з урахуванням різноманітних функцій, які виконують адвокати в різних державах. Саме тому адво­катський корпус найчисленніше представлений у МАЮ і його діяль­ність як жодна інша, в силу своєї багатоплановості й особливої делі­катності, найбільше потребує етичного регулювання.

Етичні принципи діяльності суддів, слідчих і адвокатів мають істот­ні особливості, які слід брати до уваги при побудові навчальної дисци­пліни. Отже, виникає необхідність систематизації юридичної етики за спеціалізацією, за рівнем регулювання і формальними ознаками.

Загальна частина підручника містить теми, що розкривають поняття специфічної етики, її призначення, висвітлюють історич­ний шлях розвитку і міжнародне визнання галузі знань, зокрема і цей розділ. Особлива частина дає уява про значення і роль етичних катего­рій щодо спеціалізованих інститутів юридичної професії.

За ознаками спеціалізації етику юридичної професії слід поділи­ти на:

• етику судочинства, що досліджує і унормовує спектр морально-етичного регулювання офіційних стосунків судді з учасниками судо­вого процесу, з колегами по роботі і професії, з клієнтами суду, а також поза службою;

• етику слідчої діяльності, яка досліджує і унормовує спектр морально-етичного регулювання поведінки слідчого щодо учасників слідчо-оперативного процесу, з колегами, а також поза межами служби;

• етику оперативної діяльності, що досліджує величезний масив роботи юридичних кадрів, задіяних у напруженій і негласній роботі з розкриття злочинів і розшуку та затримання злочинців;

• етику адвокатської діяльності, яка досліджує і розвиває спектр морально-етичного регулювання поведінки адвоката з коле­гами, суддями, слідчими, процесуальними супротивниками у слідчо-судовому процесі, відносини з клієнтами;

• етику нотаріальної діяльності, присвячену досить делікатній і прискіпливій роботі спеціалістів цієї галузі;

• етику/ юрисконсульти, який виконує специфічні і дещо схожі функції, має ознаки, притаманні лише цій професії;

• етику юридичного бізнесу, яка повинна забезпечувати комфорт­ний етичний клімат на конкурентному ринку надання правових послуг.

З появою у складі Мін'юсту Державної виконавчої служби, а також Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, пов'язаних з вкрай болючими проблемами виконання рішень і виро­ків судів, перед вченими-правознавцями, безумовно, постає необхід­ність відгукнутися на вимоги часу.

Немає жодного сумніву, що до роботи в зазначених державних структурах мають залучатися фахівці, що отримали знання у спеці­альних навчальних закладах, де одна з перших позицій мусить бути відведена професійній етиці.

Статус і функції судді та слідчого визначаються Законами "Про судочинство", "Про статус суддів", цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним кодексами, що докладно регламентують кожен крок у процесі виконання ними службових обов'язків.

Зазвичай ці офіційні акти містять й етичні вимоги, що дозволяє визнати наявність офіційної етики. У Законі України "Про статус суддів", прийнятому 15 грудня 1992 р., міститься вимога до судді "не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості і незалежності". Це норма Закону. Однак ця вимога має й етичний характер, вимагаючи від судді високої моралі та честі. Кримінально-процесуальний Кодекс України (п. 16 ст. 48) установлює, що "захис­ник не вправі розголошувати інформацію, що стала йому відомою в зв'язку з виконанням професійних обов'язків". Безперечно, що ця офіційна вимога має не тільки юридичний зміст, але ґрунтується й на етичній основі.

Офіційна етика - це етичні положення та вимоги, що містяться у правових нормах, невиконання яких може мати юридичні наслідки (звільнення з посади, відсторонення від справи).

Поряд з етичними вимогами, адресованими офіційною етикою юристові будь-якої спеціалізації, існують правила, що регулюють взаємини в середині груп юристів кожної професії - корпоративна етика (суддівська, слідча, адвокатська).

Корпоративна етика - це сукупність етичних правил, що містять­ся в документах, добровільно прийнятих представниками будь-якої професії, галузі, громадського об'єднання й обов'язкові для вико­нання особами, що є членами професійного, галузевого чи іншого локального об'єднання, де прийнято цей документ.

