5.6. Слідчий - потерпілий: етика взаємин

Розслідуючи злочин, слідчий постійно спілкується з людьми, так чи інакше причетними до розслідування справи. Потерпілі, свідки, підозрювані, оперативні працівники, експерти і багато інших людей з різними інтересами, цілями, завданнями і процесуальним положен­ням - усі вони так чи інакше впливають на слідчого і на стан роботи з розслідування справи.

Особливої уваги заслуговують взаємини слідчого з потерпіли­ми. Кримінально-процесуальним законом потерпілі, як зацікавлені в результатах розслідування особи, наділені певними процесуальни­ми правами.

Потерпілою визнається особа, якій вчиненим злочином заподіяна моральна, фізична чи майнова шкода (ст. 49 КПК України). Потерпі­лий, відповідно до закону, вправі давати свідчення, надавати докази, заявляти клопотання, ознайомлюватися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства.

Очевидно, не випадково законодавець серед інших видів заподія­ної шкоди на перше місце висуває моральну. Образа людських почут­тів, знущання над моральними людськими цінностями травмує психі­ку потерпілого набагато глибше від матеріальних втрат і фізичних страждань.

Спілкування слідчого з потерпілим - це особлива сфера процесу­альних і етичних відносин. Морально-психологічний стан потерпіло­го в період розслідування злочину, в основному, визначається ступе­нем і характером заподіяної йому шкоди.

Якщо процесуальні відносини з потерпілими відрегульовані зако­ном, то мистецтво морально-ділового спілкування залежить від бага­тьох обставин: характеру, рівня культури і морального виховання обох сторін. Потерпілому можна вибачити не завжди адекватне сприйняття і реагування на навколишні події, адже він вражений горем. Слідчий - професіонал, він на службі, при виконанні обов'язку і не вправі підда­ватися емоціям та керуватися особистими почуттями.

Особливість етики взаємин слідчого з потерпілими полягає в тому, що суворо дотримуючись формальних вимог закону щодо останніх, він зобов'язаний бути максимально коректним у вчинках і заявах, утриму­ється від дій і висловлювань, здатних образити почуття потерпілих.

Жодні особисті припущення чи антипатії не виправдовують брутальності або безтактності слідчого щодо потерпілого. Потерпі­лі вимагають особливо дбайливого ставлення до себе. З іншого боку, варто утримуватися від озвучування необережних прогнозів щодо завершення розслідування справи, передчасних висновків і необґрунтованих обіцянок. Одне лише непродумане слово слідчого може пере­творитися на об'єкт скарг і серйозних обвинувачень з боку потерпі­лого.

Розслідувалася кримінальна справа за обвинуваченням лікаря-акушера-гінеколога у злочинно-халатному ставленні до своїх обов'яз­ків під час прийняття пологів, унаслідок чого вмерла породілля. Слід­ство затягувалося через судово-медичну експертизу. Чоловік померлої постійно відвідував слідчого, вимагав негайного взяття під варту обвинувачуваного, скаржився на затягування слідства.

Під час зустрічі зі слідчим, останній у відповідь на докори потер­пілого роздратовано відповів, що нічого щодня набридати і вказува­ти, що йому робити, і взагалі, якби була його воля, він не притягав би лікаря до відповідальності, тому що не бачить у його діях жодної провини.

"Тепер мені все зрозуміло, - сказав потерпілий,- ви його хочете вигородити", - і пішов. Наступного дня було здійснено замах на убив­ство обвинувачуваного у справі лікаря. Потерпілий, "підігрітий добро­зичливими порадниками", зважився на самосуд.

Поведінка потерпілого визначається його особистим розумінням того, що відбулось, власною свідомістю і ставленням до ходу розслі­дування злочину і тому може бути далеко не завжди адекватною, до фактичних обставин справи. їхніми вчинками керують не тіль­ки цілком зрозуміла біль чи втрата здорового Глузду. Нерідко вони стають об'єктами залякувань, підкупу, чийогось злого наміру й інших невідомих слідчому обставин. Вчинки потерпілих іноді позбавлені всякої логіки і здатні дуже ускладнити процес розслідування злочину. Іноді їхня поведінка продиктована дуже утилітарними цілями.

Потерпіла у справі, мати зґвалтованої її чоловіком-п'яницею дванадцятирічної дівчинки, слізно просить слідчого не притягати винуватця до відповідальності тому, що у разі його засудження вона залишиться з дітьми без засобів до існування.

Дружина вбитого на її очах чоловіка відмовляється назвати імена убивць, боячись розправи. Вона не вірить, що слідчі органи убере­жуть її від помсти.

Приклади лише підтверджують думку про непередбачуваність вчинків потерпілих під впливом різних обставин. Слідчий завжди повинен ураховувати ці обставини і трактувати їх у припустимих законом межах та етично витриманих формах.

Потерпілий, з позицій юридичної етики,- найскладніша після обвинувачуваного постать у кримінальному судочинстві, психоло­гічний стан якої вимагає вкрай вдумливого, обережного і зваженого підходу до особистості останнього.