1. Суспільний процес виробництва і його основні фактори

Виробництво стає суспільним внаслідок поділу праці. Виробництво є процесом суспільним і безперервним. Люди не можу перестати виробляти тому, що вони не можуть перестати споживати.

Суспільне виробництво поділяється на:

Основне виробництво — це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виробляються предмети споживання й засоби виробництва

Виробнича інфраструктура — це галузі, які обслуговують основне виробництво. Разом з основним виробництвом утворюють сферу матеріального виробництва.

Соціальна інфраструктура — це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у розвитку робочої сили.

Основні фактори СПВ:

1) За концепцією, щодо участі ФВ у створені продукту:

Праця – особистий фактор процесу виробн., людей, як носіїв здатності до продуктивної діяльн. Є головн факт проц. Виробн..

ПП – те на що діє праця. Складається із природних благ і сировини. Сировина – попередньо обробл природн блага, що використ у процесі виробн..

ЗП – те за доп чого люд виробл прод, діє на ПП. Вони постійно змінюються, удосконалюються, стають більш продуктивними…

Предмети праці і засоби праці становлять засоби виробництва

Праця і засоби праці – продуктивні сили сусп.. (наука, ментальні чиники, інституційна надбудова в країні)

2) За інш концепцією:

- праця

-капітал (блага, що дають отримувати нові блага, дохід, нову вартість)Реальн(машини, будівлі, все що використ в проц. Виробн.), фінанси(відсоток, девідент)

-земля(фактор що приносить дохід, знаходиться у власності власника)

2. Предмет та методи економічних досліджень політекономії

Предмет політекономії є економічні відносини, що склалися в процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання благ та задоволення потреб в умовах обмежених ресурсів.

Економічні відносини: соц.-економ, організац-економ

Соц-економ – відносини власності

Організ-екон – відносини управління та корди націй госп діяльн людей, відносини кооперації та сусп. Поділу праці, організаційні відносини (в формі товарного виробн.)

Методи – інструменти, принципи, що полегшують процес пізнання.

Загальнонаук методи пізнання:

• Абстрагування (виділення із дослідж найбільш головного чиника даного проц.)

• Аналізу і синтезу (аналіз – поділ дослідж проц. На складові і вивч кожн окремо. Синтез – виведення підсумків

• Індукція – логічне міркування сходження від одиничного до загального

• Єдності історичного і логічного (події є результ якихось істор подій, будь яке логічне міркування можна важати достовірним якщо вони підтверджуються в житті)

3. Зародження і розвиток політекономії: основні школи і течії

Політекономія-складова частина економічної теорії. Становлення економічної галузі наукових знань. Накопичення великих обсягів економічних знань призводить до їх разчленування й обособлення. Виникнення спеціальних досліджень відноситься до початку 17 ст. (зародження капіталізму та формування національних ринків). Виражала інтереси буржуазії. Тоді й виник термін політекономія. Він був вперше застосований французьким вченим- меркантилістом Антуаном де Монкретьєном в 1615 р. в "трактаті адресованому королю и королеві". Меркантилізм-перша школа політекономії. Походить віт італійського слова мерканте (купець). Багатство суспільства ототожнювали з золотом. Джерелом багатства-торгівлю. Меркантилісти сприяли розкладу феодалізму, первинному накопиченню капіталу. Класична Політекономія виникла у зв’язку з проникненням капіталу в сферу виробництва. Класична Політекономія була пануючою школою во 2 пол.18-поч.19 ст. Перші представники цієї школи - фізіократи (природа и влада). Родона-чальник Франсуа Кенэ, який джерелом багатства вважав виробництво, але лише с/г. Головна їх заслуга - перша спроба провести аналіз суспільного відтворення. Класична Поліекономія: Вільям Петті, Адам Смітт, Давід Рікардо обгрунтували, що джерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво. 1.Ввели метод абстрагування, який відкривав можливості проникнення в глибинну суть дослі-джуваних явищ. 2.Заклали основи трудової теорії вартості. 3.Дослідили механізм відтворення суспільного капиталу. 4. Спробували пояснити закони, що управляють економічними явищами. 5. Виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі. В середині та другій половині 19ст. в працях Сісмонді й Прудона розвивалась дрібнобуржуазна Політекономія. Вона відображала інтереси і погляди мілких товаровиробників; не змогла відкрити закони економічного розвитку й тому виявилась безплідною.

Сучасна економічна теорія характеризується більшою кількістю напрямків, шкіл, течій. Основні: 1) Неокласична; 2) кейнсіанська; 3) монетаризм; 4) інституціонально-соціологічна. Вони різняться трактуванням ролі ринку і держави, їх співвідношення і взаємодії в економічному розвитку.