Крім офіційної та корпоративної етики існують взаємини, не врегульовані будь-якими правилами, крім вимог загальної вихо­ваності і внутрішньої інтелігентності юристів однієї чи різних спеці­алізацій, що спілкуються у процесі своєї діяльності. Так, не повинен адвокат, суддя, слідчий у присутності клієнта образливо відгукувати­ся про роботу колеги, навіть якщо він з ним не знайомий. Це вимоги традиційної етики.

За рівнем нормативних вимог юридична етика може бути пред­ставлена такими видами документів:

- міжнародний - вимоги якого сформульовані та викладе­ні в актах, прийнятих на міжнародних форумах юридичної громад­ськості, що обов'язкові для правових відомств і співтовариств країн, які підписали ці акти (Кодекс поведінки посадових осіб з підтриман­ня правопорядку, прийнятий на 34 сесії Генеральної Асамблеї ООН 17 грудня 1979 р. у м. Нью-Йорку);

• європейський - вимоги якого сформульовані та викладені в актах, прийнятих на європейських форумах юридичної громад­ськості й обов'язкові для правових відомств і співтовариств держав, що підписали ці акти: Деонтологічний кодекс (Кодекс правил здій­снення адвокатської діяльності адвокатів європейського співтовари­ства, прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарно­му засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 р.);

• вітчизняний - вимоги якого сформульовані та викладені у відпо­відних актах республіканського значення: "Правила адвокатської етики", "Кодекс держав-ного службовця" та ін.

• регіональний - вимоги якого сформульовані та викладені в актах, прийнятих на колегіальних зборах представників юридичної професії конкретного регіону, які носять рекомендаційний характер лише для представників цієї професії певного регіону (колегії адвокатів);

• корпоративний - вимоги якого сформульовані групою осіб чи організацій, що домовляються про дотримання певних правил у процесі співпраці (група юридичних фірм).

На останньому, сепаративному, рівні слід зупинитися більш докладно. Розлад та правовий нігілізм на державному рівні не міг не відбитися і на роботі юридичних формувань (фірми, контори, бюро). Почастішали випадки недобросовісного, неетичного ставлення представників таких формувань до колег і до методів досягнення результатів при виконанні представницьких обов’язків в адміністра­тивних та судових установах, при здійсненні юридичного бізнесу

26 листопада 2008 року група українських відомих (так кваліфі­кували себе сторони) юридичних об'єднань, компаній, фірм, контор (всього - 11) узгодила і підписала декларацію про принципи здійснен­ня юридичного бізнесу.

Документ під назвою "Правила" опубліковано в юридичному часописі "Юридическая практика" у № 49 (571) від 2 жовтня 2008 р. під заголовком - "Етика юридичного бізнесу". Цю подію можна розцінити як першу в Україні спробу створення комфортного етич­ного простору в сфері надання юридичних послуг, і тому вона заслу­говує бути представленою на сторінках даного підручника повніс­тю. (Див. Розд.13).

Етична норма, на відміну від норми правової, не передбачає санк­цій, визначених законом, якщо порушення етичних вимог не пере­ростає у правопорушення. Етичні норми містять переважно рекомен­даційний характер. Однак за деякі етичні порушення передбачені та можуть застосовуватися санкції корпоративного впливу, що можуть мати правові наслідки. Так, у журналі "Адвокат" № 4 за 1998 р. наво­диться приклад із практики Вищої кваліфікаційної комісії про анулю­вання свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю, моти­воване несумлінним ставленням адвоката до своїх обов'язків. Тут несумлінність як моральна категорія має правові наслідки - анулю­вання права на адвокатську діяльність.

Таким самим шляхом йде формування правил адвокатської етики у багатьох європейських країнах. Приміром, Регламент Паризької колегії адвокатів, що є обов'язковим для застосування на всій терито­рії Франції, забороняє адвокату виконувати доручення клієнта, інтер­еси якого раніше представляв інший адвокат, доки не буде забезпе­чене погашення фінансової заборгованості перед останнім. Інакше адвокат стає особистим боржником попереднього захисника.

Побудова етичної норми за класичною тріадою не є суцільною. Безліч етичних норм не містять усіх трьох елементів, приміром, санкції.

Основна відмінність між правовою й етичною нормою поля­гає в тому, що перша забезпечується державним примусом, а інша - громадським, корпоративним впливом і, в основному, має на меті підтримку високоморального клімату в середовищі професіоналів, причетних до судочинства.