5.2. Процесуальна незалежність і моральна відповідальність слідчого

Під час розслідування злочину слідчий володіє широкими владни­ми повноваженнями. Зокрема, слідчий вправі здійснювати слідчі дії, що безпосередньо торкаються конституційних прав громадян:

а) виклик і примусову доставку осіб, здатних пролити світло на певні деталі злочину;

б) допит під страхом кримінальної відповідальності за відмову від надання показань і за надання свідомо неправдивих показань;

в) затримка й арешт за підозрою в причетності до злочину;

г) огляд і обшук осіб і приміщень в інтересах слідства;

ґ) перлюстрація пошти і прослуховування телефонних, інших розмов;

д) примусове направлення на експертизу.

Ці та багато інших слідчих дій, що викликані потребою і дозво­лені законом (деякі - за згодою суду), допускають вторгнення слід­чого в особисте життя людини, ущемлення конституційних прав і свобод.

При здійсненні слідчим процесуальних дій на перший план висту­пають етичні вимоги - повага до особистості та її прав, коректності, ввічливість і, звичайно ж, конфіденційність. Згадаймо епізод з найпопулярнішого післявоєнного фільму "Сімнадцять миттєвостей весни". У шефа гестапо Мюллера виникла підозра щодо одного із працівни­ків відомства зовнішньої розвідки, (головного героя фільму - штандартенфюрера Штірліца). З метою перевірки свідчень останнього, що останній (мав алібі) в конкретний час перебував у конкретному місці, де відбувалось бомбардування, Мюллер вирішує з'ясувати, чи впізнає Штірліца солдат, на якого той посилався. Не бажаючи компромету­вати підозрюваного і залучати сторонніх офіцерів, Мюллер особисто сідає серед пред'явлених для упізнання осіб. Для чого він це робить? Лише з однією метою - щоб не нашкодити репутації підозрюваного офіцера.

І хоча автор визнає, що усі діючі особи у фільмі вигадані, шеф гестапо Мюллер вчинив так, як могли вчинити лише німці, у свідо­мості яких закладена вікова і абсолютна покірність законам апріо­рі. Закон є завжди моральним, підозрілий ще не є винним. Отже, не нашкодь! А чи вчинили б так офіцери радянського СМЕРШу чи НКВС, з системи якого вийшла наша міліція? Ніколи й нізащо і той, хто потрапляв під підозру, був уже приреченим.

Тим часом, слідчому вірять, на нього дивляться з надією, що злочин буде розкрито, винні знайдені та покарані. Від нього чекають швидких і рішучих дій, втішливих наслідків.

Слідчий - процесуально незалежна фігура. На період розсліду­вання злочину йому надана повна самостійність у прийнятті тих чи інших рішень у справі, у використанні своїх процесуальних можли­востей. Він особисто відповідальний за все, що відбувається в межах розслідуваної справи.

Службові повноваження і процесуальна незалежність слідчого в поєднанні з негласним їх використанням - одна з найскладніших соціальних і правових проблем. До такої, без перебільшення, могут­ньої зброї варто підходити як до джерела підвищеної небезпеки і дові­ряти його лише висококласним професіоналам із стійкими моральни­ми засадами.

У руках морально нестійкої людини, кар'єриста ця зброя здат­на причинити багато лиха, що не поступається за своїми наслідками розслідуваним злочинам.

8-988

113

У сімдесятих роках у знаменитій на той час смоленській спра­ві про маніяка, що зґвалтував і вбив десятки жінок, слідчі в різних місцях і в різний час шляхом застосування нещадних катувань домоглися т. зв. “признательных показаний” від шести осіб, які були засу­джені судами до вищої міри покарання - розстрілу. Вироки щодо цих осіб були виконані.

Через якийсь час було заарештовано справжнього злочинця, його показання переконливо доводили, що всі злочини, за якими були засу­джені та страчені безневинні особи, вчинив він.

Розслідування злочинів, особливо резонансних, мають прово­дитися відповідальним слідчим з великим досвідом роботи і бездо­ганною репутацією. Бажання "заспокоїти" громадськість, догодити керівництву іноді штовхає слідчих на відверто аморальні, а нерідко і злочинні дії.

У раніше наведеній справі про "вбивцю матері" слідчий поспі­шив відрапортувати прокурору про розкриття гучного злочину, ніби­то вчиненого відомою місцевою журналісткою. Прокурор району негайно повідомив про "блискучі успіхи" свого слідчого прокуророві міста, а той, відповідно, - прокуророві області. До вечора про блиску­че розкриття моторошного злочину вже знав перший секретар обкому КПРС.

Після такої переможної реляції вже не могло бути і мови про об'єктивне розслідування справи. Усі матеріали підбиралися лише за одним принципом - вони мали закріпити єдину версію слідчого щодо винуватості С. у вчиненні злочину.

Більше семи місяців пішло на те, щоб довести не тільки невину­ватість засудженої до 10 років позбавлення волі жінки, але і повну відсутність самого факту події інкримінованого їй злочину.

Чи має право слідчий на помилку? Безперечно, як будь-яка людина він може помилятися. Однак помилки бувають різними. Слідчий, що знайшов у собі мужність визнати помилку і випра­вити її,- цілком гідна особистість. Слідчий, що ставить кар'єру вище від усього і прагне будь-що довести свою правоту ціною волі та здоров'я, а часом і життя іншої людини, вчиняє злочин, за який згодом неминуче доведеться розплачуватися. Чим більші повноваження, тим серйозніша відповідальність. Відповідальності за порушення закону нерідко вдається уникнути, суду власної сові­сті - ніколи.