Лабораторні показники при хламідіозі

Клінічний аналіз крові у дітей із хламідіозом перших днів життя:

• лейкоцитоз;

• еозинофілія;

• моноцитоз.

Можлива початкова нормальна кількість еозинофілів і поступове її зростання в динаміці.

Рентгенологічна картина хламідійної пневмонії:

• знижена пневматизація легень (одно- чи двобічна);

• підсилення прикореневого малюнка;

• перибронхіальна інфільтрація.

Діагностика хламідіозу

На наявність хламідій обстеження необхідно проводити в перший день після народження та на 5-6-ту добу життя. Імовірно, що коли дитина народжується у тяжкому стані, то хламідії виділяються відразу після народження в перший день життя. Далі відбувається накопичення хламідій в епітелії слизових оболонок на 5-6-й день життя і, таким чином, підвищується можливість підтвердження діагнозу.

Забір матеріалу для бактеріологічного дослідження необхідно брати з:

• кон'юнктиви нижньої повіки;

• виділення задньої стінки глотки;

• вульви;

• уретри;

• аспірату трахеобронхіального дерева.

Ідентифікація хламідій безпосередньо в уражених тканинах

Виявляють цитоплазматичні включення, які утворюються хламідіями при забарвленні їх морфологічних структур або антигенів, у мазках - відбитках виділень, секретів, тканин, узятих методом біопсії.

Виявлення морфологічних структур мікроорганізмів

Малочутливим є метод виявлення в епітеліальних клітинах включень хламідій у препаратах, забарвлених за методом Романовського-Гімзи. Цитоплазматичні включення мають вигляд компактних чи пухко розташованих зернистих мас, які містять на різних етапах розвитку морфологічні структури збудника. Ці включення визначаються поблизу ядра, можуть зсувати його до периферії клітини, мають різну форму і відрізняються за кольором та внутрішньою структурою від ядра і цитоплазми. Дрібні включення мають синьо-фіолетовий колір, великі — рожево-червоний. Цитологічний метод використовують для діагностики гострих кон'юнктивітів новонароджених.

Виявлення антигенів мікроорганізму шляхом флуоресцюючих антитіл

Сутність методу полягає у поєднанні антитіл, відмічених флуорохромом зі специфічним антигеном і спостереженням продукту розпаду реакції під люмінесцентним мікроскопом. МФА може бути використана у прямій і непрямій модифікації. Антигени хламідій виявляються на темному чи помаранчевому фоні цитоплазми епітеліальних клітин у вигляді цитоплазматичних включень, які флуоресціюють яскраво-зеленим чи жовтувато-зеленим кольором. МФЛ має велике діагностичне значення, оскільки так виявляються корпускулярні та розчинні антигени хламідій.

Але необхідно пам'ятати, що імунологічні методи, які грунтуються на визначенні антигенів, досить часто дають хибні результати через:

• нестандартність наборів, які випускаються;

• суб'єктивізм оцінки результатів;

- низьку чутливість при асимптоматичному хламідіозі та хламідіозі зі слабким перебігом.

Метод імуноферментного аналізу (ІФА)

Є методом імуногістохімічного виявлення антигенів, який призначають для індикації антигенів різних мікроорганізмів за допомогою моно- чи поліклональних антитіл. Може використовуватися у прямій і непрямій модифікаціях (AT), що сорбовані на твердофазній основі.

Особливість ІФА полягає в тому, що результати можуть залишитися позитивними навіть після одужання протягом 1-1,5 місяців.

Ланцюгова полімеразна реакція

Обгрунтованим є використання ланцюгової полімеразної реакції (ЛПР). Реакція базується на визначенні специфічної ділянки ДНК хламідії і дозволяє з високою специфічністю виявляти 100 мікробних клітин і менше. Визначення мікроорганізму чи його нуклеїнових кислот у лікворі, плевральній, амніотичній чи асцитичній рідині, або ізоляція збудника з плаценти чи фетальних тканин достовірно свідчить про активну інфекцію.

Переваги методу:

• висока чутливість і специфічність;

• відсутність спеціальних вимог до забору матеріалу;

• простота транспортування і зберігання;

• неінвазивність;

• постановка реакції в напівавтоматичному режимі;

• швидке отримання результатів;

• можливість скринінгу великих популяцій.

Транскрипціонна ампліфікація (ТА)

Метод молекулярної ампліфікації за допомогою транскрипції і гібридизаційного захисту для визначення рибосомальної РНК C.trahomaxis. Метод має 99% чутливість.

Лікування вагітних жінок, інфікованих C.trahomatis

Під час вагітності відбуваються значне збільшення об'єму циркулюючої крові, зниження активності ряду ферментів печінки, спостерігаються місцеві зміни слизових оболонок сечостатевої системи. Ці фактори змінюють метаболізм в організмі вагітної жінки і можуть впливати на фармакокінетику медикаментів.

Усі названі медикаменти рекомендують призначати в терміні вагітності після 14 тижнів, коли завершується процес органогенезу.

Препарати, які використовують при лікуванні хламідіозу вагітних

Препарат		Спосіб використання
Переважний підхід
Еритроміцин лужний	500 мг х 2 рази на добу, 14 діб 500 мг х 4 рази на добу, 7 діб
Альтернативний підхід —у випадку непереносимості еритроміцину
Еритроміцин лужний	250 мг х 4 рази на добу, 7 діб
Еритроміцину етилсукцинат	800 мг х 4 рази на добу, 7 діб
Еритроміцину етилсукцинат	400 мг х 4 рази на добу, 14 діб
Віліпрафен (джозаміцин)	500 мг х 2 рази на добу, 10 діб
Азітроміцин (сумамед)	1,0 г одноразово, 5 діб 500 мг 1 раз на добу, 5 діб

Лікування хламідіозу у новонароджених дітей

Чутливість хламідій до антибіотиків залежить від того, в якому циклі свого розвитку вони знаходяться. Так, відомі хіміотерапевтичні препарати в нетоксичних для людини дозах практично не діють на СТ.

РТ (ретикулярні тільця хламідій) проявляють високу чутливість до ряду антибіотиків широкого спектра дії і до деяких сульфаніламідних препаратів. На сьогодняшній момент РТ хламідії найбільш чутливі до:

- системних хінолонів - офлоксацину (таривиду), нефлоксацилу (абактаму), ципрофлоксацину (ципролетину, квінтеру), ломефлоксацину (максаквіну);

- макролідам - еритроміцину, ерацину, азітроміцину (сумамеду), рокситроміцин (руліду), кларитроміцину (клациду);

- тетрациклінам - тетрацикліну гідрохлориду, окситроцикліну, метацикліну (рондоміцину), доксицикліну (вібраміцину);

- рифампіцинам - рифампіцину.

Сульфаніламідні препарати, інгібітори метаболізму фолієвої кислоти, також активно пригнічують розмноження більшості із вивчених штамів хламідій, але сульфаніламіди інертні до штамів, які виділяються із сечовипускного каналу, шийки матки, а також із суглобових тканин при хворобі Рейтера.

Антибіотики із групи пеніцилінів і цефалоспоринів мають хламідіостатичну дію. Вони порушують синтез стінки клітини мікроорганізму у стадії розмноження та індукують виникнення L-подібних форм хламідій, які після видалення цих антибіотиків здатні активно реверсувати в інфекційні форми - ЕТ.

Антибіотики-амікоглікозиди (моноциклін, канаміцин, гентаміцин) не діють при урогенітальному хламідіозі.

Стандартна схема лікування хламідіозу у новонароджених дітей включає використання макролідів (еритроміцин 50 мг/кг на добу на 4 прийоми протягом 14 днів). Із альтернативних препаратів запропоновано використовувати азітроміцин (сумамед) в дозі І мг/кг/добу в перший день лікування і по 5 мг/кг/добу в наступні 4 дні. курс лікування - 5 днів.

Можливим є використання вільпрафену (джозаміцину) в дозі 30 мг/кг/добу, розділеного на 3 прийоми. Важливо знати, що вільпрафен не назначається недоношеним новонародженим.

Для лікування неонатального хламідіозу використовують також клацид (кларитроміцин) - макролід, який є близьким за хімічним складом до еритроміцину. Цей антибіотик випускається у вигляді дитячої суспензії для перорального використання в дозі І 0 мг/кг/добу в 2 прийоми протягом 7-14 днів.

При кон'юнктивіті новонароджених застосовують 0,5 % еритроміцинову мазь для очей (або 0,5 % розчин левоміцетину) не менше 5-6 разів на день. Місцева терапія не запобігає носійству хламідій у носоглотці і розвитку пневмонії.

При системному введенні еритроміцину локально його можна не призначати.

Ефективність лікування неонатального хламідіозу оцінюють за результатам мікробіологічного контролю. Матері та батьки дітей із хламідіозом також повинні отримати етіотропне лікування.

Персистенція мікроорганізму може спостерігаєтися протягом першого року життя у 55% доношених і 75% недоношених дітей.

Список літератури

1. Айзятулов Р.Ф. Заболевания, передаваемые половым путем (этиология, клиника, діагностика, лечение): иллюстрированное руководство. Донецк. – 2000, - С. 300-323.